1 Коринтян 7:17-24

1 Коринтян 7:17-24 – Залишайтеся в тому ж стані, в якому були покликані

«Нехай тільки так ходить кожен, як кому Бог призначив, як Господь покликав його. І так усім Церквам я наказую. Хто покликаний був в обрізанні, нехай він того не цурається; чи покликаний хто в необрізанні, нехай не обрізується. Обрізання ніщо, і ніщо необрізання, а важливе дотримування Божих заповідей. Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був. Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те. Але коли й можеш стати вільним, то використай краще це. Бо покликаний в Господі раб визволенець Господній; так само покликаний і визволенець він раб Христа. Ви дорого куплені, тож не ставайте рабами людей! Браття, кожен із вас, в якім стані покликаний був, хай у тім перед Богом лишається!»

Я якось був на прем’єрі якоїсь театральної вистави. Один з коміків, що брали участь у постановці, виступав блискуче і був явно кращим цього дня, розповідав одну дуже довгу і дуже смішну історію. Історія була дуже змістовною, дотепною і забавною в усіх відношеннях; але що особливе мене в ній притягнуло, так це те, як він відділяв і сполучав у рамках своєї довгої історії інші маленькі історії, що іноді складаються з одного висловлювання. Принаймні, в одному випадку він помістив дуже маленьку історію всередину історії більше, і усе це знову-таки розповідалося в рамках єдиного довгого оповідання; і робив він усе це так майстерно, що ніхто із слухачів, думаю, не втратив основної нитки усієї розповіді.

Небезпека роздроблення розділу, подібному 1Кор. 7, на декілька абсолютно самостійних текстів полягає в тому, що через таке хірургічне втручання ми легко можемо втратити єдину нитку міркування, особливо якщо це (як у нашому випадку) стосується проблем, що хвилюють людей і в наші дні з тією ж силою, як і в давнину. Цей фрагмент, на перший погляд, зачіпає дві теми – обрізання і рабство, і тільки. Але законно запитати, чому Павло говорить про ці речі в цьому місці, у середині розділу, присвяченому питанням шлюбу і сексу?

Відповіддю може стати припущення, що він використовує ці дві теми, щоб проілюструвати ширший принцип, який він тут повторює тричі у формі заклику: не намагайтеся змінювати свій статус, який ви мали, коли тільки стали християнами. Він каже це у в. 17, 20 і 24, і предмет, призначений для більш розгорнутої дискусії, стає очевидним: коринтські християни не повинні під тиском оточення або звичаїв одружуватися, якщо вони живуть одні, або розлучатися зі своїм подружжям.

Але чому він взяв ці два приклади як паралельні? І чому ці два невеликі міркування (про обрізання і рабство), узяті самі по собі, можуть нас навчити? Яке значення вони мають також і як ілюстрація загальніших принципів?

У Гал. 3:28 Павло формулює одну зі своїх засадничих ідей, що стосується життя в християнській общині: більше в церкві немає відмінності між юдеями і греками; немає відмінності між тими, хто знаходиться в рабстві, і тими, хто вільний; немає, як він виражається, «ні чоловічої статі, ні жіночої»; ви усі складаєте одно ціле в єднанні з Христом Ісусом. Цей розділ з Першого Послання до Коринтян усе про те, як стосунки між «чоловічою і жіночою статтю» повинні вибудовуватися в християнській общині; для наочнішої ж ілюстрації Павло бере інші дві пари: «юдей і грек» та «раб і вільний». Два різновиди поділення, що існували в стародавньому світі в найбільш вираженій формі, – це поділення, які відносяться до стосунків між «чоловічою і жіночою статтю» і «рабами і вільними»; для юдеїв відділення від греків грала набагато більшу роль, ніж навіть відділення греків від варварів (варварами вважалися в той час усі, хто не був греком або римлянином). І Павло якраз стверджував, що соціальні, культурні, етнічні і навіть статеві відмінності втрачають своє колишнє значення на тлі нового життя, залучаючись до якого через Благу звістку всі християни стають єдиними.

Власне тому християни і не повинні були дозволяти впливати на себе ніяким зовнішнім силам, що змушували їх визнавати, що найголовніше в житті – це твоє становище в суспільстві, яке по змозі треба покращувати, щоб стати чимось більш значущим. Саме такого роду стереотипи Павло і намагається зруйнувати в перших двох розділах послання. Бог обирає тих, хто нічого не значить у цьому світі; якщо ці останні, будучи обраними, вирішують стати чимось значущим; хіба вони такою своєю поведінкою не стверджують, що всі колишні справи Божі в їхньому житті не мають жодного значення і навіть (страшно подумати!) зовсім не були для них потрібними? Багато юдеїв за часів Павла, бажаючи стати повноцінними громадянами язичницького суспільства, прибігали навіть до допомоги хірургії, щоб усунути з тіла ознаки обрізання (як відомо, греки займалися гімнастичними вправами голими; це, природно, стосується і відвідування громадських лазень; усе це робило єврейську приналежність явною для всіх). Так само і деякі язичники-чоловіки, що приєдналися до синагоги або стали християнами, часто приймали обрізання під впливом деяких єврейських проповідників, як Павло про це добре знав із ситуації в галатійських громадах та з інших випадків.

