Христова притча про злих виноградарів, які вбили сина хазяїна винограднику. Більш за все, вона багатьом добре відома, тому немає особливої потреби дослівно переказувати її. Лише звернемо увагу на її закінчення, а саме, на реакцію «книжників зі старійшинами» (див. Лк. 20:2), до яких вона власне була звернена. Якою ж була ця реакція?
– Нехай не буде так! – відповіли вони на Христове запитання: «Що зробить з ними господар виноградника?» (Лк. 20:15,16).
Загалом, цю притчу згадують три євангелісти, проте лише Лука наводить таку відповідь. У Марка та Матфея, ми чуємо дещо інше: «Злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно» (Мф. 21:41). Фактично, ту ж саму відповідь Лука вкладає в Ісусові вуста: «Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим» (Лк. 20:16). А відповідь «книжників зі старійшинами» в інтерпретації Луки ми вже чули.
Отже, адресати Христової притчі прекрасно розуміють Боже попередження, все те, що очікує їх у випадку слідування старим «напрямом». Їх мимовільний вигук повністю «видає» їх. Що ж вони роблять? Каються, відвертаються від злих учинків до правдивих діл, створюють «плоди, достойні покаяння» (Лк. 3:8)? Куди там! «І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу» (Лк. 20:19). Отже, вони боялися не покарання Божого, яке зазвичай сягає людини в часі, а миттєвої розправи натовпу, тобто боялися людей більше, ніж Бога. От такі наслідки гордості.
Але годі з тими «книжниками зі старійшинами», ми, на відміну від них, добре знаємо, хто такий Ісус з Назарету. Знаємо, але попри це, як правило, більше зважаємо на власну думку чи думку оточуючих людей, ніж питаємося Його, що Він думає з того чи іншого приводу. Як висловився апостол Павло: «Бо всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу» (Флп. 2:21). Вважаєте, що це не про вас? От і славно! Нарешті знайшлася людина, якій не байдужа воля Божа!
Щодо особисто нас, то ми, попри все бажання зарахувати себе до категорії праведників, які ставлять на перше місце у своєму житті виконання волі Божої, все таки віднесемо себе до людей, які ставлять свої власні інтереси перед Божими. Будемо чесними перед самими собою, і вами, шановні читачі.
Тоді, маємо надію, коли почуємо на свою адресу чергове Боже викриття, зможемо «прийняти» його до уваги, і з Божою допомогою намагатимемося щось виправити в собі, у власному житті, тобто створюватимемо «плоди, достойні покаяння», а не шукатимемо виправдання та «поважні» обставини, щоб нічого не змінювати і залишати «все як є».
І тоді, з часом, якщо залишимося чесними перед самими собою і визнавши, що наші старі гріхи насправді нікуди ні діваються, а лише приховуються до пори, до часу, чекаючи слушної нагоди, щоб заявити про себе знову (див. Євр. 12:15), тоді ми зможемо навчитися зважати більше на думку Божу, а не на думку оточення. А з часом (можливе навіть і таке!), ставити Його думку перед власною. А от такі наслідки упокорення.
Але для цього треба спочатку навчитися уважно слухати Божі напоумлення, які Він нам подає найрізноманітнішими способами. Ну і, звичайно, передусім відносити їх на власну адресу, а не когось іншого. Те саме стосується покаяння, і пов’язаного з ним виправлення себе «любимого».
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Божі напоумлення
Ваш коментар: