Богословські і духовно-аскетичні висновки

Усе сказане не є абстрактною теоретичною істиною, але має безпосередній зв’язок з церковним життям. Адже вчення Церкви про рай і пекло – це ключ до розуміння як Біблії так і церковного життя в цілому. Зараз ми детальніше розглянемо ті духовно-практичні наслідки, які витікають з церковного розуміння раю і пекла.

  • а) Рай і пекло – це дії благодаті Божої на людей.

Церква вчить, що рай і пекло існують не як нагорода і покарання з боку Бога, а як, відповідно, здоров’я і хвороба. Здорові, тобто ті, які очистилися від пристрастей, зазнають на собі дію божественної благодаті, що просвічує, а хворі, тобто які не очистилися, – дію, що обпалює.

У Священному Писанні слава Божа описується за допомогою протиставлень: світло – морок, вогонь – пітьма, сяйво – хмара, блискавка – дим. Ті, хто має безкорисливу любов, бачать Бога як Друга – у світлі, тоді як користолюбці і нечестивці бачать Його як Суддю – у вогні.

Важливо відмітити: як праведники, так і грішники в майбутньому житті бачитимуть Бога. Але тоді як праведники при цьому перебуватимуть у блаженному спілкуванні з Ним, грішники будуть цього спілкування позбавлені. Це видно з притчі про безумного багача. Багач бачив Авраама і Лазаря на його лоні, але не мав спілкування з Богом і тому горів у вогні. Він сприймав Бога як зовнішню обпалюючу дію. Тобто ця притча виражає дійсний стан речей. Істина передається у формі іносказання.

  • б) Відмінність у досвіді сприйняття божественної благодаті залежатиме від духовного стану людей, від міри їх внутрішньої чистоти. Тому очищення вимагається вже в цьому житті. Очищення, згідно з вченням Церкви, повинне здійснюватися, головним чином, у серці і в думці людини. За допомогою розуму людина залучається до Бога. В результаті гріхопадіння розум людини затьмарився. Він був ототожнений з логічним мисленням, злився з пристрастями, змішався з навколишнім світом. Тепер потрібне очищення розуму.

Святитель Григорій Богослов говорить про це лаконічно: “Тому спочатку очисти себе, а потім розмовляй з Чистим”. Якщо ж хтось побажає досягти Бога і пізнавати Його, не пройшовши раніше через відповідне випробування, яке полягає в очищенні серця, тоді станеться те, що ми так часто зустрічаємо в Біблії, про що і каже святитель Григорій. Станеться те, що сталося з ізраїльським народом, який не міг дивитися на сяюче благодаттю Божою Мойсеєве обличчя. Те, що сталося з Маноем, який сказав своїй дружині: “Мабуть, ми помремо, тому що бачили ми Бога” (Суд. 13:22). Те, що сталося з апостолом Петром, який після дива з ловом риби сказав: “Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!” (Лк. 5:8). Станеться те ж саме, що і з апостолом Павлом, який, ще не очистившись, несподівано побачив гнаного ним Христа і втратив зір. Може статися і те, що сталося з сотником, який попросив у Христа зцілення свого слуги. Він трепетав і тому благав Господа не входити в його будинок, за що отримав від Нього похвалу. Наводячи останній приклад, святитель Григорій Богослов робить одне зауваження. Якщо хтось з нас поки що “сотник”, тобто працює на “князя світу цього” і тому нечистий, нехай він набуде і відчуття сотника і разом з ним скаже: “Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою” (Мф. 8:8). Проте нехай він не перебуває в такому переконанні завжди. Але побажавши побачити Христа, нехай зробить те, що зробив Закхей: піднявшись раніше на смоковницю, тобто відкинувши земне, нехай прийме він Бога-Слово в дім своєї душі.

Таким чином, Церква, відповідно до вчення Христового, увесь час говорить про очищення і покаяння: “Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне” (Мф. 4:17). Тільки через покаяння людина реально пізнає Бога, бо пізнання Бога – це не теорія чи ідея, але діяльне споглядання.

