Вдячність

Ти, дорогий читачу, вже, мабуть, переконався, що невдячність – це найгірша людська риса? І водночас – найнебезпечніша. Тому що бути вдячним – означає бути націленим на нові життєві можливості. Ти не дав собі життя сам; усе, що маєш, тобі подарувало небо. Кожен момент твого дня, новий місяць і рік твого життя є даром, отриманим згори. Ти не міг наперед замовити собі батьків, природних умов, у яких живеш, тіла, у якому перебуваєш. Усе це ти просто отримав, але чи коли-небудь дякував за ці дари Богові, Який дав їх тобі та ще й впровадив тебе в життя?

Вдячною є та людина, яка помітила, що її дні та життя залежать від Бога. Вдячним є той, хто переконався, що людина більшою мірою живе завдяки тому, що приймає, ніж за рахунок того, що творить. І справді, людина живе стільки, скільки є вдячною.

Невдячна людина вважає, що все, що вона має – будинок, у якому народилася, батьки, школа, повітря, яким дихає, твори мистецтва, які оглядає, – усе це належить їй, і вона нікому за це не повинна бути вдячною. Невдячній людині не потрібен ніхто, з іншими вона контактує лише для того, щоб підпорядкувати і використати їх. Тому той, хто невдячний, є переслідувачем, злодієм і вбивцею. Він егоїстично живе за рахунок інших. Сам отримав усе від Бога й людей, а поводиться так, наче це належить йому. Живе завдяки людям, а чинить так, ніби це люди живуть завдяки йому.

Вдячна людина, навпаки, завжди реалістично оцінює дійсність, поводиться скромно й покірно та сприймає світ і речі такими, якими вони є. Вона невпинно зростатиме, бо готова отримувати й приймати. Саме тому втішається природою, слухає музику, дзюркотіння потоку, захоплюється прекрасною симфонією, черпає радість, споглядаючи морські хвилі та дивуючись їхній силі, вслухається в тишу зоряного неба, а водночас здригається, коли його розтинають блискавки й серед хмар раптово й оглушливо гуркоче грім. Справді вдячна людина та, яка безнастанно вчиться, яка все помічає та вміє дивуватися. А тому такі люди є творчими й часто бувають великими митцями або науковцями. Великі люди ті, що мають великі серця й відвагу. Вони вміють жити з іншими, уміють об’єднувати людей, здатні розуміти ближнього та дивитися на світ світлими очима, можуть будувати мости й запалювати світла в тих серцях, у яких панує морок, а також спроможні зупиняти війни та робити життя людянішим.

Зразком вдячної людини є Ісус. Коли Вероніка подала Йому хустину, щоб Він витер Своє спітніле й закривавлене обличчя, Христос із вдячности подарував їй свій лик на хустині та зробив її знаною. Упродовж тисячоліть люди згадують її, як жінку, що допомогла Ісусові.

Тільки вдячні люди стають славетними. Невдячні залишаються присоромленими, самотніми; вони вже за життя – мертві. Вдячні ніколи не можуть постаріти, тож навіть коли тілом стають немічними, духом усе одно лишаються молодими.

Вдячні вміють давати, бо вони завжди мають. Одна їхня рука весь час простягнута до неба – щоб приймати, а друга – до людей – щоб давати. Вони – джерело, яке ніколи не пересохне.

О, якби й ти, шановний читачу, опинився поміж них! Нехай небо обдарує тебе вдячністю.

Попередній запис

Ти – те, що думаєш

Ти є таким, у якого себе віриш. Вірити – означає володіти тим, що прагнеш здійснити. Усе залежить від твого серця. ... Читати далі

Наступний запис

Утіха для розбитого серця

Бог лікує розбиті серця. У Своїй проповіді, виголошеній у Назареті, Ісус сказав, що Бог послав Його лікувати розбиті серця. Серце ... Читати далі