Євреїв 1:1-5 – 1:6-14

Євреїв 1:1-5 – Єдиний Син Божий

«Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величности на висоті. Він остільки був ліпший понад Анголів, оскільки славніше за них успадкував Ім’я. Кому бо коли з Анголів Він промовив: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив! І знову: Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина!»

Сьогодні надійшов електронний лист від мого старого друга з іншого кінця світу. Він дізнався, що моя дочка виходить заміж, і захотів нас привітати, а також повідомити новини про свою дочку: дівчинка-підліток носить сім сережок у вухах, волосся пофарбувала в яскраво ліловий колір, кільця в губі і в пупку. Усе це друг повідомляє мені таким тоном, немов розраховує на моє співчуття, але з-під скарги виразно проступає інша інтонація – гордовитої радості, і я добре пригадую, яким був він сам у тому ж віці: типовий бунтар, довговолосий, з губи звисає сигарета, у навушниках гучна музика… так, яблучко від яблуні недалеко падає. Дочка нагадує йому його давнє, істинне «я»: його власний характер або якийсь істотний аспект характеру дивиться на нього з її очей.

Це – помірний і веселий приклад тієї великої і піднесеної драми, з якої починається Послання до Євреїв. Воно відкривається описом божественних стосунків Отця і Його єдиного Сина. Син – «сяєво слави» і «образ істоти» Отця, тобто не «яблучко від яблуні» – бо тоді ми визнали б, що знайдеться немало гідних людей, що досконало відбивають внутрішню суть Бога, – а єдинородний, єдиний Син. Подивіться на Нього – і ви, немов у дзеркалі, побачите обличчя Володаря. Його «характер», Його суть відтворені в точності, один до одного, наочно для всіх нас.

«Образ істоти» – так перекладаємо ми грецьке слово сharakter. Від нього походить сучасне слово «характер», яке начебто означає те ж саме, – те ж, та не зовсім. І в старогрецькій мові, і в сучасних, у цього слова цікава доля. Чому ми говоримо не лише про «характер» людини, але і про «характерні» прояви, а в колишньому слововживанні цим же словом називали знаки і букви? Що спільного між цими поняттями і з чого все почалося?

В основі цього процесу, що породив стільки значень, – процес гравіювання або штампування на гарячому і розм’якшеному металі візерунка, який метал збереже навіки. У стародавньому світі не було друкарських верстатів, які з’явилися в Європі за часів Гутенберга (в Англії першу друкарню відкрив Вільям Кекстон у XV столітті), але використовувалися штампи для карбування монет. Правитель замовляв граверові свій портрет і відповідний напис або абревіатуру, її вирізували на штампі з твердого метала, а потім за допомогою штампу карбували монету за монетою, і кожна монета зберігала точну копію, «образ істоти» оригіналу.

Саме це означало старогрецьке слово «характер» – точний відбиток, залишений карбувальником на монеті. Звідси виходять два значення – окремі знаки, букви, які можуть бути отримані таким чином (це значення слово мало в старогрецькій мові і тривалий час зберігало, скажімо, в англійській) і «характер» у ширшому значенні слова, характер людини або речі: що є та чи інша людина, що це за «тип» (до речі, слово з того ж кола значень – пор. «друкарня»). Саме в цьому значенні автор послання застосовує слово «характер», кажучи про Ісуса: точний відбиток суті і слави Отця був один до одного відтворений у м’якому металі людської природи Сина, і тепер цю суть і славу бачить весь світ.

Затримаємося ненадовго на прикладі з правителем і гравером, розміркуємо над першими двома рядками цього чудового тексту. Припустимо, правитель давно вже хотів пояснити підданим, хто він такий, дати їм ясне уявлення про свій характер, а спосіб карбувати по металу ще не був винайдений. Правитель мав можливість лише розсилати по своїй країні малюнки, нариси, які давали людям певне уявлення про нього, але не цілком достовірні. І от – збулося: твердий метал б’є по м’якому сплаву, залишаючи точні відбитки оригіналу. Так каже автор послання: Бог здавна посилав Своєму народу попередні нариси, тепер же Він дав нам Свій точний портрет.

За допомогою такого величного і в той же час формального вступу до листа автор вмить розкриває перед нами всю панораму біблійної історії, що досягла кульмінації в Ісусі. (На відміну від послань Павла це послання не містить імені автора і адресата, що з одного боку, звичайно, образливо, але ніскільки не заважає нам насолодитися багатством і складністю ідей цього тексту.) Озирнемося на великих пророків, Авраама, Мойсея, Самуїла, Іллю, згадаємо пророків, що залишили після себе письмові тексти, – Ісаю, Єремію і всіх інших. Наш автор, ймовірно, включив би в цей список і Давида, судячи з того, з якою повагою він цитує Псалми.

