Римлян 8:5-11 – 8:12-17

Римлян 8:5-11 – Дія Духа

«Бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне, а хто за духом про духовне. Бо думка тілесна то смерть, а думка духовна життя та мир, думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може. І ті, хто ходить за тілом, не можуть догодити Богові. А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його. А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.»

Уявіть, що ви риєтеся на старому горищі і знаходите начебто звичайну на вигляд лампу. Колба, правда, чудна, та зате витончений штенгель; козирок запорошився, але симпатичний. Ви несете її в будинок і роздивляєтеся. Якщо ви погано знайомі з історією ламп, ви навіть можете спробувати під’єднати її до електромережі. У цьому випадку вас може ударити струмом, бо лампа зовсім не електрична. Вона – газова.

Маловірогідне? Можливо. Проте це добре ілюструє Павлову думку, яку часто випускають з уваги при читанні Послання до Римлян. Не забуватимемо, що Павло все ще говорить про юдейський Закон і його нездатність принести обіцяне життя, а також про те, що Бог зробив неможливе для Закону, і «виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом» (в. 4). Зараз апостол пояснює цей момент детальніше і робить висновки.

Думка аналогічна висловленій у 7:14: у своєму природному стані перед лицем Закону Божого люди корисні анітрохи не більше, ніж газова лампа, яку підключили до електромережі. «Я тілесний, – каже Павло, – проданий під гріх»; Закон же «духовний». Тепер ми розуміємо, що він має на увазі: якщо ви хочете, щоб Закон давав обіцяне життя (7:10), слід тричі подумати, до якої мережі його підключати, щоб не стався вибух (7:14-25). Просто кажучи, давати життя Закон може тільки в тому випадку, якщо людина з «тілесної» стала «духовною».

Але що означають поняття «тілесне» і «духовне»? Зокрема, перше з них настільки проблематичне, що для відповідного грецького слова було б непогано підшукати інший переклад. Але стерпного варіанту доки не знайшлося. Тому раз і назавжди засвоїмо: «тілом» Павло називає не «фізичний» світ (на противагу «нефізичному») – для цього в нього є особливі терміни, – а людей/речі, яким властива тлінність і зіпсованість світу, а часто (як і в даному випадку) бунт світу цього. «Тіло» – поняття негативне. Будучи юдеєм, Павло вважав, що створений фізичний світ сам по собі благий. Проблема полягає лише в неправильному поводженні з ним, спотворенні і тлінні. Слово «тіло» вказує в Павла якраз на це неправильне поводження, спотворення і тління.

Навпаки, «дух» – це звичайно Дух Божий, Святий Дух. Іноді, як у наступному уривку, Павло має на увазі дух людський, внутрішню реальність людського життя. Але перше значення тут дуже важливе. Павло використовує категорії, про які він роздумував з 5-го розділу: людство Адама і людство Месії. Цього разу апостол показує: Бог зробив неможливе для Закону – дарував людям життя.

Це вже відбувається в повсякденному християнському житті. Завжди помітна різниця між тими, що піклуються про «тіло» і піклуються про «дух»: помітна по тому, які помисли людини, про що вона думає більшу частину часу. Саме на цьому прикладі, до речі, легко простежити, що «тіло» не зводиться до «фізичного світу»: гордівник, заздрісник і наклепник суть «тілесні» (у Павловому сенсі), хоча гординя, заздрість і наклеп, здавалося б, є категоріями не матеріальними, не фізичними. Але, як ми вже бачили в розділі 1, подібну поведінку пестить і кличе загибель, а до життя (про яке тут передусім і говорить апостол) і миру (пор. 5:1) веде Дух… З черговою оглядкою на 7:14 Павло пояснює у в. 7-8: «тілесний» розум не лише ворожий Богові, але і не здатний підкорятися Закону, догоджати Богові. І навпаки, розум, звернений до духовного, підкоряється Закону Божому, виконує його.

Що це означає? Павло детально не пояснює. Ми бачимо, до чого він хилить: ті, у кому перебуває Дух, воскреснуть з мертвих (тобто для них буде дане життя, обіцяне Законом). Проте лише далі, у 10:5-9, апостол пояснить своє розуміння християнської віри як виконання Закону і лише в 13:8-10 – виконання моральних заповідей Тори через Закон любові. Павло виражається дуже стисло, лаконічно, багато речей не промовляє, і ми маємо бути уважними до підтекстів і натяків.

Це підводить нас до обіцяння про воскресіння: зрештою ми будемо «позбавлені», «врятовані» від тління самої смерті. То буде мить остаточного виправдання, коли діяння Божі красномовно за всякі слова скажуть: «От Мій народ, от Моє благе творіння». Зауважимо, як Павло говорить про Месію і Дух: спочатку – «Дух у вас», потім – «Христос у вас» (пор. Гал. 2:20; Кол. 1:27). Взагалі він дуже ретельно підбирає слова, кажучи про Ісуса. Коли Бог воскресив Ісуса, Він воскресив Месію – того, хто втілює Свій народ, а тому гарантує цьому народу ту ж долю, що і в Нього.

