Євреїв 12:25-29 – Царство непохитне
«Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає, що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом. А ще раз визначає заміну захитаного, як створеного, щоб зосталися ті, хто непохитний. Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом. Бо наш Бог то палючий огонь!»
Уперше потрапивши в один з готелів Лос-Анджелеса, я з подивом прочитав інструкцію, викладену на столик біля телевізора. До правил протипожежної безпеки, списків телефонів пральні та інших готельних служб, розкладу роботи ресторану і обслуговування в номері я давно звик, але це було щось новеньке: «Як поводитися у випадку землетрусу». Запам’яталося лише одне: коли рушиться стеля, треба ховатися під столом. Сенсу, подумав я: номер розташований на двадцять третьому поверсі. Ніч минула благополучно, без поштовхів і хитань, і не довелося вирішувати завдання, що дуже інтригувало мене – як умістити під столом тіло моїх габаритів.
Важко уявити собі щось страшніше, ніж землетрус, пожежа або потоп. У буденному житті ми приймаємо як належне стійкість землі, доріг, стін і даху; землетрус вражає людей не лише раптовою, екстремальною загрозою для життя, але і глибшим потрясінням: несподівано виявляється, що самі основи нашого життя не так вже міцні. Декілька розділів тому ми згадували лісабонський землетрус; з нього почалося набагато серйозніше потрясіння розумів, бо раніше люди за звичкою сприймали Божий світ як спокійне і надійне місце, де Бог наглядає за благополуччям усіх і кожного. І раптом відчуття надійності рухнуло, і обрушився цілий вал книг, поем, філософських трактатів, присвячених стихійним лихам.
Особливо насторожує той факт, що струснути небо і землю обіцяє сам Бог, і ця обіцянка – частина Його задуму, Він схопить Своє творіння за комір, гарненько струсить і зробить нарешті таким, яким воно має бути. Знову згадується грізний голос на горі Сінай, від якого тремтіла і стрясалася земля. При усьому контрасті між віршами 18-21 і 22-24 – або якраз завдяки цьому контрасту – ми виявляємо, що в рамках нового Заповіту гору Сінай змінює не спокійний і рівний підступ до нового світу Божого, а щось ще грізніше: стрясання небес замість землетрусу. Об. 21 наполягає, що до явлення нового неба і нової землі нинішня земля і небо повинні повністю преобразитися, і порівнює це із смертю і новим народженням.
Той же перехід у посланні ілюструється іншим чином, але підсумок все той же: небо і земля «захитаються», так що все тимчасове і скороминуще, другорядне за якістю і за значенням, обсиплеться. І тоді нове творіння, почате Ісусом і Його воскресінням, засяє яскравішим світлом. Нове творіння, зрозуміло, убере всіх тих, хто вже належить до нового Заповіту, а через них і новий світ, який Бог обіцяв нам завжди. От про що твердить нам 11-й і 12-й розділи послання.
Це вражаюче обіцяння нового світу Божого з’являється читачам не лише як обіцянка, але і як загроза. Якщо людина, що відмовляється прислухатися до слів Мойсеєвих, потрапляла в біду, що ж тепер, коли перед нами хтось більший за Мойсея? Коло замикається і повертає нас до 2:1-4 – автор закінчив своє міркування і збирає воєдино всі сюжетні лінії.
Наприкінці, перед остаточними настановами розділу 13, він залишає нам справжній образ Божий і нас стосовно Нього (вірші 28-29). Він не стане малювати сентиментальний портрет Бога-Отця, Утішителя, що не надає особливого значення нашій провині. Істинний Бог – не ручний і не такий вже лагідний, Він не стане балувати Своїх дітей. Він подібний до вогню; святість, зафіксована храмовим ритуалом, не скасована новим Заповітом, що запросив нас у Його присутність. Розраховувати на скасування святості – небезпечна помилка. Бог усе так само святий, Бог не змінився ні на йоту. Ісус проклав новий, живий шлях по той бік завіси, прямо до Нього, але лише пригадавши святість Божу ми зуміємо цілком оцінити здійснене Ісусом. Коли мислителі починають міркувати про Бога, не згадуючи Його всепоглинаючої святості, вони принижують значення хреста. Послання до Євреїв, як і увесь Новий Заповіт, прославляє жертву Ісуса і досягнуте нею спасіння саме тому, що тут уявлення про Бога нічим не відрізняється від основної юдейської концепції викладеної в Старому Заповіті. Бог все той же, іншими словами, в Ісусі той же самий Бог приводить до тріумфу задум спасіння, намічений у Старому Заповіті.
