Римлян 9:14-24 – 9:25-29

Римлян 9:14-24 – Задум і праведність Божі

«Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зовсім ні! Бо Він каже Мойсеєві: Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись. Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує. Бо Писання говорить фараонові: Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по цілій землі Моє Ймення. Отож, кого хоче Він милує, і кого хоче ожорсточує. А ти скажеш мені: Чого ж іще Він докоряє, бо хто може противитись волі Його? Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: Пощо ти зробив мене так? Чи ганчар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щадив із великим терпінням посудини гніву, що готові були на погибіль, і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготував на славу, на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.»

Коли я вчився в школі, ліплення мені погано давалося. Мені подобалося відчувати в долонях глину, але зробити щось гідне не виходило. Вершина моїх досягнень – кілька плоских посудин, включаючи попільничку для батька, який у ту пору (до 1963 року) ще палив. Але жодних кухлів, глеків або ваз – одним словом, нічого такого, що роблять на гончарному колі. Мистецтвом гончарів я міг лише захоплюватися з боку, не більше.

Але я пам’ятаю плакат на стіні шкільної майстерні. На ньому був приблизно такий напис: «Якщо в тебе є виріб з глини, розумій, що це лише виріб з глини. Він може зламатися і, швидше за все, зламається. Якщо це станеться, не засмучуйся». Іншими словами, якщо твій кращий друг випадково впустить на підлогу зроблену тобою тарілку і розіб’є її, не потрібно бити його за це в ніс.

У самому процесі виготовлення є два етапи. Випалення на вогні – це вже етап фінальний, на якому робота майже закінчується. Але перед цим необхідно надати глині форми на гончарному колі. Скільки разів я бачив, як це роблять! Дивне мистецтво: гончар і глина знаходяться в живій, творчій взаємодії. І горе тому гончареві, який не прислухається до глини, а лише намагається нав’язати їй свої бажання. (Грубий приклад: це начебто хтось спробував виготовити на гончарному колі квадратний кухоль.) І горе… і от тут ми підходимо до Павлової думки.

Те, що він тут говорить, багатьом не подобається: що ж це, люди – не більше, ніж глина, з якої Бог за Своїм свавіллям може ліпити усе, що надумається? Якось недобре виходить. Чи не загнав себе Павло в безвихідь своєю аргументацією?

У жодному разі. При читанні подібних уривків важливо не випускати з уваги контекст наведених Павлом біблійних цитат. Скажімо, слова про гончаря і глину узяті з Іс. 29:16 і 45:9, з додатковими відсиланнями на 64:8 і Єр. 18:1-6. Якщо не полінуватися і вникнути в ці тексти, стане ясно: усі вони оповідають про один з етапів ізраїльської історії, коли Бог працював з непокірним Ізраїлем як гончар з глиною, щоб надати їй потрібної форми. Іншими словами, образ гончаря і глини не ілюструє тут абстрактну тезу про нікчемність людини перед Богом, але посилає до божественного задуму про Ізраїль, до застережень про те, що станеться, якщо Ізраїль не буде слухняний Творцеві, як глина – м’яким рукам гончаря.

Що б не робив Ізраїль, Бог твердо має намір довести Свій задум про нього до кінця. Тут ми повертаємося до того, про що Павло вже говорив на початку 3-го розділу. Більше того, послідовність питань у Рим. 9 (в. 6, 14, 19) співвідноситься з послідовністю в 3:1-9. Тому ще раз зауважимо: жодних абстракцій про Бога і людство, – Павло пише про стосунки Бога з Ізраїлем і про роль Ізраїлю.

Але який задум Божий про Ізраїль? Як ми вже бачили, Ізраїль був покликаний стати світлом світу – народом, через який Богові було угодне сповістити всім народам слово обіцяння. Проте, як викривали ще древні пророки, Ізраїль занадто часто виявлявся непокірний своєму Богові-Творцеві, великому Гончареві.