Таким чином, Дух – відповідь на одне з найважливіших питань першої частини листа. Як може Бог проголошувати, що ті, хто вірить благовістю, вже «виправдані» напередодні вердикту Останнього Суду? Зараз ми починаємо розуміти, що хоче сказати апостол. Дух діє в серцях вірних: він породжує саму віру через проповідь благовістя, потім породжує життя (описане в другій половині в. 4-6), потім долає смерть, дарувавши нове тілесне життя. От чому вже в сьогоденні може прозвучати вердикт про «виправдання» і «прощення гріхів».

Варто зупинитися ще на одному моменті. Юдеї вірили, що Бог живий не лише володарює над світом, але і таємничим чином є присутнім у Своєму творінні. За часів Павла існувала безліч способів описати цю присутність: Премудрість Божа, Дух Божий, слава Божа (що особливо перебуває в Храмі), слово Боже, Закон Божий. До цього ж списку можна додати «Сина Божого» (з урахуванням того, що сказано про прийдешнього царя в 2 Сам., Пс. 2 та інших текстах). Описуючи рятівну операцію Бога з позбавлення Ізраїлю і світу, Павло спирається на всю цю багату традицію. Бог виконав Закон, пославши Сина Свого, – як, згідно з деякими передданнями, раніше Премудрість була послана у світ. У результаті Дух Божий перебуває в серцях народу Божого, як слава Божа перебувала в Храмі. Павло не придумав якоїсь стійкої християнської формули для опису цих подій. Проте всі ключові позиції майбутнього тринітарного богослов’я в нього вже просвічуються.

Справжнє богослов’я завжди дихає вірою і надією. Не можна усе зводити до голих абстрактних схем. Кожне слово Рим. 8:1-11 несе в собі силу благовістя. Якщо корабель церкви, піднявши вітрила, попливе цим могутнім вітром, на нього чекають дивні і прекрасні мандри.

Римлян 8:12-17 – Діти Божі, ведені Духом

«Тому то, браття, ми не боржники тіла, щоб жити за тілом; бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити. Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче! Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись»

Борги – одна з основних проблем сучасності.

Коли я був молодший, банки дозволяли брати позики далеко не усім. Кредитних карток ще не винайшли. Про студентські позики не було навіть гадки. Тобто в борги люди все одно залізали, але контроль був набагато жорсткіший, і більшість людей намагалися зводити прибутки з витратами.

Нині усе змінилося, причому до гіршого. На заході мільйони людей живуть не відповідно до достатків, беруть все більше позик, обзаводяться усе новими і новими пластиковими картками, і в них нараховуються відсотки.

Між тим західний світ збудував таку глобальну економічну систему, при якій багато країн мають величезні суми неоплаченого боргу. Кампанії, покликані привернути увагу суспільства до цієї проблеми, успіхом не увінчалися. Ситуація тільки погіршується.

З боргами – погано, зокрема, те, що вони займають думки. Ні про що толком не помріяти, нічого всерйоз не запланувати: усюди заважають борги.

Так чому ж Павло починає такий важливий уривок з нагадування про наші борги?

Створюється враження, що Павло знову почав розвивати думку, потім пішов убік, щоб повернутися до основної аргументації пізніше. З попереднього уривка можна було б чекати, що він заговорить про необхідність жити у вдячності Богові, Який здійснює наше спасіння. І от Павло згадав про наші борги, збираючись сказати далі про обіцяну спадщину, яку ми розділяємо із самим Месією. Месія – Син Божий в особливому, унікальному сенсі, ми ж – діти прийомні. Такою, ймовірно, Павло замишляв спочатку цю частину листа.

Проте по ходу справи з’ясувалося, що варто підкреслити думку, яка була присутньою вже у в. 5-8.

У боргу ми не перед «тілом» (див. також 13:14): воно нам нічого доброго не зробило, і ми нічого йому не повинні. Жити за «тілом» – загибель (не в сенсі довільного покарання, а в сенсі неминучого слідства). Тому ми покликані до життя, покликані казати «ні» примхам свого фізичного тіла (пор. аналогічний мотив у Кол. 3:9). Це боляче і важко, але необхідно. Не є дійсно християнським те життя, яке не означає умертвіння усього, що стягує нас у світ «тіла».

Подальші міркування апостола ведуть нас на територію вже знайому, але певні моменти варто обумовити чіткіше. Тут у Павла починаються відсилання на старозавітне оповідання про мандрування ізраїльтян пустелею по дорозі в Землю обітовану.

