У всі часи люди намагалися зрозуміти: чому Христос призвав у число Своїх учнів саме цих людей, а не інших? Ми можемо наводити будь-які аргументи проти тієї чи іншої ідеї, але слід сказати, що ми не знаємо достовірно, чому були покликані саме вони. «Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього. І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь» (Мк. 3:13-14). Кого Сам хотів – ключова фраза для розуміння того, чому покликані ці, можливо, недосконалі, а то і прямо негідні, як Іуда, а не інші люди.
Покликання це сталося не водночас, не спонтанно. Коли Христос почав Своє служіння, до Нього приходило багато людей. Багато хто вважав себе в тій або іншій мірі Його учнем. Хтось приходив, хтось йшов геть.
Створення общини Дванадцяти сталося швидше за все в другий рік служіння Христового. «У ті дні Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога. Коли ж настав день, покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами» (Лк. 6:12-13). Із цих слів апостола Луки ми бачимо, що створенню цієї общини передувала бесіда Ісуса з Небесним Отцем.
Євангелія зафіксували зворушливий момент вияснення стосунків Христа з апостолами з приводу тих учнів, яких бентежили слова і дії Ісуса: «Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили. Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви? Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного» (Ін. 6:66-68).
Апостоли наділені особливими благодатними дарами
«Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього. І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь, і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів» (Мк. 3:13-15).
Про те, що Христос призвав кого Сам хотів, ми вже говорили. Тепер звернемо увагу на другу частину наведеного фрагмента. Христос створює гурт учнів, щоб вони йшли на проповідь, і для того, щоб місія їх була успішною, щоб люди вірили їм, Христос дає апостолам благодатні можливості.
Здатність до здійснення див, яка була в першехристиянські часи в апостолів, сьогодні здається багатьом сумнівною, бо нині ми таких здібностей не спостерігаємо. Але це недивно. Це пояснюється тим, що апостоли отримали від Христа особливі благодатні дари: «Ходячи ж, проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне; хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте: задарма одержали, задарма давайте» (Мф. 10:7,8). Дари ці сприяли тому, що світ увірував у Христа, надихнувся Євангелієм.
Перед апостолами стояло неймовірно складне завдання: зрушити з місця заіржавіле колесо людської Історії.
Ставлення світу до апостольської проповіді
Спаситель попереджав учнів: «Ось Я посилаю вас, як овець поміж вовків» (Мф. 10:16). Ці слова можуть здатися незвичайними, якщо згадати, що були сказані апостолам, які вирушали на проповідь у Галилею. Цей період проповіді був безтурботним. Апостолів приймали, слухали, їх поважали. Проте зовсім інакше ці слова стали сприйматися учнями, коли Христос був розіп’ятий і Його ім’я стало ганьбитися юдейськими старійшинами та духовними вождями. У самому Ізраїлі апостолів почали переслідувати, ще страшнішою їх місія виявилася за межами Ізраїлю, у поганських землях.
Апостол Павло так пише про своє служіння: «Був у трудах, безмірно в ранах, більше у в’язницях і багаторазово при смерті. Від юдеїв п’ять разів дано було мені по сорок ударів без одного; три рази мене били палицями, один раз побивали камінням; три рази розбивався зі мною корабель, ніч і день пробув я у безодні морській; багато разів був я у подорожах, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від єдиноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами, в труді й у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, часто в постах, на холоді і в наготі» (2 Кор. 11:23-27).
Апостольство – служіння, яке має місце у всі часи Церкви. Ні відсутність священного сану, ні жіноча стать – не перешкода для здійснення цього служіння. Проте всякий християнин, який бажає трудитися в апостольстві, повинен пам’ятати, що служіння це вимагає повної самовіддачі і пов’язане з труднощами і випробуваннями.
А тепер настав час поговорити окремо про кожного з апостолів.
