1 Тимофія 4:1-5 – Бережіться лжевчення
«А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє, хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав. Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим Словом і молитвою.»
Джейн росла в сім’ї, яка завжди грала в ігри. Коли можна було, на природі; але якщо погода була поганою, і особливо в довгі зимові вечори, то діти сідали навколо каміна і грали в настільні ігри – ну, ви їх знаєте: «Ерудит», «Монополія», звичайно, «Клуедо» і в багато що інше. Але найбільше вони любили старомодну гру в карти. Їм подобався картковий азарт; хвилюватися, коли роздають карти, і нетерпляче поглядати, пощастило чи ні. Вони знали валетів, дам і королів кожної масті, і найголовніших – тузів. Вони навіть дали їм прізвиська. Пізніше, озираючись назад, вони зрозуміли, що те, що, вони, можливо, упустили в ті дотелевізійні часи, вони більш ніж заповнили в тому сенсі, що тренували свою пам’ять, здатність стратегічно мислити, і, що не менш важливо, свою готовність грати «в руку» при здачі і не бурчати, якщо комусь більше пощастило.
Тільки коли Джейн зустріла Джеймса і познайомилася з його сім’єю, вона уперше зрозуміла, що не кожен так ставиться до карт. Дід Джеймса втратив роботу за часів Великої Депресії, і сім’я вимушена була переїхати в маленький будинок в убогому районі. У відчаї, з поспіхом обмірковувавши способи повернути матеріальну забезпеченість і зберегти свою сім’ю, він зайшов одного разу увечері в бар, де грали на гроші. Але що почалося, коли вчинок від безвиході швидко став невигубною звичкою. Валет, дама і король замкнули його у своєму замку, і він розбив серця своїх близьких, замість того щоб, як він сподівався, принести їм назад алмази. Батько Джеймса виріс у сім’ї, де сам вигляд карт нагадував про їх безумство, ганьбу, кепкування і катастрофу.
Тепер, звичайно, люди можуть (і роблять це) грати на гроші. І в деяких, мабуть, може бути помірний «азарт» (як вони кажуть) на скачки, конкурси гончих собак, гру в карти або на щось ще, і це не стає звичкою, тим більше – руйнівною. Але тоді громадська думка настільки тісно зв’язала азартні ігри з безвідповідальною, аморальною і руйнівною поведінкою, що самі предмети гри – картки з безживними малюнками – розцінювалися як згубна зараза і тому знищувалися.
Це допомагає нам зрозуміти становище, яке Павло описує у віршах 2 і 3, і вчення, яке він пропонує проти цього у віршах 4 і 5. У ранній Церкві, і в пізнішому християнстві були ті, чий язичницький досвід був украй руйнівним. Зокрема, вони брали участь у дикій і розгнузданій розпусті, різних п’яних оргіях. Сучасний, так само, як і древній досвід показує, що коли люди так цілеспрямовано поводяться, то це руйнівне, і вони упевнені, що живуть не так, як слід. Щось у вас помирає, коли ви ненаситні – чи в їжі, чи алкоголі чи сексі. І ми можемо легко зрозуміти – не в останню чергу тому, що декілька людей щиро написали про це, виходячи з власного досвіду, – що люди, які так поводяться, цілком можуть закінчити ненавистю до самої ідеї хорошої їжі, алкогольних напоїв і звичайно ж сексу. У подібних людей, каже Павло, совість спалена, як розжареним залізом. Внутрішній «компас», який повинен вказувати їм, що добре і що погане, настільки виведений з ладу, що тепер болісно реагує на одну думку про те, що саме по собі абсолютно нормально, що це частина прекрасного творіння благого Бога-Творця.
Це фактично головна думка, і це треба повторювати знову і знову практично в кожному поколінні. Якщо сумніваєтеся, прочитайте Бут. 1: Бог подивився на все, що Він створив, і це було дуже добре. Це – основа всякої дійсно християнської (а також юдейської) думки. Якщо мається на увазі, що якась частина створеного світу погана сама по собі – то це перший удар сокири, яка рубає сук, на якому ми повинні сидіти, – віру, що Бог, Який спочатку створив світ, преображає його через Ісуса і Дух, і що ми покликані не відмовлятися від своєї людської природи, але радіти її спасінню, спокутуванню і преображенню. Те, що ми бачимо в цьому уривку, – один з перших проявів проблеми, яка наполегливо переслідувала християнських мислителів практично упродовж усього древнього періоду, і сьогодні знову з’являється час від часу. Хоча, чесно кажучи, сучасна західна церква часто ризикує вдатися до іншої крайності, постійно підкреслюючи, наскільки світ прекрасний – а це не дозволяє бачити, що зловживання творінням так же небезпечне, як ставлення до нього як до зла. Здорова позиція в цьому питанні в основному і показує зрілість християнського життя.
