Свобода метелика

Хвильку – на цій квітці, хвильку – на тій… тут понюхати, там полизати… А як стане нудно, то полечу далі. І знаю, що я вільний, бо ніхто мене ні до чого не змушує, ніхто мені не каже сидіти там, де я вже не хочу бути.

Але чи можна вести мову про свободу, коли треба, стиснувши зуби, виконувати якісь обов’язки вимушено, майже всупереч собі? Хіба людина, яка цінує власну свободу, може сказати: «Присягаюся бути вірним аж до смерти»?

Метелик літає, як йому хочеться, доти… доки живе сам, але тільки-но зустріне свою пару, одразу починає узгоджувати з нею спільні маршрути польотів, час перебування на квітці тощо. Якщо я живу зовсім сама, то можу планувати свій день, ні в кого ні про що не запитуючи… Однак досвід багатьох самітників учить, що ця абсолютна свобода, замість того, щоб звільнити людину, стає для неї нестерпним тягарем, породжує в серці відчуття порожнечі. Маю час для себе й лише для себе, безплідний час, нікому не потрібний. Але якщо зустріну братню душу, буду змушений обмежити свою свободу, тобто більше не матиму змоги вільно розпоряджатися власним часом: не зможу спати до полудня, бо о 8:00 їдемо в гори; не зможу ввечері піти в кіно, бо пообіцяв їй, що допоможу вибрати килим. І так поступово інша людина входить у моє життя, ми стаємо взаємно відповідальними, почуваємося зобов’язаними допомагати одне одному в разі потреби, навіть якщо ця допомога вимагатиме додаткових годин того цінного часу, який досі був моєю приватною власністю.

А якщо бачу, що та інша людина є для мене «тією єдиною», отою омріяною другою половинкою, тоді вона має право знати, що може завжди розраховувати на мене. Моя свобода проявляється саме в тому, що радісно й беззастережно віддаю себе їй у дар: бери мій час, мої сили, мене самого… я аж такий вільний, що не боюся кинути все на одну шальку, бо не поневолений хворобливим страхом за себе й власну свободу.

А надто це стає зрозумілим, якщо цілком по-особливому відчуєш любов того Єдиного, самого Бога. Як можна дивитися на Любов аж до хреста й обіцяти Йому любов… на найближчі п’ять хвилин?! Усе за все!

Звичайно, на відповідальний, остаточний зв’язок з Богом чи коханою людиною легше наважитися, якщо тебе окрилює любов. На практиці, однак, ціле наше життя зіткане зі зв’язків, які ми налагодили менш або більш добровільно, але власне їх підтримання – усупереч тому, що часом могло б здаватися, – є доказом нашої свободи та зрілости (уявімо собі хірурга, який залишає пацієнта на операційному столі, бо йому «розхотілося», а він, вільна людина, нічого не робитиме з примусу!).

Власне кажучи, все, що пов’язане з іншими людьми, якимось чином «обмежує нашу свободу»: якщо хочу їхати автобусом, мушу прийти у відповідне місце (на зупинку) у визначений час. Якщо бажаю увімкнути нову пральну машину, мушу дотримуватися вказівок, викладених в інструкції, бо в протилежному разі влаштую сусідам знизу несподівану купіль.

Якби я хотіла жити так вільно, як метелик, мусила б, очевидно, втекти на безлюдний острів… хоча й там, мабуть, не змогла б забути про тих численних людей, яким так багато завдячую; і поступово усвідомила б, що мій від’їзд був утечею від відповідальности за нашу дружбу, утечею від вдячности. Я нарешті мала б дуже багато вільного часу, могла б робити все, що мені подобається, але серед цієї свободи, яка зяяла б порожнечею, напевне тужила б за своїм старим, заповненим записами щоденником, у котрому тисячі справ укладалися в предивну мозаїку, що надавала життю дивовижної краси.

Попередній запис

За які гріхи я – вільний?

«Я вільний, маю вільну волю!» Це чудово, якщо подивимося на цю проблему з погляду філософії. Однак якщо глянемо на неї ... Читати далі

Наступний запис

Найважча чеснота

Чуючи слово «покора», сучасна людина відразу ж відчуває глибоку нехіть. Вона реагує так тому, що в нашій свідомості утвердився не ... Читати далі