Християнин серед «порядних людей»

Деколи можна почути такий закид: «Навіщо бути християнином? Адже є так багато людей, які не визнають Євангелія, а живуть чесно, не крадуть, не обманюють…»

Так! Це правда! У сумлінні кожної людини укорінений природний закон, який зобов’язує її дотримуватися основних моральних норм. Але чи християнська етика – це лише природний закон? Якщо ми так вважаємо, то це означає, що ніколи не чули заповідей блаженств… або ж читали їх так, як нам було вигідно, намагаючись звужувати значення слів, пом’якшувати те, що могло б стосуватися наших вад і слабкостей. Достатньо глянути на наш спосіб оцінювання. Якщо побачимо двох людей – одного, що живе в добробуті, якому нічого не бракує, та другого, котрий ледве зводить кінці з кінцями, – то кого з них назвемо блаженним, або ж щасливим?

Читаючи заповіді блаженств, можна переконатися, якими правдивими є слова про те, що Європа, котра пишається своїм двотисячолітнім християнством, насправді ніколи християнською не була. Зупинилася біля підніжжя Гори Блаженств, ущипливо заявляючи: «Далі підуть лише невиправні ідеалісти!».

Деколи саме ті, хто не вірить у Христа, ліпше від нас розуміють красу Євангелія. Ось слова одного єврея: «Якби ви, християни, хоча б рік серйозно ставилися до Нагірної проповіді, наприклад, так, як до правил дорожнього руху або податкових кодексів ваших країн, то я, не сходячи з цього місця, сказав би публічно охрестити себе». Так, цей чоловік зрозумів парадоксальну річ: що наука, проголошена з невеликого пагорба над Генезаретським озером, своїми вимогами сягає ще вище, ніж заповіді, що прозвучали на стрімких скелях Сінаю. Бо виходить за межі так званої етики здорового глузду, каже все переоцінити, відкинути те, про що мріє світ, і полюбити те, що, здавалось би, заслуговує лише погорди.

Людська логіка не допоможе нам піднятися на Гору Блаженств. Туди можна дістатися тільки завдяки глибокій, правдивій вірі, такій, яка твердо переконана, що Той, котрий сказав: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Мт. 28:20), – не кидав слів на вітер. Скажи мені, як ти розумієш Христові блаженства, і я скажу тобі, якою є твоя віра. Якщо твердиш, що крізь життя треба йти, розштовхуючи всіх ліктями, що чинити добро невигідно, то це означає, що слова Христа не мають для тебе жодного значення. Бо якщо твоя перспектива зводиться лише до «тут і тепер», то ти ніколи не зрозумієш фрази: «Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах!» (Мт. 5:12).

Саме в цьому й полягає різниця між християнином і людиною, яка керується тільки законами природи. Бути християнином – це наважитися присвятити своє життя цінностям, які «розсудливим» людям видаються абсурдними; це насмілитися йти за Вчителем, Який «не має де й голови прихилити» (Мт. 8:20); і не дивуватися, якщо нас за це переслідуватимуть, якщо нам це не «окупиться». «Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть» (Ів. 15:20). Прийняття цієї правди – остаточний критерій нашої віри, довіри до Бога та Його Слова.

Можна описати це також по-іншому. Уяви собі, що підіймаєшся в горах дуже крутою стежкою. Мусиш докладати неабияких зусиль, витрачати багато енергії, але водночас знаєш, що цю дорогу до тебе вже здолало чимало людей… Певної миті перед тобою постає прямовисна стіна скелі, на яку можеш піднятися лише за допомогою мотузки. Тут «розсудлива» людина зупиняється. Вважає, що їй уже досить, адже витратила так багато сил, а навколо видніється такий чудовий краєвид… Однак є й такі, які знають, що мусять підкорити вершину, котрі не злякаються, втративши твердий ґрунт під ногами… Вони знають, що мають Друга, Який страхує їх під час цього сходження. І тільки ці альпіністи по-справжньому ЩАСЛИВІ.

Подібна історія трапилася 2000 років тому. До Христа прийшов дуже шляхетний юнак, який змалку дотримувався всіх заповідей (о, як він, мабуть, утомився під час цього духовного сходження!). Ісус подивився на нього з любов’ю. Але той не зміг глянути з любов’ю на Ісуса. Йому не вистачало того «шаленства любови», яке позбавляє людину страху за майбутнє. «Ти ще не досягнув вершини… продай усе, що маєш…» – «А за що житиму?!» І пішов геть невеселий.

Ця історія повторюється щодня. Прочитай Нагірну проповідь і порівняй її з власним життям. Чи відійдеш сумний?

Попередній запис

Мій промінь сонця

«Ніхто не йшов учора, не простує сьогодні та не піде завтра до Бога тією самою дорогою, що я. Для кожного ... Читати далі

Наступний запис

Люди з променистими обличчями

«І сталося, коли сходив Мойсей з гори Сінай, а обидві таблиці свідоцтва в Мойсеєвій руці при сході його з гори, ... Читати далі