Зокрема, цікаво, що до часу, коли було написане це послання, Павло міг бачити, що деякі можуть закінчити тим, що говоритимуть, що сам секс поганий, і тому в ідеалі всі мають бути незайманими. Деякі навіть звинувачували самого Павла в такому погляді, хоча уважніше читання 1Кор. 7, ключового уривка, показує, наскільки це не так. І коли справа стосувалася їжі і питва, Павло зайняв здорову позицію: немає нічого самого по собі нечистого – включаючи їжу, яку забороняв Старий Заповіт, та ідоложертовне м’ясо. У цьому суть 1Кор. 8-10, хоча, як ясно дає зрозуміти цей уривок, Павло також наполягає на тому, що християни повинні відкласти убік своє право їсти усе, що вони хочуть, якщо це послабляє віру іншого християнина. Але основна думка, яку треба уловити: творіння прекрасне; створені блага, у належній і адекватній формі і в доречній обстановці вартують того, щоб прийняти їх з подякою.
Подяка – одна з головних тем Павлового Послання до Колосян – це більше, ніж просто визнання, що ми все отримуємо з рук люблячого Бога. Це – основна людська і християнська позиція, яка вибудовує стосунки Бога і творіння. Це одночасно і відмова від ідолопоклонства – стосунки до творіння, як до самостійного божества, і від дуалізму, який дивиться на світ як на щось убоге або погане. Коли ми дякуємо Богові, ми рухаємося до закладеної в нас досконалості. Саме тому ті вчення, які відкидають творіння, точно так, як і ті, які обожнюють його, мають бути відмічені як підступні і навіть демонські (в. 1). Час від часу буває важко знаходити баланс між цими двома крайнощами. Але подяка разом із Словом Божим підтверджують, що творіння прекрасне, і подячна молитва – ключ до цієї рівноваги.
1 Тимофія 4:6-10 – Вправляйся в благочесті!
«Як будеш оце подавати братам, то будеш ти добрий служитель Христа Ісуса, годований словами віри та доброї науки, що за нею слідом ти пішов. Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочесті. Бо вправа тілесна мало корисна, а благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього. Вірне це слово, і гідне всякого прийняття! Бо на це ми й працюємо і зносимо ганьбу, що надію кладемо на Бога Живого, Який усім людям Спаситель, найбільше ж для вірних.»
Востаннє, коли я по-справжньому намагався стати фізично сильним, у мене була певна мета. Ми збиралися зробити серйозні перестановки в будинку, і я знав, що буду на ногах весь день, тягаючи коробки, книги, картини і багато що інше. Я збирався лазити сходами і перетягувати меблі, не кажучи вже про наведення ладу в саду. Я повинен був вправлятися, і я зробив це. Це спрацювало. Мені дійсно треба тепер зробити це ще раз…
Вірш 8 – одне з найясніших новозавітних посилань на фізичні вправи. Як у попередньому уривку, це схоже на Перше Послання до Коринтян, у даному випадку 9:24-27; там Павло згадує легку атлетику, боротьбу, скачки і бокс, усі відомі види спорту його часу. Чи брав участь активно в цьому Тимофій, ми не можемо сказати, оскільки вірш 8 може тільки бути яскравою ілюстрацією, а не коментарем до реального життя духовного сина Павла, але думка ясна: для справжньої праведності, істинного благочестя ви повинні вправлятися стільки ж, скільки атлет. І ця вправа вартує більшого. Перше зробить вас фізично сильним, більш (принаймні, у принципі) працездатним і життєрадісним. Друге зробить вас… загалом, не лише духовно сильним (хоча навіть це має сприяти енергійнішому духовному життю), але тією людиною, яка відбиває в собі образ Божий, тим чоловіком або тією жінкою, які вирішують підкорятися Йому, і бажають правильно розвиватися в повноцінних людей, і роблять відповідні дії. Це, як ми бачили зараз, Павло і називає життям.
