Колосян 3:12-17 – 3:18-4:1

Колосян 3:12-17 – Мир, любов і подяка

«Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння. Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалости! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні! І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.»

От пробний камінь до того, діло каже Павло чи ні. Ще раз прочитайте список гріхів, що стосується статевої сфери, і гріхів проти Слова у віршах 5-9. А потім прочитайте вірші 12-17. А тепер уявіть собі таку картину: от місто, де нормальною вважається поведінка, описана у віршах 5-9. А от, неподалік від нього інше місто, де всі живуть так, як описано у віршах 12-17. В якому з цих двох міст ви вважали за краще б жити?

Зрозуміло, завжди знаходяться циніки, які скажуть, що віддадуть перевагу першому місту. Люди в ньому вільні, скажуть вони. Люди там насолоджуються життям. Ну гаразд, нехай вони час від часу втрачають друзів. А дехто, хто не вміє захистити себе, можуть визнати себе скривдженими. Але вони роблять те, що вважають за потрібне, і живуть веселим і насиченим життям. Тоді як в іншому місті живуть зануди і міщани. Позитивні слабаки, невдахи, що не вміють захистити себе. Постійно вибачаються і співають псалми. Боюся, у сучасному світі така реакція досить типова.

Очевидно, проте, наскільки такий погляд виявляється поверхневим. Поведінка, описана апостолом Павлом у першому випадку, призводить будь-які людські співтовариства – сім’ї, села, цілі міста – до розбратів і розпаду. Неконтрольована статева розбещеність, як і невгамовні, агресивні розмови ведуть до розриву стосунків на будь-якому рівні. Деякі люди можуть тішитися самообманом, ніби, у такій атмосфері вони насолоджуються життям. Проте рано чи пізно настає момент істини, і вони розуміють, що самотні, загублені, у душі – порожнеча, і вони не знають, як далі жити.

А люди, описані Павлом далі, зовсім не занудні, слабовільні чи обмежені. Ті, хто каже так, зовсім не розуміють, про що йде мова. Вам колись доводилося спробувати простити людину, яка вас образила? Чи не доводилося вам колись серйозно комусь співчувати чи проявляти терпіння? Можливо, ви колись намагалися організувати своє життя так, щоб на першому місці в ньому стояв Христовий мир, Христове слово, Христове ім’я? Якщо у вас був такий досвід, то ви знаєте, наскільки це нелегко. Для цього потрібна серйозна молитва і неабиякі моральні зусилля. І люди, що докладають такі зусилля, як виявляється, здатні на ухвалення важких рішень і участь у ризикованих задумах також і в інших сферах життя. Християнська поведінка, таким чином, робить вас не менш людянішими. Самовиправдання та гнів і роздратування, до яких призвичаїлися, як і постійна брехня, можуть якийсь час приносити задоволення, але рано чи пізно руйнують особу – причому, як правило, досить швидко.

Зрозуміло, тут важливий баланс. У деяких церквах концентрують увагу на статевих гріхах, не звертаючи уваги на позитивні риси, покликані, як наполягає апостол Павло, витіснити, замінити їх (доброту, упокорювання та інші чесноти). Зверніть увагу, що статева розбещеність, яка часто виряджається в одяг «любові», є карикатурою на істинну любов, описану в цих віршах. Християнська община, де (зовні) немає статевих гріхів, та зате повно злісних пліток, поміняла одне зло на інше. У такій же мірі община, де кожен дуже дбайливий і велелюбний, та зате процвітає статева розбещеність (можливо, саме тому, що люди бояться, що про них скажуть «у них немає любові»), дозволяє у своєму саду посеред квітів рости шкідливим будякам. Ви не можете вибрати з Павлової картини щось одне, нехтуючи другим. Тут кожне слово має сенс, і кожне з них – на місці.

Знову повторимо: нехай багато з перерахованих апостолом Павлом моральних понять є синонімами. Це не означає, що ми можемо просто поглянути на них і подумати: «Ну так, він просто говорить, що ми маємо бути доброзичливими стосовно один одного». (Хоча, зрозуміло, так і є). Бути «доброзичливим» – лише початок. Дійсно, варто замислитися над кожним словом тут і запитати себе (чи товариша, якщо ви читаєте це послання разом): які слова або дії допоможуть виправити ваше життя, життя вашої общини, церкви, міста або села? Можливо, це: ніжність, доброта, упокорювання, лагідність, готовність до самопожертвування (слово, яке тут використовує Павло, буквально звучить як «велике серце»)?

