Римлян 12:6-13 – 12:14-21

Римлян 12:6-13 – Спільне життя в Христі

«І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво то виконуй його в міру віри, а коли служіння будь на служіння, коли вчитель на навчання, коли втішитель на потішання, хто подає у простоті, хто головує то з пильністю, хто милосердствує то з привітністю! Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго! Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною! У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві, беріть уділ у потребах святих, будьте гостинні до чужинців!»

Семеро друзів зустрілися, як і домовилися ще попередньою ніччю, о десятій годині ранку. Вони були повні радісного передчуття: адже вони задумали таку чудову річ!

Усе відбувалося так. Вони раптом виявили, що всіх їх цікавить садівництво. До того цікавить, що вони готові хоч зараз усе кинути і взятися за влаштування нового саду. А слід сказати, що на тридцять кілометрів в околиці не було належного садівничого центру: тобто попит явно б виник. Але от питання: з чого починати? І кому які ролі доручати?

Джефрі і Рут були природженими лідерами. Тому всі швидко погодилися, що вони і стануть координаторами проекту. У Джефрі було повно зв’язків у діловому світі, і в їх краях, і в Лондоні. Йому було зручно зустрітися з потрібними людьми, навести довідки, розвідати обстановку і виробити стратегію. Рут мала двадцятирічний стаж роботи в банку: кому як не їй займатися фінансовою стороною справи. А от Томасу, який і за власними грошима не умів пригледіти, не кажучи вже про чужі, усе не терпілося почати щось вирощувати, особливо овочі. Тому він був щасливий, коли всі погодилися, що йому і потрібно це доручити. Ребека ще з дитинства захоплювалася садами, і їй довірили доглядати за квітами і кущами. Джері – майстер на всі руки. Дай йому декілька хвилин, і він тобі побудує загорожу, полагодить газонокосарку і приробить колеса до тачки. Його допомога була дуже затребувана. У Метью інше завдання: він знав графство як свої п’ять пальців, а на попередній роботі навчився переконувати людей купувати речі, які ним і на думку не спадало. Кому як не йому знайти зацікавлених партнерів!

А Ричард? Тут виникла легка заминка. З ним невдача: хоча сади він любив і ентузіазмом горів не менше за інших, руками нічого робити не умів. Свого часу він отримав хорошу освіту, але не залишився працювати в університеті. Але він був для всіх кращим другом, завжди піднімав усім настрій. І тут їм спала думка. Ричард буде головним в офісі, зустрічатиме людей, переглядатиме кореспонденцію і складатиме звіти. Він та людина, яка усе зробить як належить. Сказано – зроблене…

Напевно, багато християн подумали: от би так частіше в церкві! Адже рідко зустрічається, на жаль. Між тим Бог приділив кожному різні дари, які в їх різноманітті так затребувані для благовістя! Звичайно, частково тут справа в характері: в одних людей лідерська натура, у других педагогічний дар, третім легко вдається налагоджувати контакти. Але не лише природний характер. Як каже Павло у в. 6, це залежить і від благодаті Божої. Часто божественна благодать сприяє розвитку в людині вже існуючих здібностей і талантів, але іноді в неї відкриваються і абсолютно нові дари, про які ні вона, ні оточення навіть не підозрювали.

Церкві дуже важливо розпізнавати і цінувати ці різноманітні дари, покладати їх на жертовне служіння Богові. Але тут виникає проблема. Не усе завжди складається так гладко, як у тому випадку з життя, який я навів. Умовно кажучи, можливий такий варіант: відразу дві людини хочуть вирощувати овочі, тоді як усім абсолютно ясно, що одному з них краще б займатися фінансами. Часом доводиться чути, як хтось у церкві тоном, що не терпить заперечення, каже: «Це моє служіння», – і, ніби, давайте, визнавайте його і допомагайте. Хоча, можливо, таке «служіння» начисто позбавлене сенсу, і людина (а то і ціла церква!) залишається сліпою і глухою до волі Божої, не розуміє, що від неї потрібно насправді.

І все-таки ми бачимо, що Бог діє в церкві: дає різноманіття дарів, і вони йдуть на благо. Деякі з них перераховані у в. 6-8, і показово, що ніде немає мови про «висвячування» на несення цих служінь. Пророцтво (тобто тлумачення біблійної істини за натхненням Духа) може бути дане всякому, хоча вірні, які відчувають у собі цей дар, повинні остерігатися висловлювати перше, що спаде на розум: слід узгоджуватися з вірою. Іншими словами, коли ти, приміром, говориш про Ісуса, то повинен ясно уявляти, що свідчить про Нього християнське вчення, і не повинен цьому суперечити. Тобто важливо не переплутати справжнє натхнення з екстазом, який, до речі, може сприяти зовсім не дорослішанню в християнському житті, а капітуляції перед «віком цим» (наприклад, «романтичним» рухом).

