Хліб відігравав важливу роль у житті і вченні Ісуса. Але хлібина в Його часи не була схожа на буханці з пекарні, які ми нині купуємо в крамницях. Хліб випікали на великому плоскому камені, тісто розтягували й вертіли в руках, щоб утворити великий плоский круг. (Подібну роботу з тістом можна побачити в традиційних італійських піцеріях). Такий «буханець» був більшим від млинця, але тонким, як папір. Нинішня піта – це сучасний різновид тих «буханців».
Кожна особа з’їдала від одного до трьох таких хлібин під час кожної трапези[1].
Ісус згадував про хліб у численних науках. Ось кілька прикладів: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють. Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь? І коли попросить риби, подала б йому змію? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього» (Мф. 7:7-11).
Ісус, безперечно, вважав хліб добрим даром: «Я є хліб життя. Батьки ваші їли манну в пустелі – й померли. Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре. Я – хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу» (Ін. 6:48-51).
Ісус знав, що хліб – основа життя людини; і так само ті, що приймають Ісуса як свою спокутну жертву і споживають хліб Життя, матимуть життя вічне.
Ісус і свято опрісноків
Кілька разів Ісус святкував Пасху разом з учнями. Це свято відзначали споживанням ягняти, гірких трав і опрісноків.
Опрісноки – це простий хліб, випечений без закваски. Закваска та дріжджі змушують тісто надиматися – і врешті-решт ми одержуємо більший об’єм з тією ж масою.
Свято Пасхи виникло, коли ізраїльтяни збиралися залишити Єгипет. Бог наказав Мойсеєві, щоб люди приготували ягня, однолітка самця без вади, спекли його на вогні і спожили за одну ніч. Одне ягня, з баранців або козенят, належало з’їсти на один дім, маленьким оселям було дозволено об’єднатися, щоб вони могли спожити цілу печену тварину разом з головою і нутрощами. Ягня мали їсти з опрісноками та гіркими травами. До того ж підперезавшись і взувши на ноги сандалі, – іншими словами, страву мусили споживати поспіхом, так, наче готові були вирушити кожної миті (див. Вих. 12). У кров зарізаного ягняти належало вмочити гілки гісопу і позначити ними двері, щоб Ангел Смерти, який ітиме Єгиптом тієї ночі, минув їхні оселі і вони не втратили своїх первістків. І справді, саме так і сталося. Фараон, вражений горем через смерть свого первородного сина, фактично вигнав ізраїльтян зі своєї землі після того, як роками вперто відмовлявся їх відпускати[2].
Залишаючи Єгипет, ізраїльтяни забрали з собою прісне тісто, «діжки їх, зав’язані в одежах їхніх, були на плечах їхніх» (Вих. 12:34). Мандруючи до Червоного моря і через нього, вони харчувалися прісним хлібом, випеченим із цих порцій тіста.
Мойсей також повідомив людям, що вони щорічно мусять відзначати свято на згадку про ніч, коли їх звільнено з Єгипту. Насправді спершу Пасху називали святом опрісноків (Вих. 12:17). Святкуючи, ізраїльтяни мали їсти прісний хліб упродовж семи днів, а останнього дня мусили прийти на святі збори і нічого не робити. Мойсей розповів: коли їхні діти запитають, чому вони відзначають це свято, люди мають пояснити: «Це пасхальна жертва Господу, Який пройшов мимо домів синів Ізраїлевих в Єгипті, коли уражав єгиптян, і доми наші визволив» (Вих. 12:27).
Ісус на Тайній вечері
Того вечора, коли Ісуса зрадив Юда, Він востаннє сів вечеряти зі Своїми учнями. У посланні апостола Павла до Коринтян ми читаємо про ту останню ніч:
«Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав, що Господь Ісус у ту ніч, коли був зраджений, узяв хліб і, віддавши хвалу, переломив і сказав: прийміть, споживайте, це Тіло Моє, яке за вас ламається; це творіть на спомин про Мене. Також і чашу після вечері взяв, промовивши: ця чаша є новий завіт у Моїй Крові, це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене» (1Кор. 11:23-25).
Їжа, яку сів споживати Ісус з учнями, була останньою з квашеним хлібом перед святом Пасхи. Ісус помер у перший день Пасхи, наповнивши смислом ламаний хліб (Його поламане тіло), зарізане ягня (Він Агнець, заколений від заснування світу) і гіркі трави (гіркота, пов’язана з Його смертю, а також поданий Йому гіркий оцет, коли Він був на хресті). У ту ніч перед пасхальною трапезою з дому забирали всі дріжджі. Вимивали в оселі все кухонне начиння, виливали всяку закваску і навіть мили підлоги, стіни та прали тканини. Крім того, після вечері Ісус помив учням ноги – символ того, що Він дбайливо очищав їх від усього зла, яке їх очікувало. Хоча вони й не усвідомлювали цього в той час, умивши їм ноги, Ісус дав знак, що розіпнуть наступного дня тільки Його – життя ж Його найближчих спільників буде збережено, щоб вони отримали змогу сповна звершити місію, яку приготував їм Бог.
У Святому Письмі закваска знаменує і добре, і погане. Ісус сказав про вчення фарисеїв і саддукеїв: «Пильнуйте і стережіться закваски фарисейської та саддукейської» (Мф. 16:6). Однак іншого разу Ісус промовив: «Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне» (Мф. 13:33). Ісус не перечив проти споживання хліба з дріжджами! І хліб, який Він переважно їв, був заквашеним.
Ісус при морі після воскресення
Після воскресення Ісус прийшов до Своїх учнів при Тиверіядському морі, щоб спожити разом із ними сніданок з риби та хліба (див. Ін. 21:9-12).
Ісус і сире зерно
Ісус та Його учні їли зерно сирим, як записано в Луки 6:1: «Довелося Йому йти через посіви, і ученики Його зривали колоски і їли, розтираючи руками». Робити це було цілком законно – у біблійні часи людям дозволяли збирати або зривати колоски, що лишалися на полі після жнив. Вони могли бути ще зеленими або ж уже достиглими. Розтирання зерна в руках позбавляло його зовнішньої оболонки, однак висівки і пшеничні зародки лишалися.
[1] Joan Nathan, The Foods of Israel Today (New York: Random House, 2001).
[2] Більше про це див. у William Coleman, Today’s Handbook of Bible Times and Customs (Minneapolis, Minn., 1984).
