Римлян 10:14-21

Римлян 10:14-21 – Заклик до світу і помилка Ізраїлю

«Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра. Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що почув був від нас? Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове. Та кажу: Чи не чули вони? Отож: По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова в кінці світу! Але кажу: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: Я викличу заздрість у вас ненародом, роздражню вас нерозумним народом. А Ісая сміливо говорить: Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене! А про Ізраїля каже: Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухняних і суперечних!»

Нещодавно нашим друзям дістався великий старовинний особняк. Вони вирішили його відреставрувати. Щоб нічого не випустити з уваги, вони найняли консультанта, який мав давати поради щодо кольору, стилю і сотень інших тонкощів.

Проте із самого початку усе пішло не так як задумали. Консультант робив речі, яких від нього не чекали, і не робив того, про що його просили. Взагалі історія була складна і заплутана, але я викладаю саму суть. Уявлення власників розійшлися з уявленнями консультанта: він хотів зробити будинок таким, яким він його бачив, а не вони.

На щастя, потім усе налагодилося, але як взагалі поводитися в подібних ситуаціях? Вихід один: показувати первинні плани і первинні заявки власників. Це і робить Павло в цьому уривку. Проблема полягає в тому, що ізраїльтяни поводяться подібно до вищезгаданого консультанта, вибудовувавши своє життя і свої стосунки з Богом відповідно до власних бажань, а не з волею Божою. Відповідно, перед Павлом стоїть подвійне завдання. Він повинен не лише пояснити, у чому полягав первинний задум Божий, – апостол вже це зробив, – але і показати, як невіра Ізраїлю була передбачена в Писаннях самого Ізраїлю. Павло поступає подібно до адвоката, що викликає у свідки проти обвинуваченого його сім’ю і друзів, які, здавалося б, за нього заступатимуться. За допомогою ряду біблійних текстів він показує: Бог завжди пояснював Ізраїлю Свої задуми, і дивний за виглядом проект будинку (прихід язичників у сім’ю Божу) був обумовлений із самого початку.

Отже, у цьому уривку Павло продовжує попередні міркування: благовістя про спасіння (спасіння самого Ізраїлю, як у Втор. 30!) віднині пропонується не лише юдеям, але і язичникам. Здавалося б, дуже дивно: як таке може бути? Проте Павло твердо має намір показати, що саме таким був задум Божий із самого початку. Більше того, про такий розвиток подій Бог попереджав Ізраїль.

Свої міркування він починає із спроби показати, що християнська апостольська місія до язичників не йде врозріз з традиціями Ізраїлю, але є вірним їх продовжувачем. Передусім, він цитує Іс. 52:7, частина тексту, що упереджає знаменитий Гімн Страждальника, який розумівся Павлом та іншими ранніми християнами як пророцтво про Ісуса. «Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра»… Зрозуміло, це метафора: Павло не пропонує нам у буквальному розумінні захоплюватися ногами проповідників. Йдеться про добрість і бажання звістки. Для порівняння: людям, які отримали радісну звістку, іноді хочеться розцілувати листоношу чи навіть у колесах поштового фургона для них здається щось особливе і прекрасне. Саме так, на думку Ісаї, повинні були почувати себе люди, що почули про спасіння Боже. Павло, що відвідав сотні язичницьких міст, багато разів спостерігав таку реакцію слухачів, що дізналися про воскресіння Господа Ісуса з мертвих. Звістка доходила до їх сердець, приносячи зцілення і спасіння…

Але Павло бачить і проблему. Навіть в язичницькому світі далеко не всі люди увірували, хоча і почули проповідь. Чи не означає це, що він помиляється? У жодному разі, і відповідні попередження є вже в Пророків. Апостол цитує Іс. 53:1, де пророк описує Отрока ГОСПОДНЬОГО: «Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?» Чому одні люди вірять, а інші ні – це таємниця, відома одному Богові. Павло не намагається в неї проникнути. Він знає лише одне: віра, якої набуває людина, почувши звістку про Месію, повністю змінює, преображає особу (в. 8-13). Слово Боже має дивну силу.

Але якщо так, можливо, язичницькі народи не почули Слово? Можливо, саме тому так широко поширене безвір’я? Тут, у в. 18 Павло несподівано цитує Пс. 19: постійно по всьому всесвіту розноситься божественна звістка, яку всі люди чують, але не слухають (пор. Рим 1:18-20). Як Павло пов’язує це із специфічним змістом християнської проповіді, не цілком ясно, але, можливо, перед нами щось схоже на Кол. 1:23. (Згідно Кол. 1:23, воскресіння Ісуса подібно до землетрусу струснуло увесь створений світ, всюди дало таємний знак, що тління і смерть переможені, і настає нове творіння.) Без сумніву, Павло вірив, що благовістя про Ісуса не руйнує, а зміцнює божественний задум про творіння. Значить, язичницький світ дійсно знає про свого Творця, а також (потенційно) знає і про спасіння через благовістя.