Більшість служінь у в. 7-8 зовсім не легкі, і Павло радить читачам приготуватися до цього. Як мовиться, треба підійти до справи з відповідальністю: розберися, у чому полягає твоє завдання, потім склади план роботи, усе ретельно продумай, потім рано вранці підйом і вперед! Не можна піддаватися першому пориву. Християнське служіння – зовсім не хобі (яким його часом вважають), а божественне покликання. Якщо покликання полягає в тому, щоб подавати каву після літургії, нехай це робитиметься з вправністю і посмішкою. (І бажано, щоб напій, що подається, відповідав християнським стандартам якості!) Якщо в когось дар учительства, це не означає, що треба вставати і говорити усе, що на думку спаде: необхідно підготуватися, зібрати матеріал, вивчити питання. І так далі. Зауважимо, зокрема, що апостол заповідає здійснювати добрі справи з «привітністю». Бо ніщо так не руйнує плоди християнських трудів, як похмурий і пісний вигляд.

Лицемірна посмішка буває анітрохи не краща, ніж похмурість. Як пише Павло у в. 9, «любов нехай буде нелицемірна». Тут виникає проблема. Багато хто не розуміє: ніби, якщо людина не симпатична, як її можна любити? А якщо любити нам все-таки заповідано, як піти від лицемірства?

Частково Павлова відповідь полягає в тому, що «любов» – це не стільки те, що люди відчувають, скільки те, що вони роблять. У ранній церкві «любов» часто розумілася дуже конкретно: допомагати іншим людям в їх потребах (наприклад, допомагати грошима). Гаразд, допустимо, якась людина не дуже подобається: помолившись, все одно можна і треба протягнути їй руку допомоги.

Звичайно, мова не про те, що ми повинні робити милості холодно і звисока, немов даючи подачки. Проте в церковному житті ми знову і знову виявляємо, що коли ми поводимося з людиною так, немов її любимо, ми (на наш найбільший подив!) поступово починаємо помічати, що наше ставлення до неї помітно покращало. Ну а якщо чекати, поки наші мотиви стануть стовідсотково чистими, ми, можливо, так нічого корисного і не зробимо.

На відміну від завдань у в. 6-8 заповіді у в. 9-13 звернені до всіх християн. Природно, кожна з них має для різних людей різну міру актуальності: скажімо, одним потрібніше навчитися терпінню в стражданні, а другим – «любови до приходнів» (Євр. 13:2). Але передбачається, що всі християни повинні поводитися так більшу частину часу. Перечитаємо ці вірші і відчуємо просту, практичну енергію, якою вони наповнені. Павло пише конкретно і по-діловому. Зауважимо, зокрема, заповідь у в. 9: ненавидіти зло, приліплюватися до добра. Ясніше не скажеш. Апостол виходить з того, що всі більш-менш знають, що на світі є багато речей хороших і багато речей поганих. Християни зовсім не вільні від базових моральних стандартів, які визнають практично всі суспільства. Більше того, як стане ясно з наступного уривка, вони повинні виявляти навколишньому світу дійсно чисте людське життя.

Римлян 12:14-21 – Життя у світі

«Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте! Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче! Думайте між собою однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; не вважайте за мудрих себе! Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми! Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. Отож, як твій ворог голодний, нагодуй його; як він прагне, напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!»

Величезними буквами на першій сторінці газети йшов заголовок: «ПОМСТА».

Історія була стара як світ. Жінку обдурив чоловік: кинув її, пішов до її кращої подруги. Жінка трохи почекала, знайшла слушну нагоду і убила обох, причому не відразу, а змусивши добре помучитися.

Так, брудна, трагічна історія. Чому її опублікували на першій сторінці? Можливо, бо в багатьох з нас щось таке ховається: як би ми «розрахувалися» з тим і з тим! Будь у нас достатньо сміливості (чи дурощів), ми б йому (чи їй) «показали», відплатили за образу. Що неприємніше, десь ходять люди, які, можливо, леліють такі думки щодо нас самих. Газетярі знають людську натуру: особисто ми, швидше за все, нічого такого робити не будемо, але із задоволенням прочитаємо про тих, хто зробив.

Як усе це знайоме. Створюється враження, що багато християн чи то ніколи не читали Писання, чи то не замислювалися над ним. Адже Павло заповідає нам діаметрально протилежне. Ні про яку помсту і мови бути не може. Проблеми потрібно вирішувати абсолютно інакше. Так, виконувати цю заповідь важко, так же важко, наскільки роздумувати над богослов’ям попередніх розділів послання. Але написано втім чорним по білому.