Павло відмітає раз і назавжди такі і схожі з ними культурні і соціальні установки, кажучи наступне: не має жодного значення, обрізаний ти чи не обрізаний, головне – виконувати заповіді Божі! Павлу було відомо, як і всім іншим юдеям, що необхідність обрізуватися теж була Божою заповіддю, і мені здається, що ця заява у в. 19 була зроблена навмисно, у цілях певної провокації. Він каже (і користується тут методом, який застосовує і в Посланні до Римлян), що є новий вид «зобов’язань з виконання заповідей», який почав своє існування завдяки Христу і Духові. От, що тепер стає важливим; з цієї причини не піддайтеся зовнішньому тиску оточення, яке примушує або закликає вас змінити свій соціальний статус тим або іншим способом. У Христі ви вже маєте найпотрібніший і відповідний вам статус.

Ці твердження можуть здатися досить вірними. Проте друга частина уривка здається якимсь непотрібним пережитком. Скасування рабства, работоргівлі була одним з найбільших досягнень XIX століття, здійснених в основному набожними християнами (хоча це не означає, що рабство перестало існувати в інших формах; але як би то не було, більшість людей звикли вважати рабство однозначним злом). Але хіба Павло говорив не про те, що рабство взагалі не має значення? Деякі навіть, посилаючись на цей фрагмент, вважають, що Павло розвивав своє етичне вчення в хибному напрямі, так що ми не повинні довіряти йому і в інших питаннях.

Але суть справи полягає в тому, що для Павла поділення на вільних і рабів, що займало одне з центральних місць у житті древнього суспільства, не має жодного значення в порівнянні з тим становищем, яке має християнин в єднанні з Христом. Якщо хтось з вас був рабом, каже він коринтянам, коли стали християнами, то вам не потрібно постійно шукати звільнення, оскільки ніби все тепер залежить від цього. Також, якщо ви були вільними людьми, ви не повинні нікому себе поневолювати. Це може сприйматися як зайва рекомендація, але ж, дійсно, люди час від часу намагаються продати себе в рабство, щоб вирішити різні проблеми, позбутися сумнівів та іншого. Проте це було поширене в меншій мірі, ніж прагнення багатьох християн-рабів отримати звільнення; попередження Павла, що стосується продажу себе в рабство у в. 23, здається не має прямого логічного зв’язку з міркуваннями про рабів у в. 21 і 22.

Багато хто досі ніяк не може остаточно зрозуміти, що насправді мав на увазі Павло в настанові другої половини в. 21. Деякі вважають, що він каже: «Навіть якщо в тебе є можливість отримати свободу, ти замість цього повинен спробувати спожити твоє нинішнє становище раба для служіння Господові». Мені ж здається, що правильнішим буде такий варіант розуміння: якщо в тебе є можливість отримати волю, то обов’язково використовуй її! Головне тут те, щоб той, хто знаходиться в рабстві, не витрачав увесь свій вільний час на пошуки способів звільнення; але у випадку, якщо така нагода трапилася (наприклад, таке бажання виникло в хазяїна, що часто бувало, або якось інакше на твою користь склалися обставини), то довго не думаючи нею потрібно скористатися.

Рабство в стародавньому світі було досить багатогранне явище. Те, що одна людина може бути «власністю» іншої, і було, і залишається негожим. Швидше за все, багато хто з рабовласників сприймав інститут рабства з позитивного боку, а багато рабів здобували пристойну освіту і часто обіймали високі і відповідальні посади, а значить, перевершували за своєю громадською значимістю багатьох бідних, хоча і вільних громадян. Одночасно безліч рабів піддавалися жорстоким покаранням і знущанням. Але як би то не було, рабство увійшло дуже глибоко до плоті і крові стародавнього світу, так само глибоко, як електрика і машини в життя сучасного світу. Хоча зараз існують такі співтовариства, які вважають злом вказані винаходи Нового часу і намагаються обходитися без них, все ж більшість з нас, усвідомлюючи шкоду для довкілля багатьох технічних засобів, не уявляють собі світу без них. У будь-якому випадку, Павло не писав трактатів, присвячених проблемі рабства, але звертався до неї для ілюстрації абсолютно іншої теми. Навіть у Посланні до Филимона, де він клопоче за раба Онисима перед лицем його хазяїна, щоб той простив і відпустив свого раба на свободу, він не входить у детальне обговорення питання рабства.

У цьому уривку основний момент полягає в тому, що покликання з боку Бога за допомогою Благої звістки – «покликання», завдяки якому люди набувають віри і стають членами народу Христового, так от це покликання набагато важливіше, ніж соціальний або культурний статус. Християни повинні чинити опір будь-якому виду майстерно прихованого або явного тиску, який чиниться на них їх оточенням, що змушує або закликає змінювати свій статус для досягнення справжніх цілей. Тепер Павло підійшов до моменту, коли він звернеться до питання шлюбу і сексуальних стосунків з другої сторони, ніж вони були розглянуті вище. Але перед тим, як піти далі за його міркуваннями, ми повинні трохи зупинитися і запитати самих себе: будучи членами церков, громад і братерств, чи чітко ми усвідомлюємо, що статус, який ми маємо завдяки єдності з Христом, набагато важливіший за всякий інший статус, якого ми могли б побажати досягти для себе або щоб його досягли інші, статус, що відноситься до соціальної або культурної сфери життя.

Попередній запис

1 Коринтян 7:1-7 – 7:8-16

1 Коринтян 7:1-7 – Життя в шлюбі «А про що ви писали мені, то добре було б чоловікові не дотикатися жінки. Але ... Читати далі

Наступний запис

1 Коринтян 7:25-31 – 7:32-40

1 Коринтян 7:25-31 – Про безшлюбність «Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав ... Читати далі