У цьому уривку (і взагалі в Рим. 9-11) Павло відмічає, що такі речі відбуваються на першому етапі виготовлення: до випалення з наданням глині твердості (після чого виріб залишиться лише зберегти чи викинути) ще справа не дійшла. На щастя для Ізраїлю і світу, коли Ізраїль бунтував, то був лише процес формування. А якщо справа пішла нанівець на цій стадії, гончар у повному праві переліпити виріб у нову форму. (Власне, якщо гончар – це Бог, Він просто зобов’язаний так поступити!) Вибору немає. Чи ми хочемо, щоб Він взагалі викинув наявну в Нього глину і почав створювати новий виріб з абсолютно нової глини?! Звісно, ні, і в цьому вся справа.

Цей уривок, кульмінацією якого є образ гончаря і глини, продовжує розповідь, почату в 9:6, тобто розповідь про Ізраїль у Старому Заповіті. Від Авраама, Ісака і Якова – до виходу з Єгипту, коли Мойсей вивів ізраїльтян всупереч протидії фараоновій. І далі часи пророків, що викривають народ у тому, що він збився зі шляху і що за завзятість у злі його спіткає розплата: Богові доведеться кардинально переробити, переформувати Ізраїль – не тому, що Бог забув Свої обіцяння, а саме тому, що Він вірний обіцянням.

Згадаємо Книгу Виходу: коли народ впав у гріх ідолопоклонства, гріх зради істинному Богові із золотим тельцем, Бог не відступився від Своїх обранців, але підтвердив Мойсеєві, що введе їх у Землю обітовану. Якраз такий контекст уривка з Вих. 33, який цитує Павло в Рим. 9:15. Виходить (в. 17), що Бог робить із самим Ізраїлем те, що робив з фараоном, що опирався виходу ізраїльтян з єгипетського рабства. Тим самим Творець перетворює на славу позбавлення навіть людську гординю і непослух, виявляючи людству Свою силу, суд і милосердя. Проте зрозуміти задум Божий у тому чи іншому випадку можна лише у світлі загального Його задуму про світ, заради якого Він колись і призвав Ізраїль.

Що це означає для розповіді про Ізраїль, з одного боку, і Павлової аргументації, з другого боку?

Історія Ізраїлю тепер дійшла до того моменту, коли, згідно з історичними і пророчими текстами Старого Заповіту, Ізраїль був відправлений до (вавилонського) полону, щоб там, подібно до глини в руках гончаря, пройти через глибоку трансформацію. Павло звертає увагу на свідоцтво юдейських Писань: Бог збирається довести Свій задум до кінця, нехай навіть це означатиме кардинальні зміни для Ізраїлю. Альтернативою було або ігнорувати непослух Ізраїлю, зберігаючи за ним статус обраного (Павло ще в 2-му розділі пояснив, що таке неможливо), або відмовитися від Свого задуму і обіцянь. Проте останнє суперечить характеру Божому: Бог зберігає вірність навіть у тому випадку, якщо всі люди Йому зрадять.

Отже, Павло показав, що Бог має право переформувати Свій народ. Далі він розвиває свою думку: Бог не лише має право це зробити, але Він вже це зробив – частково через покликання язичників, які віднині стають повноправними членами народу Божого. Думка, звичайно, за традиційними юдейськими мірками нова і безпрецедентна. Обрання переходить від групи, що складається тільки з євреїв (нащадків Авраамових за тілом), до групи, що складається з євреїв і язичників. До того моменту, як ми дочитали до цього місця послання, такий поворот вже не повинен нас дивувати. У розділах 2-4 Павло підкреслював цю думку неодноразово. Проте в. 24 дійсно вражає.

Свою тезу Павло розвиватиме в наступних уривках. Їх ми розглянемо далі, а доки лише зауважимо, що «посудина милосердя» – це не стільки посудина, що одержує милосердя, скільки посудина, через яку Бог робить милосердя іншим.

