“Поменше їси і ніколи не заздри!”

Заздрість – це стан душі протилежний до вдячності. Коли ми заздримо, ми можемо застосувати до себе слова Христові про працівників винограднику, які прийшли раніше і отримали таку саму платню, що і ті, хто прийшов пізніше: “Чи око твоє заздрісне через те, що я добрий?” (Мф. 20:15).

Вдячна реакція – коли людина приймає промисел Божий про ближніх і про себе. За інших радіє, за себе дякує.

Стан вдячності за ті дари, які особисто тобі Бог дав, є свідоцтво, що ти ці дари засвоїв, що вони пішли тобі на користь. І тому, хто вдячний, Господь примножує Свої дари. Людина була в малому вірна, прийняла, погодилася, не заремствувала, тому їй можна дати більше.

А якщо людина заздрить, – це означає, що вона не приймає волю Божу про себе. І зазвичай заздрість тісно пов’язана з наріканням. А коли я нарікаю? Коли не згоден з тим, що мені дав Бог. А заздрю, коли не згоден з тим, що Він дав іншому – більше, ніж мені. Виходить, я відкидаю Бога.

Тому заздрість – руйнівна для душі. Через призму слів притчі про найнятих у різний час працівників можна сказати – я не стаю добрим, а стаю злим, бо, як мені здається, Бог добрий, але не до мене.

За заздрістю зазвичай народжується злорадість: коли іншому погано, то мені від цього добре. Злорадість – це така якість, яка свідчить про те, що я не знаю Бога, Він мені не знайомий. Злорадість – абсолютно нехристиянська риса.

Якщо людина заздрить і далі зазвичай злорадіє, то вона зовсім не відчуває у своєму житті Христа. Більше того – заздрість руйнує життя людини. Оскільки людина промисел Божий про себе, Його дари не прийняла, то Бог забирає їх: “А хто не має, у того відніметься і те, що має” (Мф. 13:12).

Зазвичай у заздрісної людини в життєвому плані нічого доброго не відбувається. Усе якось не гаразд.

У Біблії містяться дуже точні Соломонові слова: “Заздрість – гниль для кісток” (Притч. 14:30). Основа людського тіла – кістка, на якій усе будується. І от ця основа починає гнити. Немов пухлина з’являється на кістках, і вони починають розсипатися. Від заздрості розсипається і людське життя.

Починається це з того, що заздрісній людині дуже гірко і важко жити. У неї щось є, причому часто більше, ніж у багатьох людей, які живуть поруч. Їй здається, що в інших машина краща, будинок більший і т. д. І їй хочеться такого ж.

Така людина далека від Господа, вона не відчуває Його, не розуміє. Я думаю, що в прийнятті дарів Божих, в їх правильному засвоєнні дуже важливо ввірити себе самого Богові. Ввіряючи, ми повинні з радістю приймати все, що Він нам дає.

Щоб здолати заздрість є проста порада – подивіться на тих, кому дійсно гірше. Наприклад, уявити, що було б з усіма нами, з віруючими людьми, років 80 тому, під час великого терору. Більшість віруючих людей зазнавали б гіркі позбавлення. Швидше за все, були б розлучені зі своїми близькими. Батька б посадили, матір вислали, дітям змінили прізвища і розіслали в різні дитячі будинки, щоб вони один одного ніколи не знайшли. Адже таких історій тоді була просто безліч.

Та якби і не вислали? Як жінці жити, знаючи, що чоловіку дали “10 років без права листування”, пересилати йому посилки і через багато десятиліть дізнатися, що його вже тоді розстріляли. Діти ростуть. Вчаться в школі і поступово віддаляються від тата, який, – “ворог народу”, але який ні в чому не винен.

А ми зараз маємо таку можливість: вільно та без перешкод сповідувати свою віру.

Взагалі, коли заздрить віруюча людина, вона внутрішньо показує собі, наскільки вона віддалена від Бога.

Людина, яка заздрить, радіє, коли вона може послужити приводом для заздрості інших. Вони не відчувають жодного сорому перед тим, хто живе в чомусь гірше, ніж вони; навпаки, радіють цьому. І з радістю ж вивішують в Інтернеті на загальний огляд картинки: “Дивіться, а ми от так відпочивали, а ще от так. А от яка в нас машина!” Навіщо спокушати інших людей, замість того, щоб дякувати Господу за те, що Він дав?

Років двадцять тому я був на екскурсії в ялтинському дендрарії. Було дуже жарко, і від жари, від запаху смол до кінця екскурсії всі були дуже втомленими. Хотілося лягти і заснути.

Екскурсовод, бачачи це, розповіла, що вона якось вела екскурсію, і вся величезна група слухачів так само втомилася, окрім вісімдесятирічного дідуся. Він був бадьорий, ставив питання, усе уважно розглядав, мало не бігав. Молодий, міцної статури чоловік спитався в дідуся, як йому вдається зберігати сили і бадьорість у такому похилому віці? Той відповів: “Поменше їси і ніколи не заздри!”

Автор: протоієрей Федір Бородін

Попередній запис

Гіркий корінь заздрості

«Весь світ лежить у злі» (1Ін. 5:19), – і, варто додати, не тільки «лежить», тобто перебуває, але й намагається підкорити ... Читати далі

Наступний запис

Коли заздрість чужа, а провина – наша

Заздрість – це пристрасть. Слово пристрасть – багатозначне. Можна сказати: ця людина пристрасна – у сенсі палка, темпераментна. Церковною мовою ... Читати далі