Іоїль, очевидець нашестя

Пророки довго і наполегливо попереджали ізраїльтян: якщо вони не змінять свій спосіб життя, на них чекають справжнісінькі лиха. Але тоді людям, як, втім, і сьогодні, зовсім не хотілося думати про неприємне, а ще менше хотілося відмовлятися від звичного способу життя і пов’язаних з ним задоволень. Можливо, якось проскочимо?

Не вийшло, і в промовах інших пророків зазвучали зовсім інші мотиви. На обидва царства, Ізраїльське та Іудейське, нападали вороги, вони страждали від природних катастроф – але це була не безглузда жорстокість ворога, не сліпа міць природи. За всім цим стояв Божий задум, і якщо люди готові були почути його і прийняти, вони могли припинити лихо, що осягнуло їх. І більше того, навіть у найпохмурішій час Господь не залишав Свій народ, Він нагадував, що новий початок завжди можливий.

Одним з таких “пророків руйнування” був Іоїль. Ніхто точно не знає, коли він жив і проповідував. Ми навіть до кінця не розуміємо, про що саме він говорив: чи то про нашестя сарани, що зжерла всі посіви, чи то про вторгнення безжальних ворогів, які нанесли країні збитків більше ніж сарана. А можливо, про те й друге відразу? І якщо про ворогів, що це були за вороги: ассирійці, вавилоняни чи хтось ще?

Пророк Іоїль, Джеймс Тіссо

Проте ми знаємо, де звучала його проповідь: в Іудеї, причому в ті часи, коли в ній стояв Храм. Втім, і тут ми не впевнені: чи то був Храм, збудований Соломоном, або ж Другий, відновлений після повернення ізраїльтян з вавилонського полону? Точно не відомо, адже історія, на жаль, має властивість повторюватись, і повторюється, як правило, не найрадісніше і не найсвітліше в ній. “Бо прийшов на землю Мою народ сильний і незліченний; зуби у нього – зуби левині, і щелепи у нього – як у левиці. Спустошив він виноградну лозу Мою, і смоковницю Мою обламав, обдер її догола, і кинув; зробилися білими гілки її. Ридай, як молода дружина, підперезавшись веретищем, за чоловіком юности своєї! Припинилося хлібне приношення й узливання у домі Господньому; плачуть священики, служителі Господні” (Іоїля 1:6-9).

Цей народ загарбників такий могутній, що пророк навіть неначе милується ним: “Як ранкова зоря поширюється по горах народ численний і сильний, якого не бувало від віку і після того не буде у роди родів. Перед ним земля, як сад Едемський, а позаду нього буде спустошений степ, і нікому не буде порятунку від нього. Як борці біжать вони і як хоробрі воїни залазять на стіну, і кожен іде своєю дорогою, і не збивається зі шляхів своїх” (Іоїля 2:2,3,7).

Ми звично сприймаємо будь-яке лихо як щось чорне і страшне, не бачимо в ньому нічого такого, чим можна милуватися. Але виявляється, своя краса, свій порядок, свій сенс є і в руйнуванні. І в чому ж може полягати цей сенс?

Але і нині ще говорить Господь: наверніться до Мене всім серцем своїм у посту, плачу і риданні. Роздирайте серця ваші, а не одяг ваш, і наверніться до Господа Бога вашого; бо Він благий і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і жалкує про біди” (Іоїля 2:12,13). Чому пророк не закликав співгромадян до зброї (якщо це вороже військо), або на боротьбу зі шкідниками (якщо все-таки сарана?). Можна дати просту відповідь: при нашесті ассирійців, вавилонян або сарани боротися марно, можна тільки старатися щось укрити від жадібного полчища. Але напрошується тут і другий висновок: усі ці руйнівники діють не самі по собі, вони – свого роду знаряддя Божого гніву, і тільки Бог може їх зупинити.

Це взагалі основний принцип пророчої проповіді: що б не відбувалося з тобою і твоїм народом, усе це відбувається між тобою і Богом.

Саме тому навіть ті пророки, хто довго і детально говорить про руйнування, знаходять і слова надії, обіцяють відродження і процвітання. Іоїль говорить про них, ніби вони вже відбулися. Полчища дійсно пішли? Чи це його яскрава віра в те, що одного разу так воно і станеться, і тому він говорить про бажане ніби воно вже відбулося? “І тоді возревнує Господь за землю Свою, і пощадить народ Свій… Не бійся, земле: радуйся і веселися, бо Господь великий, щоб зробити це. Не бійтеся, тварини, бо пасовища пустелі виростять траву, дерево принесе плід свій, смоковниця і виноградна лоза покажуть свою силу. І ви, діти Сиону, радійте і веселіться у Господі Бозі вашому; бо Він дасть вам дощ за мірою і буде посилати вам дощ, дощ ранній і пізній, як раніше. І наповняться токи хлібом, і переповняться підточилля виноградним соком і єлеєм” (Іоїля 2:18,21-24).

Але Іоїль передбачає не просто примирення Бога зі своїм народом, але, по суті, дарування пророчого покликання кожній людині з цього народу: “І буде після того, виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння” (Іоїля 2:28). Але справді, навіщо потрібні пророки? Щоб показати людям те, чого вони самі з якихось причин не помічають. А коли вони прозріють – пророком стане, по суті, кожен, це і є нормальний стан для віруючої людини. Тільки ми цієї нормальності ще не досягли.

Попередній запис

Софонія і День Господній

Софонія – пророк з кола того ж Ісаї, можливо, його учень, говорив про настання Дня Господнього. Цей вираз був цілком ... Читати далі

Наступний запис

Аввакум, дозорний на вежі

Про життя пророка Аввакума ми теж не знаємо практично нічого: його книга не повідомляє нам жодних деталей його життя і ... Читати далі