Притча про нечесного управителя (Лк. 16:1-13)

Біблійне заохочення до злодійства та корупції?!

Невипадково цю притчу вважають найважчою: управитель, якого мали звільнити з роботи, бажаючи забезпечити собі доброзичливе ставлення й допомогу на чорну годину («щоб мене прийняли до домів своїх, коли буду я скинений із управительства»), сказав боржникам свого пана сфальшувати розписки й у такий спосіб зменшити борг! Здавалось би, що за такі безчесні дії управитель зазнає осуду й суворого покарання, а що натомість читаємо? «І пан похвалив управителя цього невірного, що він мудро вчинивІ Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного…» (Лк. 16:8-9). Що ж це за Євангеліє таке?!

Однак, щоб правильно зрозуміти провідну ідею цієї притчі, звернімо увагу на те, що в цій самій главі міститься набагато легша для розуміння оповідь про багача й Лазаря, яка може послужити ключем до першого, складного, тексту.

Жив собі один багатий чоловік, який володів великим маєтком. Щоправда, дивлячись на цю ситуацію з перспективи віри, треба визнати, що це Бог дав йому багатство, щоб він правильно ним розпоряджався. Адже Бог довірив людині світ, щоб вона хазяйнувала в ньому, виконуючи, так би мовити, роль намісника Творця. Однак наш багатій навіть не згадував про Бога, а надто про бідного Лазаря, що лежав біля його дверей. Почувався абсолютним володарем свого майна, незалежним і самодостатнім… до певного часу! Звернімо увагу на те, що, опинившись у пеклі, багатій мислитиме дуже логічно: якщо вбогі особливо близькі Богові, то попрошу мого земного «сусіда» Лазаря замовити за мене слівце! Однак уже було надто пізно.

А тепер повернімося до нашого управителя, який турбується про те, щоб у потребі люди прийняли його до своїх домівок. Саме таке мислення – якого не вистачало Лазареві – радить використовувати нам Ісус: «І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель» (Лк. 16:9). Спробуймо інтерпретувати ці слова Ісуса, адресовані кожному з нас:

«Ти володієш певними цінностями (не лише матеріяльними, адже цінності – це також час, сили, здібності…), які самі собою добрі, але дуже легко можуть стати для тебе небезпечними, бо людині притаманна дивна схильність використовувати їх винятково для власного, егоїстичного задоволення, і тоді вона навіть не помічає, як швидко те, що мало їй слугувати, починає її нищити. Це тому Я назвав твоє багатство “неправедним”. А тепер підкажу тобі, як найліпше використати свій капітал, як розпочати такий життєвий бізнес, який даватиме відсотки навіть (і особливо) у житті вічному: ділися своїми цінностями, зокрема з тими, які нічого не мають… Що більше роздаси, то більше отримаєш, бо тієї миті, коли постанеш перед Моїм судом, стільки вбогих, скільком ти допоміг, заступляться за тебе, прохаючи прийняти “до вічних осель”.

Зверни увагу, що Я не хвалив нечесности управителя (навпаки, виразно зазначив: “нечесного управителя”), натомість хвалив те, що – на відміну, на жаль, від багатьох “праведних” – він не цілковито занурений у теперішнє, земне життя, а передбачливо турбується про своє (та інших) майбутнє. Саме на цьому Я й прагнув наголосити: якщо не навчитеся правильно (тобто великодушно й гідно) розпоряджатися тими незначними (порівняно) земними цінностями, які вам було довірено, то хто ж буде таким щедрим, щоб дати вам безмежне багатство вічне?

Пам’ятаєш, що Я сказав тому слузі, якому довірив п’ять талантів (то була дрібничка – якихось 170 кг золота чи срібла)… “Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе”. Щойно там отримаєш справжнє, правдиве багатство!»

А отже, Ісус аж ніяк не вмовляє нас бути нечесними, а пропонує нам чесний бізнес, невеличкий обмін: віддай людям ті незначні цінності, якими володієш, а Бог дасть тобі все.

Своєрідною ілюстрацією цієї складної притчі може також бути така історія. Молодий чоловік запитав мудреця: «Чому всі кажуть, що багатство, гроші дуже небезпечні? Що в них поганого?».

Мудрець підвів юнака до вікна. «Що бачиш?» – «Бачу дітей, які бавляться, стареньку жінку, що сидить на лавці, людей, котрі поспішають на роботу…» – «А що бачиш тепер?» – запитав мудрець, поставивши перед співрозмовником дзеркало. – «Тепер… А що я можу бачити? Бачу себе!» – «Саме так! Дзеркало – це така сама шибка, що й у вікні… Та достатньо лише трохи срібла, і людина починає бачити лише себе!»

Попередній запис

Небо: тільки для тих, кому ще не виповнилося 10 років

Христос і діти, Карл Генріх Блох Мабуть, кожен з нас у дитинстві мріяв про те, щоб ... Читати далі

Наступний запис

Син Божий на весіллі (Ів. 2:1-11)

Чудо в Кані, Володимир Маковський Весілля в Кані Галілейській... Цей фрагмент Іванового Євангелія викликає в деяких ... Читати далі