Важлива обмовка: Павло не закликає нас ставитися до зла поблажливо. Якщо нам сказано «не мстіться», це не означає, що зла не існує або що воно не небезпечне. Зло існує, воно небезпечне і навіть дуже небезпечне, і про це не можна забувати. Але тут перед нами одна з глибоких відмінностей між християнством і, скажімо, буддизмом. Оскільки ми віримо в Бога-Творця, Який створив благий світ, ми віримо, що всяке спотворення творіння, всяка брудна пляма на ньому – не ще одна варіація добрості, але його протилежність, зло. І звідси запитання: як нам себе поводити?

Для Павла це запитання починається з питання: як повівся в такій ситуації Бог? Про це апостол роздумував вже впродовж ряду розділів, і особливо важливий уривок 5:6-11: Христос помер за нас, ще коли ми були грішниками. Про моральну волю Божу можна сказати ще багато що, але в центрі християнської розповіді стоїть ця істина: коли людське зло піднялося на повний зріст, Бог узяв його тягар на Себе, завдав йому смертельного удару і відкрив шлях до нового творіння, нового світу. Помста нічого не вирішує: при ній порочне коло зла зберігається. Хто б і де б не мстився – у сім’ї, у місті, на Близькому Сході або в північній Ірландії, – помста призводить до безперервного потоку зла. Кожна із сторін «виправдовує» свої неподобства і звірства тим, що і сама постраждала.

Це підводить нас до питання про те, чи варто прощати тих, хто вибачення не просить і винуватим себе не вважає. (Одного разу я отримав листа з таким питанням від одного хлопчика. Взагалі діти добре відчувають подібні проблеми і можуть думати про них не гірше за дорослих.) Мабуть, Павло має на увазі наступне: хоча відсутність у кривдникові покаяння закриває шлях до повного примирення, попри це слід позбуватися бажання помститися. Більше того, треба намагатися робити такій людині щось хороше і добре. Є навіть надія, що така неждана лагідність викличе в ній докори сумління (мабуть, саме вони маються на увазі «розпалене вугілля», у в. 20, де Павло цитує Притч. 25:21). І можливо, не лише докори сумління, але і приведе її до покаяння, а ситуацію – до примирення.

Але якою б не була реакція нашого недоброзичливця, сенс такий: відмовляючись від помсти і навіть від бажання помститися, добре вже те, що ми самі набуваємо розумового і душевного здоров’я. Ми не даємо злу, скоєному іншою людиною, диктувати нашу поведінку. Досить вже тих бід, які нам заподіяли: так невже нас ще терзатимуть образою? От що Павло має на увазі, кажучи: «Не будь переможений злом».

Тут потрібні свої обмовки, і ми їх прочитаємо на початку 13-го розділу. Як ми побачимо, Павло надає велике значення діям влади і правопорядку. Але влада не діє як приватні особи. Якщо відомо, що суддя або присяжний особисто зацікавлений у справі, це автоматично виключає його з участі в судовому процесі. Правителі часто повинні робити те, чого приватні особи мають право не робити. А якщо правителі нехтуватимуть своїми обов’язками, нічого доброго не вийде: комусь з громадян набридне чекати біля моря погоди, і він сам візьме правосуддя у свої руки. У результаті запанує хаос і торжествуватиме правило «хто сильний, той правий».

Але як би не поводилися правителі, ми повинні довіряти Богові і Його промислу. Як пише Павло у в. 19: «Дайте місце гніву Божому». У Бога є Свої способи привести людей до тями і дати їм відчути плоди своєї дурості і нечестя. Не наша справа прискорювати цей процес (зрозуміло, якщо ми самі не працюємо в органах юстиції і правопорядку, коли на нас лежать певні обов’язки; див. Рим. 13:1-7).

У цілому, увесь уривок пояснює, як християни повинні поводитися у світі. Попередні вірші стосувалися внутрішнього життя церкви, а ці говорять про поведінку в суспільстві. Благословляти, а не проклинати треба навіть гонителів церкви. Це щось таке, що виходило за межі норм тодішнього юдаїзму. Цікаво, чи знав і чи пам’ятав тут Павло молитву Ісуса про Своїх катів (Лк. 23:34)? Заповідь тішитися з тими, хто тішиться, і плакати з тими, хто плаче (в. 15) стосується не лише членів церкви. Християни мають бути добрими сусідами: якщо, скажімо, у них на вулиці сталося щось добре, їм личить брати участь у загальних веселощах; а якщо сталася біда, від них очікується допомога і співчуття. Бачачи таке християнське життя, оточення сповниться до нього повагою і захоче послухати те, що християни сповіщають: послухати про Господа, Якому християни служать і Який сам не дозволив злу перемогти Себе (перемога зла була лише уявною!), але Сам переміг його силою Свого життя і любові.

Попередній запис

Римлян 11:33-36 – 12:1-5

Римлян 11:33-36 – Богові слава навіки! «О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені ... Читати далі

Наступний запис

Римлян 13:1-7 – 13:8-14

Римлян 13:1-7 – Навіщо потрібна правляча влада «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, ... Читати далі