Пам’ятайте, що є люди, готові висміяти кожне з перерахованих слів і навіть саму думку, що слід поводитися відповідним чином. Пам’ятайте також, що бути добросердим не означає бути сентиментальним. Що бути добрим не означає бути безвільним. Що упокорювання не означає відсутності поваги до себе. Що лагідність не є слабкість. Це швидше якість, яку набуває дикий кінь, коли він приборканий (тобто та ж сила, що тепер знаходиться під контролем). Що бути добрим не означає дозволяти усім, кому не лінь, робити з вами усе, що завгодно. Не дозволяйте людям знущатися з головних чеснот, які роблять життя християнина саме таким, яким воно має бути. Як ви думаєте: чому люди це роблять? Можливо, такий вимогливий до себе спосіб життя є для них неприйнятним, розбурхує совість, не дає їм жити спокійно?

Зверніть особливу увагу на те, як апостол Павло узагальнює, зводить картину воєдино, знову і знову звертаючись до Ісуса Христа, Царя і Господа. Ісус простив вас, так і ви повинні простити, це надасть вам сил використовувати любов як ремінь, або, можливо, верхній одяг, який підтримує новий чистий одяг, одягнений під низ (в. 14). У всіх ваших сумнівах і роздумах слід озиратися на Царя Ісуса і пам’ятати, що Він бажав миру і любові між Його людьми (в. 15). Його Слово повинне жити в християнській общині. Євангеліє – невичерпне, і завжди можна знайти в ньому нові сенси, а різні дари допоможуть християнам відшукати їх і застосувати у своєму житті (в. 16). І, нарешті, що б ви не робили і не говорили, завжди подумки тримайте перед собою слова «у Ім’я Господа Ісуса». Якщо зафіксувати їх у серці і пам’яті, усе інше встане на належні місця.

Колосян 3:18-4:1 – Християнський ужиток

«Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них! Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне! Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони! Раби, слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячися Бога! І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові. А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на особу!

Пани, виявляйте до рабів справедливість та рівність, і знайте, що й для вас є на небі Господь!»

В одній країні був строгий і суворий правитель. Він вигадав закони на всі випадки життя і примушував їх виконувати з точністю до букви. Він визначив, коли люди повинні лягати спати і коли вставати. Він визначив, чим вони повинні харчуватися і як готувати. Він визначив також, кому можна мати машину, де і коли ці люди можуть нею їздити. Нічого не було пропущеним. І країна перебувала в повному порядку, але абсолютно пригнічена.

Одного разу абсолютно несподівано правитель захворів і помер. Його наступник оголосив, що віднині усе буде по-іншому і колишні обмеження тепер скасовуються. Людям дозволялося робити усе, що заманеться. Усі раділи. Кожен із захватом думав про нові відкриті перед ним можливості.

Наступного ж дня на головній вулиці столиці зіткнулися дві машини. Обидва водії насолоджувалися новонабутою свободою, адже раніше нікому не дозволялося роз’їжджати в цій частині міста, і жоден з водіїв не дивився, куди він їде. Зіткнулися лоб у лоб. На щастя, їхали вони не занадто швидко, і обидва отримали струси, але не поранилися. Вони стояли один перед одним сердиті та спантеличені. І їх розмова відбила все нове життя країни:

– Чому ти їхав по цьому боці дороги?

– А чому, власне, мені не їхати там, де я хочу?

– Але люди їдуть по правій стороні вулиці!

– Хто сказав?

– Це правило дорожнього руху. Хіба ні? Так прийнято. Так усі їздять!

– Тепер уже ні! Правитель помер! Усі його закони більше не діють. Віднині ми вільні! Ми не зобов’язані робити те, що нам кажуть!

На той час як прибула поліція, свідки події вже зрозуміли головне: ви можете скільки завгодно відмовлятися від старих правил, якщо хочете, але вам все одно потрібен Вищий закон. Все одно потрібні основні правила дорожнього руху. І – найголовніше – якщо у вас є Вищий закон, ви не менш вільні в русі на машині. Насправді ви вільніші – відносно, звичайно, – ніж коли ви його не дотримуєте.

Сучасний західний світ у другій половині XX століття був точною картиною пригніченої країни відразу ж після смерті старого правителя. На нас обрушилися нові свободи. Колишні закони – правила і встановлення, на основі яких люди будували своє життя, – втратили силу. Ми можемо робити усе, що нам подобається. Це особливо стосується сфери стосунків між чоловіком і жінкою взагалі та регламентації шлюбу особливо. Мільйони людей заявили про своє право на «свободу» робити протилежно тому, як робили їх батьки. Будь-яка спроба поставити під сумнів цю свободу тут же викликає відповідну реакцію: «Ви що, хочете повернути старі часи?»