Єдина можлива відповідь – вдячність і поклоніння. Днями я говорив з приятелем, який намагався знайти дійсно християнський підхід до так званих «благ життя» – їжі і питва, грошей і власності. Він прекрасно розуміє, що все це може перетворитися на тяжку спокусу, якщо прагнути до цих речей заради них самих, а тому частенько впадає в крайність, зрікається від усього цього і вибирає шлях аскетизму. Але тепер, сказав мені цей мій друг, він дійшов висновку, що якщо не перетворювати матеріальні блага на кумирів, правильно буде прийняти їх з вдячністю. Дякуючи Богові за всі Його дари, ми зберігаємо вірні перспективи: не перетворюємо матеріальні блага на ідоли, але і не відкидаємо частину створеного Богом світу як сміття, що не має цінності.
І якщо так йде справа з нинішнім, неоднозначним світом, наскільки ж більше слід дякувати за мир прийдешній, обіцяний нам як істинна наша спадщина! Вдячність за все нинішнє і майбутнє – от найглибша і найщиріша форма шанування Бога. Вона досягає тих куточків, куди не проникала колишня система жертвопринесень. Коли ми схиляємося перед Богом живим і від щирого серця дякуємо Йому за все, що Він зробив і зробить, ми уподібнюємося священикові в Храмі, що приносить жертву без вади, – але більше, набагато більше! От у чому полягає привілей йти за Ісусом Христом. Це життя, до якого закликає нас наш грізний Володар. Автор послання потурбувався про те, щоб читачі з усією увагою прислухалися до його наполегливого заклику. Минули дві тисячі років, але цей заклик з тією ж наполегливістю звернений і до нас.
Євреїв 13:1-8 – Повсякденне життя народу Божого
«Братолюбство нехай пробуває між вами! Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів. Пам’ятайте про в’язнів, немов із ними були б ви пов’язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знаходитесь в тілі. Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та перелюбів судитиме Бог. Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте. Сам бо сказав: Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе! Тому то ми сміливо говоримо: Господь мені помічник, і я не злякаюсь нікого: що зробить людина мені? Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру. Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!»
Секс, влада, гроші, страждання. Завтра вранці я прочитаю в газеті усе це. От що «робить новини»; багато людей упевнені, що навколо цього обертається світ. Але проглянемо газету від корки до корки – де хоч одна згадка про Ісуса? Натяк-другий, не більше (скажімо, хтось вирішив уподібнитися бітлам і претендує на більшу славу, ніж в Ісуса), але газета присвячена зовсім не Йому, а повсякденній метушні, що оточує нас день у день, з тижня в тиждень.
Проте і тут, у завершальному розділі одного з головних документів раннього християнства нам знову ж таки доводиться мати справу з сексом, владою, грошима, стражданням з тією лише різницею, що знайшлося місце і для Ісуса. Більше того – саме Він надає сенс усьому іншому. Він «учора, і сьогодні, і навіки Той Самий». Автор показує нам: якщо віра надійно вкорінена в Ньому, нам не пошкодять ті сили, які збивають людину зі шляху і роблять темою газетної статті.
Яким чином віра може направити нас у цьому бурхливому і каламутному морі? Що конкретно каже наш автор?
Послання з перших розділів обговорює, яким чином Бог направляє і веде Свій народ від ранніх днів старого Заповіту до повного здійснення Заповіту в Ісусі і як тепер Бог веде Свій народ від перших днів нового Заповіту, в які живуть читачі цього послання, до їх досконалості і «міста прийдешнього». Учора – тобто в епоху старого Заповіту – Ісус був той же: Мойсей, за словами послання, «наругу Христову вважав за більше багатство» (11:26). Він є і був вічний, Який став людиною, єдиний, через кого були створені світи (1:2-3; 10-12). Не слід думати, що пришестя Ісуса стало іншим одкровенням або одкровенням іншого Бога, ніж Бог, що здавна шанується Ізраїлем, – ні, люди наново дізнавалися того ж Бога. Уявіть собі особисту зустріч з людиною, яку досі ви знали лише за листуванням і телефонними розмовами.
