1 Солунян 3:1-5 – 3:6-10

1 Солунян 3:1-5 – Павло посилає Тимофія до Солуні

«Тому то, не стерпівши більше, ми схотіли зостатися в Атенах самі, і послали Тимофія, нашого брата й служителя Божого в Христовій Євангелії, щоб упевнити вас та потішити в вашій вірі, щоб ані один не хитався в цім горі. Самі бо ви знаєте, що на те нас призначено. Бо коли ми були в вас, то казали вам наперед, що маємо страждати, як і сталось, і знаєте ви. Тому й я, не стерпівши більше, послав довідатись про вашу віру, щоб часом спокусник вас не спокусив, і труд наш не стався б даремний.»

Молода дочка моїх знайомих відправилася в кругосвітню подорож. Їй там так сподобалося, що вона забула телефонувати додому і декілька тижнів нічого не повідомляла про себе. Батьки ніяк не могли з нею зв’язатися і божеволіли від тривоги. Врешті-решт, у місцевій церкві провели спеціальні молитовні збори і просили Бога про допомогу. Наступного дня дівчина зателефонувала додому, щаслива і нічого не підозрюючи.

Батьки турбуються про своїх дітей, не сплять через них ночами. Так було завжди, і це нормально. Часто діти не розуміють, наскільки сильно їх батьки переживають через них, тривожаться за їх благополуччя, уявляючи подумки все, що може статися з ними. Іноді християнські учителі, включаючи самого Ісуса (Мт. 6:25-34) і Павла (Фил. 4:6), закликають нас не турбуватися ні про що. Існує такий болючий і депресивний рід занепокоєння, який викликаний недовірою Богові. З таким занепокоєнням, поза сумнівом, слід боротися, але якщо ми несемо відповідальність за когось, то турбуватися нормально і природно, як і виражати своє занепокоєння належним чином. Тому Павло думав про солунян, будучи із Силуаном і Тимофієм в Атенах, і, врешті-решт, вирішив послати до них Тимофія, щоб відвідати їх.

Третій розділ відкриває одну з головних причин написання Павлом цього послання. Тимофій повернувся з добрими новинами. Так, солунянам довелося постраждати; але вони не залишили віру, і перебувають у чудовому стані, як ми переконаємося далі. У них з’явилися питання; Тимофій розповів Павлу, що вони потребують настанови по одній або двох темах, і Павло присвячує цьому четвертий і п’ятий розділи. У цей же момент він говорить про свої тривоги, і нам слід уважніше подивитися, чого побоювався цей великий велелюбний пастир і від чого хотів захистити свою паству.

Найбільше Павло турбувався про те, щоб вони не відхилилися зі шляху, як корабель, що збився з курсу, або людина, спокушена порожніми обіцянками. Можливо, Павло хоче сказати, що їх страждання самі по собі являють силу, яка може відвернути думки від головного. Або ж він має на увазі, що в момент випробувань якісь близькі і дорогі люди стануть умовляти їх трохи ослабити їх надзвичайну відданість Ісусу, щоб уникнути небезпек.

У будь-якому випадку, ключове слово у віршах 2 і 5, що означає те, що наражалося на небезпеку, – це слово, яке найчастіше перекладають як «віра», але що має також значення «вірність», «відданість». Думається, що всі ці значення в даному випадку правильні. Павло боїться, що в результаті компромісу солуняни втратять свою тверду прихильність Євангелію, свою вірність щойно набутому Цареві.

Віра для Павла – особиста довіра Богові і Євангелію, віра в центральні події Євангелія (смерть і воскресіння Ісуса) і, крім того, постійна вірність Богові, Який відкрив Себе в цих подіях і в Благій звістці про них. І от цей комплекс якостей, що характеризується одним словом «віра», виявився під ударом у момент переслідувань, що спіткали церкву. «Чи можеш ти, – шепоче якийсь голос усередині, а, можливо, голос одного з членів сім’ї, – чи можеш ти довіряти Богові, Який допускає, щоб відбувалися такі речі? Чи віриш ти цим дивним оповіданням про те, що сталося з Ісусом? Чи можеш свідчити про свою відданість цьому Богові, цьому Цареві, якщо набагато простіше ще раз схилити коліна перед язичницькими ідолами і самим Цезарем?»