І проте. Зарийте голову в пісок, заткніть вуха і повністю відмовтеся від реального світу – тільки тоді вам вдасться ігнорувати те, що в результаті вийшло. Але ми точно можемо сказати, що в тих частинах світу, де найбільше кричать про свої «права» і «свободи», стосунки між статями, особливо ті, що стосуються шлюбу, заплутані і руйнівні, як ніколи раніше. Занадто часто ця «свобода» обертається «правом» водіїв їхати не дивлячись – де і куди їм надумається. Короткочасна свобода – і довгий полон, поневолення хаосу, хворобам, смерті. Ніхто з тих, хто вступає в статеві стосунки, не кажучи вже про шлюб, не залишається «вільним». Стосунки, в які ми вступаємо, формують нас, і навпаки – залежать від нас, і від того, які ми, вони стають життєствердними або потворними, руйнівними. До яких же пір ми так житимемо? Коли ж нарешті ми зрозуміємо, що не можемо жити без Вищого закону, у сімейних стосунках передусім?

Зрозуміло, хтось, почувши про це, тут же здійме галас. «Свобода вибору» – один з ідолів нашого часу, і навіть одна думка про те, щоб якось відрегулювати або урізати її, для багатьох людей категорично неприйнятна. Вони, проте, не можуть зрозуміти, що кожного разу, коли вони практикують цю ілюзорну свободу, вони обмежують усі наступні свободи. Одна «вільна» поїздка смугою зустрічного руху назавжди покладе край усім наступним вільним поїздкам.

У цьому уривку апостол Павло дуже коротко викладає Вищий закон, що регулює сімейні стосунки. Він чудовий у багатьох відношеннях. Передусім, мабуть, тому, що він не учить дружин, дітей і рабів, як слід поводитися (як робили багато язичницьких моралістів того часу). Їх обов’язки урівноважені відповідними обов’язками чоловіків, батьків і панів. Цей підхід виглядає так же революційно, як у наші дні виглядала б вимога негайно звільнити всіх рабів (саме це хотіли б почути від Павла сучасні читачі його послань, але це було абсолютно неможливо в той час, коли раби виконували роботу, яку тепер ми переклали на газ, електрику або двигуни внутрішнього згорання). І замість того, щоб мріяти про нездійсненні свободи, він пропонує практичні моделі поведінки.

Його вимога до дружин викликає особливо гостру критику. У багатьох перекладах ключове слово звучить як «коріться», і це в багатьох людей викликає образ приниженої, пригніченої жінки, жертви чоловіка, вимушеної виконувати будь-яку його примху, позбавленої можливості бути самою собою, думати самостійно, вносити свій вклад у сімейні стосунки, гідний дорослої людини. Той факт, що на землі є ще місця, де до жінок ставляться саме так, примушує людей думати, що саме це і мав на увазі апостол Павло.

Проте такий висновок дуже далекий від істини, як те підтверджують слова апостола Павла, звернені до чоловіків. І справді, серед співробітників Павла було немало жінок, а також подружніх пар, в яких, як виявилось, дружини були, як ми б тепер сказали, «рівноправні», а зовсім не були тінню свого пана-чоловіка. У той же час – і Павло ясно дає це зрозуміти – при взаємній повазі і любові, на яких і будується шлюб, кожна сторона в ньому має свою роль, і ролі ці зовсім не однакові. У нас тут немає можливості досліджувати, чому так склалося і яким чином різні ролі кожної із сторін якнайкраще служать у різних обставинах життя або як будують стосунки різні люди. Врешті-решт, це лише дуже короткі вказівки. Апостол Павло, напевно, припускав, що його читачі самі зможуть детальніше розробити свої стосунки, і було б непогано і нам слідувати їх прикладу.

Звичайно ж, є на землі місця – у тому числі і там, де християнство процвітає, – що не мають проблем, які сам собі створив сучасний Захід. Нехай читачі, що живуть у таких місцях, простять мене за те, що я приділяю стільки уваги проблемі, в якій опинився сам. Можливо, вони стикаються з такими проблемами, яких немає в нас на заході. І якщо ми не допустимо, щоб Священне Писання змусило нас замислитися і переглянути нашу поведінку в тих питаннях, де сучасний світ, здається, зі шкіри геть лізе, щоб змусити нас поводитися інакше, то який сенс нам його читати?

Попередній запис

Колосян 2:20-3:4 – 3:5-11

Колосян 2:20-3:4 – Померти і воскреснути з Христом «Отож, як ви вмерли з Христом для стихій світу, то чого ви, ... Читати далі

Наступний запис

Колосян 4:2-9 – 4:10-18

Колосян 4:2-9 – Користь спільної молитви «Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній! Моліться разом і за ... Читати далі