Тим загадковіше, проте, виглядає невіра Ізраїлю. Процитувавши Ісаю і псалми (тобто дві з трьох основних частин єврейського канону – Пророків і Писання), Павло тепер звертається до Закону, до останньої його книги. Він ставить питання: чи здогадувався Ізраїль, що Бог явить Своє спасіння язичницьким народам (позбавлення від чийого володарювання жадали ізраїльтяни!), тоді як Ізраїль перебуватиме в невірі? І дає ствердну відповідь: так, Ізраїль усе прекрасно знав. В уривку, який йде незабаром після того, що Павло пояснив у в. 5-8, Бог сповіщає, що збудить в Ізраїлі «заздрості». Ця тема займатиме дуже важливе місце в наступному розділі, тому будемо зараз уважні.

Бог обіцяв Ізраїлю спасіння. Ізраїль приліпився до цих обіцянь, часто перебуваючи в упевненості, що спасіння обіцяне тільки йому і більше нікому. Між тим насправді – Павло підкреслює це знову і знову у своєму посланні – сенс полягав у тому, щоб через Ізраїль зробити милість усім народам, всьому світу. Що ж станеться, якщо Бог через Месію виконає Свій первинний намір, а Ізраїль, захоплений своїм розумінням обіцянь, вважатиме за краще залишитися в стороні від святкового бенкету (подібно до старшого брата в притчі про блудного сина)? Відповідь така: Ізраїль повинен відчувати заздрощі побачивши те, як язичники наслідують обіцяння (пор. 9:30-31), а сам він залишається без роботи. Язичники – «не-народ» у сенсі Заповіту (пор. 9:26 і Еф. 2:12), і вони «нерозумні» (тобто «безглузді»), бо їм невідома мудрість, явлена в Законі Божому (пор. 2:19-20). Проте саме через них Бог збудить в Ізраїлі заздрості і гнів. Така перспектива може здатися, на перший погляд, трохи похмурою, але, як ми незабаром побачимо, Павло бачить тут великі можливості для благовістя.

Узявши за відправну точку уривок з Второзаконня, Павло розвиває свою думку, повертаючись до Ісаї. Він цитує два послідовні вірші з початку Іс. 65. І тут ми усвідомлюємо, що повернулися до того, з чого почали в Рим. 9:30. Через благовістя відбулися дві дивні речі: ті, хто не шукав спасіння від Бога Ізраїлевого, у буквальному розумінні наткнулися на нього; ті, хто жадав його, самі тепер не хочуть увійти. Розберемося в цьому детальніше.

Язичники не задавалися питаннями, на які пропонували відповіді ізраїльські традиції, і саме благовістя. Євангеліє застало їх зненацька: уявимо собі людей, яким раптом повідомили, що якась довга і кровопролитна війна закінчилася, а вони взагалі перший раз чують, що була якась війна! Сила самого благовістя пов’язала спасіння, що виконувало божественні обіцяння Ізраїлю, з думками і сподіваннями язичників. Врешті-решт, вони теж діти Божі, і те, що Єдиний Бог зробив для Ізраїлю, виключно важливе і для всього світу. Відповідно, подібно до останніх гостей в одній з євангельських притч, вони виявилися на бенкеті, про приготування якого заздалегідь не знали.

Між тим ізраїльтяни, первинні гості, під слушними приводами відмовилися і зайнялися своїми справами. Більше того, як нерідко доводилося переконуватися Павлу під час його місіонерської діяльності, часто сам факт навернення язичників (тобто, з єврейського погляду, пригноблювачів та ідолопоклонників) у християнство ще більше відвертав юдеїв від віри в месіанство Ісуса. Яке вже тут месіанство, коли ці нечисті язичники сідають за християнські трапези, навіть не обрізавшись в ознаменування своєї відмови від ідолів та іншого нечестя?

До своєї зустрічі з Воскреслим на дамаській дорозі Павло і сам міркував так само. Зараз же він усвідомив, що те було виконання ще одного дивного пророцтва. Уявіть: народ, обраний самим Богом-Творцем, і раптом відвертається від Нього в той самий момент, коли Він особисто прийшов покликати його і запропонувати те саме, на що цей народ так довго сподівався! За словами Ісаї, саме так і повівся Ізраїль, відмовляючись вірити і навіть сперечаючись із Самим Творцем. Павло говорить, що цей спротив триває в тих, хто виступає проти благовістя.

Звичайно, на цьому розповідь не закінчена. Зараз доки Павло максимально загострив проблему, а в наступному розділі він подивиться на неї під новим ракурсом. Ми ж зараз тимчасово зупинимося і замислимося над дивними шляхами, якими Блага звістка потрапила у світ, гамуючи гордих і прославляючи упокорених. Чи не це відбувається і зараз, у наші дні?

Попередній запис

Римлян 9:30-10:4 – 10:5-13

Римлян 9:30-10:4 – Ізраїль, народи і Месія «Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, ... Читати далі

Наступний запис

Римлян 11:1-6 – 11:7-15

Римлян 11:1-6 – Останок за вибором благодаті «Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув народа Свого? Зовсім ні! Бо й ... Читати далі