Римлян 9:25-29 – Бог закликає Останок

«Як і в Осії Він говорить: Назву Своїм народом не людей Моїх, і не улюблену улюбленою, і на місці, де сказано їм: Ви не Мій народ, там названі будуть синами Бога Живого! А Ісая взиває про Ізраїля: Коли б число синів Ізраїлевих було, як морський пісок, то тільки останок спасеться, бо вирок закінчений та скорочений учинить Господь на землі! І як Ісая віщував: Коли б Господь Саваот не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содом, і подібні були б до Гоморри!»

У «Бітлз» була пісня під назвою Nowhere Man (тобто «Людина нізвідки», або навіть «Людина-Ніде»). Здається, вона виросла з випадкової репліки, яку один з музикантів кинув з приводу одного їх знайомого: «Для нього підходить слово «Ніде». Сенс передбачався принизливий і навіть образливий: людина, яка не може набути свого місця, свого погляду, своєї позиції. Відповідно, «Ніде» – образливе прізвисько.

Описуючи те, що Бог думає про ізраїльтян, пророки також давали Ізраїлю прізвиська – не дешеві клички, звичайно, а серйозні слова, покликані змусити народ одуматися. Таких розмов багато в перших двох розділах Книги Осії, і Павло використовує два ключові обіцяння звідти. Цитує він їх у зворотному порядку, починаючи з Ос. 2:23, де пророк сповіщає ізраїльтянам, що Бог прийме їх після того, як відкинув їх. Раніше вони називалися «не Мій народ», а віднині називатимуться «Мій народ»; «не улюблена» стане «улюбленою». Потім Павло цитує Ос. 2:1, де сказане наступне: «І станеться, замість того, що говориться їм: Ви не народ Мій, буде їм сказано: Ви сини Бога Живого».

Що апостол хоче всім цим сказати? Він продовжує викладати історію Ізраїлю, історію, що почалася з Авраама та інших патріархів і тепер дійшла до періоду пророків. Думка його, по суті, проста: ще пророки попереджали, що на шляху до спасіння Ізраїлю необхідно пройти через період суду. Перш ніж назватися «Моїм народом», Ізраїлю доведеться почути про себе вердикт протилежний: «Не Мій народ».

Ще раз підкреслимо: Павло вважає, що Бог вірний Своїм обіцянням. Він не порушив Своє слово. Він сказав, що зменшить Ізраїль до Останку, і Він це зробив. Вважати ж, що Ізраїль міг би бути виправданий автоматично, внаслідок фізичного походження від Авраама, означало б ігнорувати послідовне свідоцтво Писань самого Ізраїлю. Відповідно, юдейська невіра – це не зрада Богові, але нездатність Ізраїлю вмістити Слово.

Концепція «Останку» узята з наступного цитованого Павлом уривка – з Книги Ісаї. Щоб зрозуміти думку апостола, не забуватимемо, що тут він закінчує міркування, початі в Рим. 9:6, де мова була про Авраама і його сім’ю, його «насіння», «дітей Божих» (9:8), а не просто «дітей за тілом». Цитата з Осії якраз відсилає до уривка про «дітей Божих». Потім цитата з Іс. 10:22 зачіпає знамените обіцяння Аврааму (Бут. 22:17) про те, що число його нащадків буде таке ж велике, як піщинок на морському березі. Констатуючи буквальне/фізичне виконання пророцтва (синів Ізраїлевих за тілом – не перелічити), Ісая сповіщає: позбавлення чекає не усіх їх, а лише Останок. Лише деякі увійдуть до нового віку, віку милості після катастрофічного Суду Божого. Тут Павло додає ще одну цитату з Ісаї (Іс. 28:22), де говориться про прийдешню божественну кару на землю. Бог повинен виправити світ, і в цьому Його промислі Ізраїлю не варто чекати поблажок. Проте Останок спасеться.