Отже, перші вірші – не риторичний вступ. Вони ясно показують нам зміст усього послання. Знову і знову автор посилатиметься на вірші Старого Заповіту, щоб показати нам, яким чином у них передбачене прийдешнє. Знову і знову ця спочатку малозрозуміла звістка виявляється Благою звісткою про Ісуса, про єдиного Сина Божого, як сказано вже в перших рядках, Який раз і назавжди переміг гріх і тепер сидить праворуч Бога, ділячи з Ним владу, про Ісуса, перед Яким покірно схиляються ангели.

У наступному уривку останній пункт буде розглянутий детальніше. Але перш, ніж перейти до нього, потрібно відмітити, що у віршах 6-8 цитуються два старозавітні тексти, до яких перші християни, як правило, зверталися, коли намагалися сформулювати основну думку про Ісуса. Пс. 2:7 і 2 Сам. 7:14 говорять про Месію, сина Давидового і в особливому значенні слова – про Сина Божого. Автор послання, як і багато інших християн його часу, виходить з віри в Ісуса Месію, істинного Царя Ізраїлю. Усе інше – логічний висновок з цього посилання.

От чому, хоча ми не впевнені в імені автора послання, щось важливе про нього відоме: він ні на хвилину, з початку до самого кінця послання, не відводить очей від Ісуса, і в результаті, коли він збере воєдино всі висновки міркувань, він і нас змусить також пильно вглядітися в Нього (12:2; 13:8). Чи готові ми до цього?

Євреїв 1:6-14 – Месія вищий за ангелів

«І коли знов Він уводить на світ Перворідного, то говорить: І нехай Йому вклоняться всі Анголи Божі. А про Анголів Він говорить: Ти чиниш духів Анголами Своїми, а палючий огонь Своїми слугами. А про Сина: Престол Твій, о Боже, навік віку; берло Твого царювання берло праведности. Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж друзів Твоїх. І: Ти, Господи, землю колись заклав, а небо то чин Твоїх рук. Загинуть вони, а Ти будеш стояти, всі вони, як той одяг, постаріють. Як одежу, їх зміниш, і минуться вони, а Ти завжди Той Самий, і роки Твої не закінчаться! Кому з Анголів Він промовив коли: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм! Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?»

Знову настало Різдво, і знову ми проводили години, купуючи подарунки і намагаючись як можна красивіше їх упакувати. Головне задоволення різдвяного ранку – ці таємничі згортки в глянсовому папері, перев’язані стрічечками і бантами, які немов заздалегідь обіцяють незвичайний подарунок, що знаходиться там усередині.

Але в те Різдво одна дівчинка настільки розхвилювалася побачивши обгортки і красиву коробочку під обгорткою, що зовсім забула про подарунок. Хоча подарунок їй начебто догодив, увечері того ж дня ми застали її за великим кріслом, коли вона грала… з коробкою. Вона перетворила її на будиночок для своїх найменших ляльок – і розмір підійшов, і коробочка була така красива. Глянсовий папір вона розклала навколо, зробила з нього чи то завісу, чи то декорації для своєї п’єси. І по правді кажучи, я сам тепер вже не пригадаю, що лежало в коробці, що являв з себе «справжній» подарунок.

Автор Послання до Євреїв намагається захистити своїх читачів від подібної помилки. Його читачі, як і багато перших християн, за походженням своїм були євреями, проте послання написане не в найперший період виникнення християнства, а між 50 і 70 рр. по Р. Х., а то і пізніше. На той час частина християн з євреїв цілком звикла до думки, що віднині вони увійшли до великої сім’ї, до якої належать і язичники. Вони побачили остаточне здійснення Божого задуму після багатьох віків приготування: обгортка була знята з подарунка, а подарунок – сам Ісус, єдиний, єдинородний Син Божий, посланий у світ для виконання усього, про що говорили Закон і пророки. Тепер від перших етапів здійснення Божого задуму християни могли перейти до нового, і радісно перебувати в променях дарованого для них нового дня.

Але для багатьох християн з євреїв усе відбувалося не так просто. Їх родичі, сусіди, друзі не визнали Ісуса Месією і докоряли Його послідовникам у небезпечній помилці, відході від усього, що Бог раніше заповідав Своєму народу. Ці люди зазнавали сильного тиску, їх змушували повернутися в колишній стан, вийти із щойно виниклого релігійного руху – такого дивного, з такими безглуздими домаганнями – і продовжувати звичне життя згідно із законом Божим, заповідям, даним через Мойсея. Закон прекрасний, навіщо ж шукати чогось ще? Мало того, що він дарований Богом (хоча і це немало), крім того, він був переданий Мойсеєві ангелами (так стверджувала єврейська традиція).