Ізраїльтян вів сам Бог: вдень у стовпі хмарному, вночі – у стовпі вогняному. Раз у раз вони ремствували, бажаючи кинути все і повернутися в Єгипет, хоч би їх чекало там рабство. Вони впадали в непокору, ідолопоклонство і різного роду божевілля, але все таки йшли. Як Бог сказав: «Син Мій, Мій перворідний то Ізраїль… Відпусти Мого сина, і нехай Мені служить.» (Вих. 4:22,23; пор. Ос 11:1). Мета ж полягала в тому, щоб привести їх у Землю обітовану.

У Рим. 8 ми знаходимо цілий ряд цікавих відсилань на цю розповідь. Пустеля – це світ цей, в якому все ще сильні небезпечні бажання «тіла». Замість стовпа вогняного і хмарного християнам даний Дух як особиста присутність Бога живого. (Ах, якби всі християни так же ясно усвідомлювали перебування в них і з ними Духа, як ізраїльтяни – присутність Божу у вогні і хмарі!) У християн часто буває спокуса все кинути і повернутися в єгипетське рабство. Так, вони вийшли з цього рабства (6:15-19), але часом здається, що найлегше – піддатися, поступитися гріху. Ніяких більше битв і боротьби… хоча і ніякої обіцяної спадщини, ніякої присутності Божої, ніякого почуття життя з Ісусом. «Бо не взяли ви духа неволі знов на страх», – пише апостол. Звичайно, ні! І не потрібно дивуватися, що шлях важкий і кам’янистий. Нічого не попишеш: така вже місцевість між Єгиптом і Ханааном.

Подібно до Ізраїлю в Старому Заповіті, християни набувають усиновлення. Коли Дух Святий поселяється в серці людському, та сповідує Бога своїм Отцем.

(Думаю, частково це Павло мав на увазі в Рим. 5:5, коли говорив про любов Божу, що виливається в наші серця Святим Духом.) Вигук «Авва, Отче!» – це арамейське слово, яким звертався до Бога сам Ісус (Мр. 14:36). Про цей же вигук сказано і в Гал. 4:5-6, знову-таки з яскравими відсиланнями на розповідь про вихід. Цього разу Павло роздумує про взаємодію Духа Святого з нашим власним духом.

Взагалі це питання тонке і складне. Проте багато християн знають: якщо більшість наших думок начебто народжуються із звичайного потоку свідомості, іноді думка приходить немов ззовні, м’яко, але могутньо натякаючи на любов Божу, наше покликання до святості і конкретні завдання, яким ми повинні віддавати час і сили. Християнам треба вчитися чути і слухати цей голос. Адже це – голос самого Духа Божого! І одна з перших речей, що каже нам Дух, – і наш дух повністю згоден, – що ми дійсно діти Божі. Ця думка важлива для Павла і в наступній аргументації (8:29).

Далі ми читаємо щось ще важливіше. Дітям Ізраїлевим була обіцяна спадщина – Земля Ханаанська. У Пс. 2:8, більше того, міститься і таке божественне обіцяння Месії: «Дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі». Як ми вже бачили в 4:13, це перекликається з обіцянням Аврааму: за словами Павла, обіцяння Аврааму і його сім’ї полягало в тому, що вони успадкують світ. У наступному уривку ми побачимо, що це означає, якщо дивитися на речі в християнському ракурсі. Це означає, що весь світ, усе творіння передається Месії і Його народу; з їх остаточним виправданням і воскресінням усе творіння буде звільнене від тління і зіпсуття.

Це проливає світло на поняття «прославляння» (обіцяне вже в 5:2). Мова не про те, що ми виблискуватимемо як електричні лампочки (хоча це можна подумати з Дан. 12:3 і Мт. 13:43). Сенс полягає в тому, що ми розділимо славне володарювання Месії над світом. Про це Павло говорив вже в 5:17. Зараз він підійшов до тієї ж думки іншим шляхом.

От чому ми «боржники». Ми боржники Богові, Який полюбив нас, врятував нас, веде нас додому в Землю обітовану, до нового творіння. При такій спадщині ми завжди будемо в боргу перед Богом: це потрібно відразу утямити і далі жити відповідно. Врешті-решт, боржники мають певні зобов’язання. Деякі християни міркують і поводяться так, немов Бог даватиме нам різні дари, а ми можемо сидіти склавши руки. Проте дар і покликання Боже – не лише заради нас самих: через нас повинне здійснюватися преображення світу. Деяких людей тривожить сама думка, що від нас як від християн щось потрібне: чи не зменшує це дію благодаті, якою ми рятуємося? Але Павло називає нас боржниками. Ми повинні жити певним чином: так, щоб передбачати майбутню «славу» і владу над творінням, яку ми розділимо з Месією. І в сьогоденні це означає страждання…

Попередній запис

Римлян 7:21-25 – 8:1-4

Римлян 7:21-25 – Подвійний Закон і нещасне «я» «Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. ... Читати далі

Наступний запис

Римлян 8:18-25 – 8:26-30

Римлян 8:18-25 – Оновлене творіння і терпляча надія «Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї ... Читати далі