Бог, створюючи цей світ, встановив також принципи і закони, за якими цей світ має існувати. Духовні закони настільки ж реальні і непорушні, як і закон тяжіння. А незнання законів не звільняє від відповідальності. Нам необхідно знати принципи, які Господь зробив основою цього життя. Якщо ми засвоїмо ці закони, то життя може повернутися до нас своєю більш світлою стороною.
Далі мова піде про закон заздрості. Чи знаєте ви, що почуття заздрості – серйозний сигнал?
У Новому Завіті містяться дуже суворі висловлювання з приводу заздрісного серця. Задумайтесь над такими словами Якова: “Жадаєте і не маєте; вбиваєте і заздрите‚ і не можете досягти? Сваритесь і ворогуєте – і не маєте, бо не просите” (Як. 4:2).
Заздрість – це, мабуть, найпринизливіше з усіх притаманних нам почуттів. Заздрість – пряма причина гріхопадіння. Це сатанинський гріх. У Біблії сказано, що диявол забажав стати подібним Всевишньому. Він позаздрив самому Господу! Таку ж саму ідею він вселив Адаму і Єві, говорячи, що вони можуть стати подібними до Бога. І вони захотіли мати те, що їм не належало мати, і це погубило не тільки їх, а весь людський рід.
Заздрість визначає “хороше” як “те, чим я не володію”, і ненавидить це хороше, бо воно міститься в чужому, “яке не належить мені”. Згадайте, скільки разів ви були свідками того, як хтось тонким саркастичним зауваженням руйнує досягнення іншого. Або хороший вчинок одного може бути перекреслений коротесеньким зауваженням іншого, у результаті чого людина постає не доброчесною, а егоїстичною. У кожному з нас присутня така заздрісна частина. Але особлива руйнівна сила цього гріха в тому, що він не гарантує нам отримання бажаного, і ми цілком можемо залишитися назавжди незадоволеними, спалюваними невгамовним голодом.
Зовсім не погано бажати того, чого в нас нема. Бог сказав, що сповнить бажання нашого серця. Проблема з заздрістю набагато глибша: вона заставляє нас фокусувати увагу не на тому, що знаходиться всередині наших бар’єрів, а на тому, що лежить за їх межами. Якщо ми думаємо лише про те, що мають інші, чи чого вони досягли, то в нас вже не залишається сил займатися власними справами. У результаті – пустка в серці.
Варто задуматись над цим, бо воно сильно відрізняється від того, про що сказано в посланні до Галатів: “Кожний нехай випробовує своє діло і тоді матиме похвалу тільки в собі, а не в іншому” (Гал. 6:4).
Заздрість створює всередині людини порочне коло. Люди, позбавлені внутрішніх бар’єрів, відчувають у серці пустку і незадоволення, а бачачи людину, яка живе насиченим і цікавим життям, починають їй заздрити. Вони могли б витрачати час та енергію на те, щоб робити якісь дії для отримання бажаного. Єдиний спосіб вибратися із ситуації – це діяти.
Власність і досягнення – не єдині об’єкти заздрості. Можна також заздрити властивостям характеру іншої людини. Але набагато продуктивніше розвивати дані нам Богом дари.
Віруючі люди задаються питанням: “Чому ми, вільні люди, часом почуваємося рабами своїх власних емоцій? Що не так з моїм духовним життям? Що це за частина мого єства, що заздрить людині, яка живе в гріху?” Праведні не заздрять іншим, а задають питання собі. Почуття заздрості має служити для нас сигналом, що нам чогось бракує. І в цей момент слід звернутися до Бога з проханням допомогти нам зрозуміти, проти чого ми обурюємося і чому не маємо того, чому заздримо і чи дійсно саме цього ми бажаємо. Потрібно попросити в Бога показати нам, що потрібно зробити, щоб досягнути бажаного чи відмовитися від цього бажання.
За матеріалами сайту asd.co.ua
