Псалом 2: пророцтво для царя… і для мене

Сучасна людина, читаючи Псалом 2, часто запитує себе: «Про що тут узагалі йдеться?». А навіть якщо зрозуміє логіку цього складного тексту, то може поцікавитися: «Як (або, радше, чому) маю молитися словами, які розповідають про проблеми якогось царя, що жив багато століть тому?».

Перенесімося в давні часи, на кільканадцять століть до Христа, на терени Святої Землі. Після смерти володаря настав неспокійний час безвладдя, яким хочуть скористатися васали, щоб звільнитися з-під опіки сильної держави. Марні надії! Адже на трон якраз зійшов новий цар, якому Бог надає захист і допомогу, а отже, допоможе також здолати й бунтівників. Нас може шокувати, як у Псалмі описано Бога – Бога, Який глузує з ворогів і виявляє Свій гнів щодо них. Та нехай нас не обурюють ці описи: народові, якому загрожували вороги, важко було зображати доброго Отця, Який усе прощає, а надто – трансцендентний Абсолют; єдине, що викликало довіру, – це образ Бога-воїна, котрий стає на захист Свого народу.

Сам Бог запевняє у Своєму виборі: «Я ж помазав Свого Царя на Сіон» (тобто в Єрусалимі). Отож, царська влада – це не лише питання спадкоємности, а й, передусім, прояв Божої волі (що не означає, що Бог схвалює всі дії володаря: у цьому, наприклад, переконався відкинутий цар Саул!). Сам новий цар підтверджує той факт, що його вибрав Бог: «Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив». З усією повагою ставлячись до його високости, маємо, однак, сказати, що цей цар, мабуть, трохи переборщив… Але якщо придивимося до коронаційних церемоній, що відбувалися в сусідніх країнах, то побачимо, що нові володарі отримували документи (так звані царські протоколи) з подібними текстами; наприклад, фараон Тутмос III[1] одержав такі «слова» бога Амона: «Я – твій батько, я народив тебе як бога». Уся проблема полягає в тому, що єгиптяни розуміли ці слова вкрай дослівно: у день коронації новий фараон ставав сином бога, гідним божого пошанування! Натомість в Ізраїлі існував звичай вручати «царський протокол», але його слова розуміли лише як запевнення в особливій Божій опіці та прихильності до царя, якого, проте, ніхто не вважав божественною істотою!

У ті часи цілком нормальним було під час великих урочистостей вручати дарунки героям цих свят. Так само діється й в описаній ситуації – Бог пропонує володареві коронаційний дарунок: «Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщинупотовчеш їх, як посуд ганчарський». І знову в нас перед очима постає типовий коронаційний обряд: перед молодим володарем розставляють глиняний посуд, на якому написані імена найбільших ворогів, а тоді цар своїм берлом розбиває його на знак майбутньої перемоги.

Однак читач, який знає факти, описані в Старому Заповіті, буде трохи здивований: про якого чудового володаря розповідає цей текст, якщо наступники Соломона правили маленькими країнами (Соломонове царство було поділено на Ізраїль і Юдею), які ніколи не стали великими державами, а зміст Псалма загалом, навіть узявши до уваги східну пишномовність і повну відданість підданих своєму новому цареві, видається значним перебільшенням. А втім…

А втім, сам автор Псалма, який творив натхнений Святим Духом, очевидно, не знав, як дослівно здійсняться ці – як могло здаватися – «побожні бажання». Минули століття, і ось з’явився Хтось, звертаючись до кого, Бог дослівно каже таке: «Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив». І йдеться не про опіку, своєрідне «усиновлення», а про справжнє споконвічне народження. То Він, Ісус Христос, насправді є тим Царем над народами, Який переміг найбільших ворогів – диявола та смерть. І хоча й далі триває безглуздий бунт проти Його панування, Він усе одно буде остаточним переможцем.

А отже, пророча думка Псалма 2 чудесним чином реалізувалася в Христі… Однак це ще не кінець! Зокрема, в Одкровенні (2:26,27) Христос, звертаючись до тих, хто вірний Йому, тобто до тих, що разом з Ним перемагають, запевняє їх: «А переможцеві, і тому, хто аж до кінця додержує Мої вчинки, Я дам йому владу над поганами, і буде пасти їх залізним жезлом; вони, немов глиняний посуд, покрушаться, як і Я одержав владу від Свого Отця…» Неважко помітити зв’язок підкреслених слів із Псалмом 2: Христос хоче поділитися з нами Своєю царською владою! А в наступній главі Одкровення Він обіцяє переможцеві: «Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його» (3:21). Звісно, ідеться не про те, що християнин вестиме збройну боротьбу з язичниками; тут сказано про війну, яка… продовжується й нині! Того, хто серйозно живе Євангелієм, навколишні сприймають як наївного ідеаліста, приреченого на поразку. Він так часто відчував на власній шкурі наслідки згаданого в Псалмі бунту проти Господа та Його Помазаника! Та все ж таки саме цей християнин насправді буде переможцем, якщо, звичайно, залишиться до кінця вірним Христові.

Уявімо собі, що королева Англії каже нам: «Якщо виконаєте певну умову, прийму вас до монаршої родини й станете спадкоємцями королівських маєтностей». Я вже бачу, як змагаються кандидати, що ладні віддати буквально все, тільки б саме щодо них здійснилася ця велика обіцянка…

Це лише уява запропонувала нам образ англійських палаців. Насправді ж дійсність… нескінченно прекрасніша – сам Син Божий дає нам Євангеліє та каже кожному з нас: «Якщо житимеш ним, посаджу тебе на Свій трон, і не на десять, двадцять років, а назавжди, навіки».


[1] Тутмос III – єгипетський фараон, що правив приблизно в 1479-1425 рр. до Христа. – Прим. пер.

Попередній запис

Коли в Бога людське серце

Слово «почуття» видається нам не зовсім відповідним, коли говоримо про Ісуса; напевне, значною мірою вплинув на це той Його образ, ... Читати далі

Наступний запис

Коли слабка людина постає перед Трисвятим (Іс. 6:1-13)

Його звали Ісая. Він прийшов до святині – так само, як неодноразово робив це раніше та чинитиме пізніше, – навіть ... Читати далі