Що таке цей Останок? До цієї теми Павло ще повернеться в 11-му розділі, але певне враження ми можемо скласти з інших єврейських текстів його епохи. За часів Павла багато напрямів юдаїзму вважали самоочевидним, що під час Останнього Суду Божого далеко не всі етнічні євреї врятуються. Бо багато хто повстав проти Бога, не живуть відповідно до Його волі і немов не хочуть бути причетними прийдешньому Позбавленню. Значить, міркували благочестиві люди, Бог зменшує Ізраїль у розмірах, робить кардинальну прополку. Члени кумранської общини вважали, що певне мізерне число людей будуть позбавлені від Суду. У Павла схоже, але трохи інакше: Останок пройде неушкодженим через Суд. Це – фундамент нової розповіді, яку апостол повідає в 11-му розділі, розповіді про те, як нинішній Останок віруючих юдеїв може зрости в числі.

Остання цитата з Ісаї (Іс. 1:9) вказує в тому ж напрямі і знову пов’язана з історією Авраамовою. У далекому минулому існували міста Содом і Гоморра, нині поховані під товщею Мертвого моря. На очах Авраама, чий племінник Лот пішов жити в Содом, ці міста спіткав божественний суд – повне винищування (Бут. 19:27,28). Згадуючи цей сюжет, Ісая стверджує: якби ГОСПОДЬ не залишив Ізраїлю невеликого Останку, то Ізраїль (тобто сім’ю Авраамову) осягнула б доля Содому і Гоморри. Щоб отримати прив’язку Рим. 9:7-8, Павло дещо видозмінює цитату: замість слова «Останок» пише «насіння».

Таким чином, думка Павла, при усій багатоплановості його міркувань, досить проста. Звертаючись до текстів старозавітних пророків, апостол показує: ситуація, при якій більшість юдеїв виявилися за межами оновленого народу Божого, не є щось дивне і неможливе. Навпаки, про можливість такого сценарію і попереджав ГОСПОДЬ! А слово Боже порушитися не може. Воно збулося і збулося трагічно. Під час справи Павло вирішує питання про божественну справедливість: якщо народ Божий повстав проти Творця, у Бога немає іншого виходу, окрім як навести на нього відплату. Скаржитися Ізраїлю нічого: жодної надмірної суворості тут немає, і ГОСПОДЬ навіть явив Своє милосердя, зберігши Останок.

На протязі Рим. 9:6-29 Павло сказав цілий ряд речей, які нам варто глибоко обдумати. Зокрема, не забуватимемо: він обговорює етнічний Ізраїль як народ Месії, нехай навіть і «за тілом». І сказане ним у цьому уривку тісно пов’язане з кількома попередніми частинами його послання. Назвемо дві з них.

По-перше, у 3-му розділі апостол пояснює, що Бог залишається вірним Своєму задуму навіть у випадку невірності Ізраїлю: Він посилає Месію, Ісуса Христа, вірного ізраїльтянина. Через смерть і воскресіння Христові задум Божий реалізований. По-друге, у 7-му розділі Павло показує, як через Закон гріх набрав повну силу в Ізраїлі, а згодом був переможений смертю Христовою.

Ці два уривки вказують у напрямі 9-го розділу. Тут Ізраїлю відведена дивна і незвичайна роль у задумі Божому: доля бути немов відкинутим зовні, щоб спасіння здійснилося. На жаль, Павло не розвиває свою думку скількись детально. Проте створюється враження, що апостол вважає своїх співвітчизників (а значить, і самого себе!) частиною божественного плану, який досягає кульмінації в прибиванні Христа до хреста. Слова апостола суворі, і читати їх нелегко, але ж Ісусу і справді необхідно було пройти крізь важке випробування! І далі ми побачимо: Павло як і раніше бажає, щоб якомога більше юдеїв повернулося на божественний шлях спасіння.

Попередній запис

Римлян 9:1-5 – 9:6-13

Римлян 9:1-5 – Дари і трагедія Ізраїлю «Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа ... Читати далі

Наступний запис

Римлян 9:30-10:4 – 10:5-13

Римлян 9:30-10:4 – Ізраїль, народи і Месія «Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, ... Читати далі