Павло розуміє, що солуняни чують ці голоси. Він знає, що подібні думки нашіптує «спокусник», який випробовує людей і, можливо, підриває їх віру. Павло не знає, яку вони дадуть відповідь. Для нього нестерпна думка, що всі його труди в Солуні виявляться марними, і коли він повернеться в це місто, то виявить, що церкви не існує, а люди згадують про зустріч з ним, Павлом, як про короткочасне божевілля, одержимість, якої вони позбулися. Через те Павло і посилає Тимофія – не просто відвідати солунян, а зміцнити їх вченням і особистою присутністю. Страждання, що переживаються ними, – зовсім не доказ того, що Богові не можна довіряти. Навпаки, страждання є саме тим, чого повинен чекати всякий, хто йде за Ісусом.

Це, звичайно, важке вчення як для тих, хто зазнає переслідувань (подібно до багатьох християн навіть і в наші часи), так і для тих, хто не зазнає їх, в усякому разі, у відкритій формі. Але факт, що страждання неминучі в житті тих, хто хоче бути вірний Ісусові, із самого початку був невід’ємним від Євангелія, і ті відгалуження в християнстві, які не визнають цього, вже одним цим дискредитують себе. Чи слідуємо ми за розіпнутим Господом чи ні?

1 Солунян 3:6-10 – Звістка від Тимофія

«А тепер, як вернувся від вас Тимофій і приніс нам радісну звістку про віру та вашу любов, і що завжди ви маєте добру пам’ять про нас, і бажаєте бачити нас, як і ми вас, через те ми потішились, браття, за вас, у всякому горі та в нашій нужді, ради вашої віри. Бо тепер ми живемо, якщо в Господі ви стоїте! Яку бо подяку ми можемо Богові дати за вас, за всю радість, що нею ми тішимося ради вас перед нашим Богом? Ми вдень та вночі ревно молимося, щоб побачити ваше лице та доповнити те, чого не вистачає вашій вірі.»

Навчитися читати послання апостола Павла – майже так само важко, як навчитися слухати серйозну музику. Немає нічого складного в тому, щоб насвистувати мелодію, почуту по радіо, або щоб співати в церкві. Достатньо приблизно десяти секунд, щоб запам’ятати нескладну мелодію. Проте великі композитори не просто вигадували прекрасні мелодії – вони вплітали їх у звуковий візерунок великих музичних творів, таких, як симфонії, концерти, опери, так що сам цей візерунок породжував нову, складнішу мелодію, яку вже не вдасться так просто відтворити свистом, йдучи вулицею. Але тим більше задоволення ви отримаєте, навчившись слухати ці музичні шедеври, розуміти їх, уловлювати одночасно і малі, і великі мелодії, і усвідомлювати гармонію їх взаємодії.

Наприкінці другого абзацу і далі в трьох завершальних віршах 3-го розділу ми, якщо будемо уважними, зрозуміємо, що просторовий опис Павлових стосунків із солунянами, починаючи з першого прибуття апостола в місто і закінчуючи візитом Тимофія, – не просто спогади Павла. Він дякує Богові за солунян і молиться за них. Ця частина послання розміщена між словами вдячності Богові на початку 1-го розділу і подячною молитвою, до якої Павло переходить зараз. Мабуть, це непогана модель для місіонерської і пастирської роботи – у молитві обдумати перед лицем Бога Свої стосунки з церквою, прагнучи всупереч труднощам розгледіти задум Божий у всьому тому, що відбувається, а потім просити Всевишнього завершити та упорядкувати почату Ним роботу.