От чому знадобився такий довгий вступ до послання – тут аргументується і доводиться неможливість повернути назад, до більш ранніх етапів здійснення Божого задуму. Потрібно йти вперед, активно і радісно проживати цей новий етап, прямуючи до наступного, який ще має відбутися. І ці аргументи починаються з нагадування про те, що відомо євреям з їх власних Писань: Бог спочатку поставив Месію вище ангелів, а значить (про це мова піде в наступному розділі) вище за Закон, принесений Мойсеєві ангелами. Закон не зафіксований раз і назавжди, як вважали (і досі вважають) багато євреїв: він – частина підготовки до свята, та прекрасна яскрава обгортка, в якій таїться головний подарунок. Бог дарує людям самого Себе в Синові. Послання застерігає нас проти безглуздої помилки – прийняти обгортку за подарунок.

Послання до Євреїв виділяє і підкреслює три аспекти, в яких Месія перевершує ангелів, і по кожному з цих пунктів нас ще чекає детальніша розмова. Процитувавши у вірші 6 Пс. 97:7, щоб показати, що Бог велів ангелам вклонитися Синові, автор послання потім наводить ще три пророцтва про Месію, протиставляючи Його ангелам, які, згідно з процитованим у вірші 7 Пс. 104:4, є швидше слугами Божими, ніж Його живим втіленням.

У віршах 8 і 9 автор цитує Пс. 45:7. Вражаючий текст, звернений до царя (увесь цей псалом присвячений цареві Ізраїлю) так, як ніби його можна було іменувати «Богом». Подібно до Бога, цар має суверенну владу, здійснюючи, як сказано тут і в багатьох інших місцях, справедливість, порядок і верховенство закону у всьому світі. Один з найважливіших аспектів задуму Божого, що розкривається, і про який постійно згадує Біблія, це неухильне прагнення Бога до справедливості. Газети і телебачення щодня нагадують нам про те, яка несправедливість, яке зло панують всюди, і нам слід було б при цьому постійно звертати свої думки до обіцянки Божої: бажання Бога простити гріхи Свого народу, про що стільки говориться в Посланні до Євреїв, теж – частина ширшого завдання: створити світ, з якого зло буде остаточно вигнане. І в псалмі вже сказано – так розуміє його автор послання і так цитує, – що позбавлення прийде не завдяки ангелам (вони грають у цьому процесі лише допоміжну роль), а завдяки істинному царю, Помазанику, Месії.

Друга цитата спирається на Пс. 102:26 і наступні вірші та розвиває думку, приховану у виразі «навік віку». Настане час, стверджує псаломщик, коли нинішній світ – і земля, і небо – будуть згорнуті подібно до сувою, і їх місце займуть нове небо і земля. Послання до Євреїв повернеться до цієї теми наприкінці розділу 12, та і більшу частину послання правильніше розуміти всередині такого контексту. Підготовча робота, яку Бог вів за допомогою Закону і пророків, завершилася і здійснилася в Месії, а Месія доведе Божий задум справедливості і спасіння до остаточної його реалізації – нового віку, «віку майбутнього», коли оновляться земля і небо. Він перебуває навіки незмінним, учора, сьогодні, і навіки (13:8), ангели приготовили Йому шлях, але Він – єдиний, чиє життя і рятівне царювання перебуватимуть у вічності (див. особливо розділ 7).

Третій, найкоротший вірш, взятий з Пс. 110. Цей уривок широко цитувався ранніми християнами, коли вони стверджували і пояснювали істину месіанства Ісуса. У Посланні до Євреїв теж неодноразово про це говориться. Тут йдеться про запанування істинного володаря, який засяде праворуч Бога, наділений тією суверенною владою, за допомогою якої він направлятиме світ, поки не візьме верх над усім, що опирається задуму справедливості та спасіння. І знову ж таки, про ангелів ніде не говориться нічого подібного, а тому автор послання робить висновок, що вони – лише служителі, що виконують роботу, яку відводить їм Божий задум. Щойно стане ясно, хто такий Син насправді, яка роль спочатку відведена Йому в задумі Божому, люди вже не погодяться на менше.

Мало хто з читачів сьогодні піддається спокусі відкинути християнство заради якоїсь з форм юдаїзму, хоча нам слід розуміти, наскільки сильною була подібна спокуса і зовнішній тиск у період ранньої Церкви. Проте і сьогодні багато, у тому числі члени Церкви, відчувають незадоволення тим, що мають, і хотіли б розширити свої духовні горизонти (так, як їм це розуміється), включити в них ангелів, святих та інших цікавих істот. Нехай же це послання послужить їм застереженням і настановою: не хапайтеся за обгортку, віддаючи їй перевагу справжньому подарунку. Придивіться уважніше, щоб побачити, хто такий Ісус, яку роль Він грав і грає в Божому задумі, у тому житті, згідно з вірою, і в тому служінні, до яких тільки Він один закликає кожного з нас.

Наступний запис

Євреїв 2:1-4 – 2:5-9

Євреїв 2:1-4 – Не нехтуйте Божим спасінням! «Через це подобає нам більше вважати на почуте, щоб ми не відпали коли. ... Читати далі