Божі напоумлення

Христова притча про злих виноградарів, які вбили сина хазяїна винограднику. Більш за все, вона багатьом добре відома, тому немає особливої потреби дослівно переказувати її. Лише звернемо увагу на її закінчення, а саме, на реакцію «книжників зі старійшинами» (див. Лк. 20:2), до яких вона власне була звернена. Якою ж була ця реакція?

– Нехай не буде так! – відповіли вони на Христове запитання: «Що зробить з ними господар виноградника?» (Лк. 20:15,16).

Загалом, цю притчу згадують три євангелісти, проте лише Лука наводить таку відповідь. У Марка та Матфея, ми чуємо дещо інше: «Злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно» (Мф. 21:41). Фактично, ту ж саму відповідь Лука вкладає в Ісусові вуста: «Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим» (Лк. 20:16). А відповідь «книжників зі старійшинами» в інтерпретації Луки ми вже чули.

Отже, адресати Христової притчі прекрасно розуміють Боже попередження, все те, що очікує їх у випадку слідування старим «напрямом». Їх мимовільний вигук повністю «видає» їх. Що ж вони роблять? Каються, відвертаються від злих учинків до правдивих діл, створюють «плоди, достойні покаяння» (Лк. 3:8)? Куди там! «І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу» (Лк. 20:19). Отже, вони боялися не покарання Божого, яке зазвичай сягає людини в часі, а миттєвої розправи натовпу, тобто боялися людей більше, ніж Бога. От такі наслідки гордості.

Але годі з тими «книжниками зі старійшинами», ми, на відміну від них, добре знаємо, хто такий Ісус з Назарету. Знаємо, але попри це, як правило, більше зважаємо на власну думку чи думку оточуючих людей, ніж питаємося Його, що Він думає з того чи іншого приводу. Як висловився апостол Павло: «Бо всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу» (Флп. 2:21). Вважаєте, що це не про вас? От і славно! Нарешті знайшлася людина, якій не байдужа воля Божа!

Щодо особисто нас, то ми, попри все бажання зарахувати себе до категорії праведників, які ставлять на перше місце у своєму житті виконання волі Божої, все таки віднесемо себе до людей, які ставлять свої власні інтереси перед Божими. Будемо чесними перед самими собою, і вами, шановні читачі.

Тоді, маємо надію, коли почуємо на свою адресу чергове Боже викриття, зможемо «прийняти» його до уваги, і з Божою допомогою намагатимемося щось виправити в собі, у власному житті, тобто створюватимемо «плоди, достойні покаяння», а не шукатимемо виправдання та «поважні» обставини, щоб нічого не змінювати і залишати «все як є».

І тоді, з часом, якщо залишимося чесними перед самими собою і визнавши, що наші старі гріхи насправді нікуди ні діваються, а лише приховуються до пори, до часу, чекаючи слушної нагоди, щоб заявити про себе знову (див. Євр. 12:15), тоді ми зможемо навчитися зважати більше на думку Божу, а не на думку оточення. А з часом (можливе навіть і таке!), ставити Його думку перед власною. А от такі наслідки упокорення.

Але для цього треба спочатку навчитися уважно слухати Божі напоумлення, які Він нам подає найрізноманітнішими способами. Ну і, звичайно, передусім відносити їх на власну адресу, а не когось іншого. Те саме стосується покаяння, і пов’язаного з ним виправлення себе «любимого».

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docБожі напоумлення


Ваш коментар:

Попередній запис

Виклик Богові

«Називаючи себе мудрими, збожеволіли і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів» ... Читати далі

Наступний запис

Найбільший гріх

Я зараз хочу поговорити про ту частину християнської моралі, в якій вона особливо різко відрізняється від усіх інших норм моральності. ... Читати далі