Якщо ми уявимо собі світ, де не було ні електронних засобів зв’язку, ні надійної і швидкої пошти, то зрозуміємо полегшення, відчуте Павлом, коли Тимофій з добрими новинами повернувся із Солуні. У той час Павло, швидше за все, вже покинув Атени і був у Коринті – перше з його послань до коринтян, що збереглося, показує, що і в Коринті в нього також було дуже багато роботи (див. 1Кор. 2:3). Павло турбувався про церкви північної Греції. Звіт Тимофія був дійсно «радісною звісткою». Тут Павло використав те ж слово, яким означав Євангеліє, начебто всякий раз, коли Павло чув про дію сили і любові Бога в залишеній їм Солуні, він наново слухав саме Євангеліє!

Зокрема (і це нагадує нам про вступне зауваження в 1Сол. 1:3), він радий дізнатися не лише про вірність солунян, але і про їх любов. Ця любов (Павло тут говорить про їх любов до нього самого і його супутників, але в наступному розділі пише вже про любов солунян один до одного) дійсно була однією з найдивовижніших характеристик ранньої церкви. Навіть неймовірно подумати, що в тому світі виникла нова община, в якій люди різних національностей, соціальних верств і різного культурного рівня ставилися один до одного з такою любов’ю, неначе були членами однієї сім’ї! Це був знак, якому Павло не втомлювався радіти, що свідчить про грандіозну роботу Божу, що створює щось абсолютно нове, чого до того не було у світі. Це свідчило про дію живого Бога в Ісусі за допомогою Духа. Недивно, що Павло, стикаючись з безліччю проблем і протидією як в Атенах, так і Коринті, так зрадів цьому рятівному знаку. «Бо тепер ми живемо, якщо в Господі ви стоїте!» – пише Павло. Іншими словами, раз ви у вашому житті вірні Господові і як і раніше члени родини Божої, то усе гаразд. Він усвідомлює, що дія Божа відродила в ньому, Павлові, життя і це сталося через те, що він узнав «радісну звістку».

Тепер він повертається до головного завдання і головної радості свого життя: дякує Богові за все, що Він зробив, і молиться про тісніші відносини із заснованими ним церквами. Павлове життя, що складалося із служіння і безперестанної фізичної праці, тривало і вдень, і вночі (1Сол. 2:9), саме по собі було безперестанною молитвою. При цьому Павло завжди усвідомлював, що ніколи не зможе повною мірою віддячити Богові за зроблене і що через молитви Бог може зробити набагато більше.

Павло знає, що солунянам доведеться зіткнутися із ще більшими випробуваннями їх віри. Вони впоралися з першим випробуванням, але чи впораються з наступними? І тому він молиться не лише про те, щоб незабаром побачити солунян, але і про те, щоб у момент зустрічі підкріпити їх віру (мається на увазі віра в усіх значеннях слова: переконаність, довіра, вірність, відданість), щоб вона була тверда також і в майбутньому. Павло не говорить, що з їх вірою щось не гаразд; але має на увазі, що віра повинна зростати щодня, з кожним новим випробуванням, і, можливо, його власна настанова і підбадьорення якось допоможуть у цьому.

Він описує свою молитву рідкісним словом, яке можна було б перекласти так: «Сильніше, ніж ви можете уявити». А ви можете застосувати це слово до своєї власної молитви? Якщо ви пастир або наставник, то чи так ви молитеся за тих, хто доручений вашим турботам? Якщо ні, то чи немає у вас складнощів з розумінням Бога і Євангелія, якщо це розуміння дозволяє вам задовольнятися меншим?

Попередній запис

1 Солунян 2:13-16 – 2:17-20

1 Солунян 2:13-16 – Гнана Церква «Тому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, ... Читати далі

Наступний запис

1 Солунян 3:11-13 – 4:1-8

1 Солунян 3:11-13 – Павлове благословення «Сам же Бог і Отець наш, і Господь наш Ісус нехай вирівняє нашу дорогу ... Читати далі