Це зовсім не те, що люди сьогодні чекають або хочуть почути. У «духовності» вони бачать просто почуття, яке отримуєш від присутності Божої, будучи оточений Його любов’ю, відчуваючи неземну реальність у повсякденному житті. Люди бувають шоковані, коли їм кажеш, що духовність – те, над чим вони повинні працювати – і, крім того, щось таке ж тяжке, як тренування в легкій атлетиці або навіть перетягання меблів у будинку.
Павло не каже, які вправи він має на увазі, хоча багато мудреців розвивало подібні думки. Але він дійсно звертається у вірші 10 до своєї власної тяжкої праці і боротьби – і останнє слово узяте з мови борця-атлета. Це те, як Павло розуміє справу молитви, пастирського піклування і проповіді Благої звістки: не як набір тривіальних завдань, що вимагають механічного виконання, не як те, що виходить саме собою; ця справа подібно до обробки мармуру, який скульптор обробляє, щоб зробити красиву статую; як те, завдяки чому змінюється світ навколо, подібно до того як працелюбний працівник може перетворити ділянку, зарослу чортополохом і кропивою, у прекрасний сад.
У саду, який він обробляє, – або, якщо хочете, скульптури, яку він висікає, є велике ім’я – життя (в. 8). Сила смерті, розпаду і руйнування настільки сильна, що для того, щоб життя, нове життя, яке Бог хоче дати усьому Своєму творінню, перемогло, – має бути залучена і використана вся енергія народу Божого. Цей Бог – живий Бог (на противагу безживним, безсилим богам популярної міфології). Ті, хто вправляється і долає себе у своїх духовних тренуваннях під Його керівництвом, роблять це, щоб досягти повноцінного життя нового світу, і також чекаючи це життя, яке виходить вперед, щоб зустріти нас зараз.
Оскільки вони так чинять, їм треба нагадати пряміше, хто цей Бог і що Він зробив. Він, каже Павло, «усім людям Спаситель, найбільше ж для вірних» (в. 10). Ці слова тлумачаться трьома різними способами.
Дехто думає, що Павло каже, що кожен буде «врятований», у повному, остаточному розумінні, але що ті, хто повірить Благій звістці вже зараз, насолоджуються спасінням тут і тепер, і тому в них повніше «спасіння», ніж у тих, хто цього ще не зробив.
Другі, визнаючи, що Павло постійно попереджає, що деякі не будуть врятовані наприкінці часів, думають, що він говорить тільки про те, що Бог у принципі, потенційно, спаситель кожної людини. Іншими словами, немає ніякого іншого спасителя; будь-хто, хто дійсно хоче врятуватися, має бути врятований Ним, а не кимсь ще; але тільки віруючі – єдині дійсно врятовані.
Треті – і я думаю, що це найкраще рішення – знову відмічають, що слово «спаситель» зазвичай використовувалося за часів Павла як почесне прізвисько Цезаря, римського імператора. Вживаючи це стосовно Бога, як тут, або до Ісуса, як у 2Тим. 1:10, Павло заявляє, що цей Бог і Ісус – істинні «спасителі» у тому сенсі, що, завдяки Ним, весь світ буде врятований від руйнування і беззаконня. Мається на увазі, що всьому світу і усім людям стане краще завдяки рятівній дії Бога через Ісуса. Але оскільки в людей зберігається право і гідність відмовитися від цієї серйозної пропозиції Бога, тільки вірні мають це спасіння в повноті.
Головна настанова цього уривка, проте, міститься на самісінькому його початку. Головна заповідь пастирської роботи, що полягає в турботі про общину народу Божого, свідчить: учіть, розтлумачуйте істину, представляючи усе ясно і корисно так, щоб люди могли зрозуміти, що ж насправді таке цей дивний новий спосіб життя, до якого вони закликаються Благою звісткою. Ми відчайдушно потребуємо цього сьогодні, оскільки дуже багато хто думає, що християнство – це просто спосіб бути «релігійним» час від часу, тоді як інша частина життя цілком може відповідати стандартам цього світу. На противагу цьому (і ми також бачимо це сьогодні) багато хто шукає релігійне вчення, яке здається екзотичним, надихаючим і загадковим. Вони готові слухати кожного, у кого є якесь екстраординарне нове вчення. Павло рішуче відмітає це. Там багато непотрібних байок, таких ідей, про які люди люблять базікати, але вам треба таких уникати. Є така річ, як здорове, поживне вчення. У тих, хто вправляється в благочесті, буде на нього завжди попит.
