Коли слабка людина постає перед Трисвятим (Іс. 6:1-13)

Його звали Ісая. Він прийшов до святині – так само, як неодноразово робив це раніше та чинитиме пізніше, – навіть не здогадуючись, що цей день назавжди закарбується в його пам’яті. Тільки Богові відомо, чому саме йому, Ісаї, було дано незвичайну можливість – побачити велич Бога, якою наповнилася святиня. То був 739 рік до Христа, недавно помер від прокази цар Озія, а він, Ісая, тепер мав змогу постати перед Царем, пануванню Якого немає ні початку, ні кінця. Стояв перед Ним, але, тільки-но помітивши, що «кінці одежі Його» наповнюють храм, навіть не посмів піднести очей. Однак поруч із Богом були ті, хто допоміг слабкій людині ліпше зрозуміти таємницю Найвищого, – серафими, або, дослівно, «вогненні»: «По шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав». Вражають нас передусім перші дві пари крил. Навіщо затуляти собі обличчя? У такий спосіб виявляли найвищу шану: навіть ангел не вважав себе гідним споглядати Лик Божий. Своє чергою ноги, що їх теж затуляли серафими, – це евфемістичне окреслення статевих органів. Звичайно, тут кожен з нас запротестує, кажучи, що ангели – це духи… Так, але це дивовижне видіння засвідчує глибоку правду: перед найсвятішим Богом навіть духовне, ангельське буття не вважає себе достатньо чистим. Йов скаже, що навіть небо й зорі не є чистими в Його очах – певна річ, не в тому сенсі, що Він у всьому вбачає бруд, а в тому, що, порівняно з Ним, Абсолютною Чистотою, ніщо інше не видається достатньо чистим.

І голоси серафимів повідомляють про святість Бога: «І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!». Добре знаємо ці слова: Церква долучається до цього співу ангелів, звершуючи Євхаристію, тієї незвичайної миті, коли Бог знову предивним чином входить у людське життя. Ми не бачимо навіть кінці одежі Його, але знаємо, що в цьому маленькому шматочку хліба присутній «Свят, свят…».

Від цього ангельського волання «захиталися чопи порогів»: тремтіння землі означало, що Божа дійсність торкнулася нашого світу, а отже, навіть те, що найнепорушніше, не може більше залишатися нерухомим і байдужим. І ось святиня наповнилася димом. Дим приховує присутність Бога (якщо навіть ангели затуляють обличчя…), але водночас є й знаком того, що Він тут.

Поставивши себе на місце Ісаї, людини, схожої на нас, ліпше зможемо зрозуміти його болісний вигук: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!». Уявімо собі, що ми раптом побачили Бога, згадали всі наші гріхи й… нас спонтанно почало мучити сумління…

Але Бог знає, як виправити ситуацію: один із серафимів бере розжарене вугілля з жертовника й торкається ним уст Ісаї, кажучи: «Відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений». Ось чому в деяких гимнах Євхаристію названо вугіллям, що знищує наші провини: Хліб життя торкається наших уст і очищує нас.

Але чому серафим очищує саме вуста Ісаї? Тому, що Бог хоче довірити йому особливу місію – зробити його Своїм пророком, щоб доніс до людей Божі слова. Але покликання Ісаї відбувається зовсім нетипово. Зазвичай Бог оголошує вибраній людині Свою волю, а вона висловлює свої застереження, відчуваючи, що доручена місія перевищує її можливості. Натомість тут Бог звертається з начебто загальним запитанням: «Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?». А Ісая у відповідь немовби сам напрошується виконати місію: «Ось я, пошли Ти мене!».

Так легко сказати ці слова в момент піднесення та щастя від того, що можемо споглядати Божу славу… але як важко буде промовляти до людей, які не хочуть слухати й не бажають навертатися! Та Ісая продовжуватиме розповідати людям про великого й величного, а водночас такого близького Бога, використовуючи парадоксальний титул «Святий Ізраїля».

Постав своє ім’я замість «Ізраїля», щоб зрозуміти, що означає цей незвичайний титул: Господь ангелів – це твій Бог і Отець, Трисвятий – це Бог і Отець Яцека, Малгосі та Ані…

Тільки тоді, коли зрозумієш, ким є Він, і ким є ти, Він зможе послати тебе, бо щойно тоді твої слова про Нього будуть вірогідними. Цілком Інший, але такий близький… Можливо, коли усвідомиш це, запрагнеш, щоб прилетів серафим з розжареним вугіллям і торкнувся не лише твоїх уст, а й розуму та серця. Але Богові не треба посилати ангела… адже є покаяння…

Попередній запис

Псалом 2: пророцтво для царя... і для мене

Сучасна людина, читаючи Псалом 2, часто запитує себе: «Про що тут узагалі йдеться?». А навіть якщо зрозуміє логіку цього складного ... Читати далі

Наступний запис

Бог, Який слухається людини

«І був їм слухняний» (Лк. 2:51). Хто ж за тих часів зважав на думку теслі Йосипа з Назарету, а надто ... Читати далі