Ісус той же «сьогодні». Автор неодноразово підкреслює слово «сьогодні», наприклад, у розділах 3 і 4, коли обговорює Пс. 95. Блага звістка звернена не лише в майбутнє, не варто відкладати і уявляти, що все стане для вас простіше, варто тільки закінчити навчання, визначитися, заробити грошей, улаштувати власний будинок. Виклик Ісуса звернений і до сьогоднішнього дня, до нинішнього моменту, от до цієї проблеми, цього вибору.
Але Ісус перебуватиме тим же «навіки». Він – посередник нового Заповіту, Його особиста присутність і є те головне, на чому тримається новий Єрусалим (12:25). Кого нині ми пізнаємо за допомогою віри Того, Кого пізнаємо лицем до лиця в досконалому світі, світі новому, який народиться, коли нинішній буде «захитаний» згідно з Божою обіцянкою (12:27-29). Послання цілком було присвячене Ісусу і вірш 10 підсумовує суть цієї книги в короткій формулі – добре б вивчити її, повісити в рамці на стіну.
Якщо перед нами складеться істинний образ Ісуса, встануть на місце і найважливіші проблеми, зачеплені в інших розділах послання. Повсякденне життя християнської общини має бути влаштоване так, щоб великодушність і любов (любов, що відбиває і утілює самовіддану любов самого Бога) стали її основою. Сім’я, брати і сестри, через єднання з Христом, скріплюються повсякденним піклуванням один про одного. Взаємна симпатія життєво важлива, не менш насущна матеріальна допомога тим, хто має потребу, слово «братолюбство» з першого вірша охоплює обидва поняття. І гостинність, така характерна для ранньохристиянських громад, повинна поширитися наскільки можливо ширше, адже нам дана немислима обіцянка: відкриваючи двері свого будинку, ми, можливо, впускаємо в будинок ангела. Так сталося з Авраамом (Бут. 18), так цілком може статися і з нами.
Далі автор звертається до темної сторони ранньохристиянського досвіду. З перших днів християнської общини в’язниця була для її членів майже буденною реальністю. І ті, хто залишається доки на волі, повинні молитися про ув’язнених, пам’ятати про них і всіляко їм допомагати. Ймовірно, у сучасному контексті ми повинні потурбуватися про людей, що переслідуються за їх віру, і праця на користь гнаних християн як і раніше потрібна і важлива. Проте автор не виключав і ширший контекст, і не слід залишати піклування про ув’язнених сучасних в’язниць, хоча в нашу епоху покарання зазвичай буває справедливішим, ніж у давнину, коли людей ув’язнювали, страчували або виганяли не лише за серйозні, але і за дрібні злочини.
Далі – прості правила відносно «вічних» питань – сексу і грошей. Усі повинні з повагою ставитися до шлюбу, і ніхто не сміє вторгатися в тілесний союз чоловіка і дружини. Язичницький світ I століття відрізнявся такою ж сексуальною нерозбірливістю, як і західний світ XXI століття, і християни тоді, як і нині, були покликані протистояти, йти врозріз з масовою культурою. Автор послання попереджає: Бог засудить тих, хто перекручує Його дар – секс, – перетворюючи на розвагу те, що задумане як глибокі, насичені, наповнені щастям подружні стосунки. Вирок, ймовірно, не буде відстрочений до життя прийдешнього – тисячі романів, п’єс і поем свідчать (і як часто!) про те, що людина, яка принижує себе та інших сексом поза відведеним для нього контекстом, приречена на гіркий жаль і довічні душевні муки.
Той же закон застосовний і до грошей: спершу вони поневолюють людину, а потім сміються над нею, лишаючи того щастя, яке їй обіцяли. Не можна стверджувати, ніби бідність сама по собі робить людину щасливою, не треба романтичних зваблювань. Але любові до грошей, безумовно, слід побоюватися.
Якщо ми любимо когось або щось, ми готові заради нього на жертви. Якщо ви виявите, що заради грошей або того, що вони обіцяють, ви готові пожертвувати чимось дорогим, прийміть це як застережний сигнал.
Ці розумні і практичні настанови продовжує вірш 6, потім бадьорі слова віршів 7-8. Якщо людина вірить, що Бог перебуватимете з нею навіки, підтримуючи її, оберігаючи в усіх обставинах, навряд чи вона піддасться спокусі тілесної розбещеності чи сріблолюбства. Обидві ці спокуси являють небезпеку для тих, хто незахищений, не упевнений у собі. Віра – упевненість, виражена у віршах 7-8, – та ж віра, яку прославляє все послання від початку до кінця. Таку віру мали перші вожді християнства та її покликані наслідувати читачі древні і сучасні.