  • в) Найважливішою справою Церкви є зцілення людини, очищення її розуму і серця. Очистившись, людина повинна набувати просвічений розум, щоб не просто побачити Бога, але щоб Бог став для неї раєм і Царством Небесним.
  • г) Ми не повинні прагнути щоб то не було побачити славу Божу, на кшталт деяких занадто цікавих людей, які для досягнення цієї мети готові використовувати будь-які методи, аж до східної медитації. Така цікавість може не лише відвести людину вбік, але і прямо увергнути в стан духовного затьмарення. У Церкві найголовнішим завданням вважається очищення душі, і саме з тієї причини, що для нечистих бачення Бога стає пеклом. Очищення душі призводить до зцілення людини, а зцілення – це, звичайно ж, надбання безкорисливої любові.
  • д) Пекло – це не відсутність Бога, як нерідко кажуть, але Його присутність, сприймання Його як вогню. І, як вже говорилося, відчути рай або пекло ми можемо вже тепер. А якщо сказати точніше, то характер нашої зустрічі з Богом у Його Друге Пришестя повністю залежить від того досвіду зіткнення з Ним, який ми маємо вже зараз.

Рай є безпристрасність, яка насправді є преображенням душі. Преподобний Ілля Пресвітер каже, що рай безпристрасності схований усередині нас, і він є “образом того раю, який прийме праведників”.

Згідно з преподобним Григорієм Синаїтом, вогонь, пітьма, черв і тартар, які становлять пекло, є “різнорідна похітливість, всепоглинаюча пітьма неуцтва, жадання чуттєвої насолоди, що не тамує, трепет і смердючий сморід гріха”. Таким чином, похітливість і чуттєвість, невідання і пітьма, трепет пристрасті і сморід гріха вже тут стають відчуттям пекла. Усе це – “початок пекельних мук” ще в цьому житті.

Висновок

З проведеного аналізу можна зробити наступні висновки. Церква – це лікарня. Лікування душ – найголовніша справа Церкви. Звичайно, проводячи лікування, можна займатися іншими справами: брати участь у рішенні земних проблем, займатися благодійністю, подавати милостиню і тому подібне. Проте головним заняттям Церкви залишається духовне лікування людини.

Це виключно людинолюбна справа, бо вона має вічні наслідки. Який сенс цікавитися земними потребами і залишатися байдужим до свого вічного майбутнього? Світська Церква перестає бути Церквою Христовою. Адже людина створена Богом не для того, щоб її життя вичерпувалося лише цим скороминущим світом. Життя людини триває і в іншому вічному світі. І Церква зобов’язана піклуватися про цілу людину, яка складається з душі і тіла.

Деякі люди засуджують Церкву за те, що вона байдужа до потреб суспільства і не здійснює якихось суспільно-корисних справ. Звичайно, ніхто не стане суперечити, що і на ці потреби Церква повинна простягати свою діяльність. Але тут доречно поставити наступне запитання. Хіба для суспільства смерть не є проблемою? Мало того, що кожного з нас пригнічує неминучість власної смерті, яку ми носимо в собі із самого народження, так що здається, що і народжуємося ми тільки для того, щоб померти. Але ж і смерть любимих нами людей, приносить нам незмірні душевні муки. Так невже смерть не є ні особистою, ні громадською проблемою? От Церква і займається цією страшною проблемою і допомагає людині здолати її через життя в Христі.

Навіть сам по собі той факт, що Церква невпинно займається духовною “терапією” людського розуму і людського серця, безпосередньо відбивається на суспільстві. Духовно здорова людина миролюбна, щира, безкорислива. Як наслідок, вона – добрий сім’янин, хороший громадянин і тому подібне. Тому як лікарня продовжує свою роботу під час різних громадських потрясінь, так і Церква, не дивлячись на жодні потрясіння, повинна не забувати свого найважливішого “терапевтичного” служіння і лікувати людей в духовному і моральному відношенні.

Живучи в Церкві, ми повинні лікуватися, користуючись запропонованими нею лікувальними засобами, щоб вже тут і зараз, але головним чином тоді, у Друге Христове Пришестя, благодать Божа діяла в нас як світло та спасіння, а не як пітьма та мука.

Автор: митрополит Єрофей (Влахос)

Попередній запис

Рай і Пекло: Церковне слово

Страшний суд (фрагмент), Фра Беато Анджелико Розглянути вчення про рай і пекло, як воно викладене у ... Читати далі

Наступний запис

Заклик чи привід?

У Христовому описі Остаточного суду, більш відомого під назвою Страшного, впадає у вічі одна характерна деталь: праведники і ті, хто ... Читати далі