Римлян 7:7-12 – 7:13-20

Римлян 7:7-12 – Коли прийшов Закон: Сінай і гріхопадіння

«Що ж скажемо? Чи Закон то гріх? Зовсім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Закон, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: Не пожадай. Але гріх, узявши привід від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертвив. Тому то Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.»

Усе було тихо, коли приїхали робітники. Їм відкрили двері, – як вони думали, сам хазяїн будинку. А приїхали вони ставити нову сигналізацію на двері і вікна. Хазяїн боявся злодіїв (в околиці було декілька випадків пограбування) і викликав майстрів, щоб вони замінили стару систему сигналізації на нову.

Насправді ж, хазяїн того дня був хворий, а тому до дверей не вийшов. Він попросив зробити це свого сусіда. Розбираючись з майстрами, цей сусід точно з’ясував, як працює сигналізація. І це подало йому ідею… адже тепер він знав достатньо, щоб забратися в будинок самому. А із самою системою сигналізації усе було гаразд. Вона відмінно працювала. Але вона заронила ідею в голову сусіда, і в нього виник план, який він зміг здійснити.

Звичайно, ілюстрація недосконала. Згаданий сусід – частково «гріх», частково «я» з Рим. 7. Але головне ясне: сам Закон – це Божий Закон; він святий, справедливий і благий. Подібно до тієї самої системи сигналізації, річ відмінна, та і налаштована на славу. От тільки одна біда: станься збій в іншому місці – і він працюватиме проти вас.

Проте перш ніж підійти до цього питання, кілька слів от про що. У Рим. 7 Павло багато каже: «Я… я… я». Що це за «я»? Багато читачів переконано, що ці «я» автобіографічні: Павло викладає частину своєї біографії, і неясно лише, яку саме. Чи описує апостол тут період до свого навернення до християнства? (По одному з тлумачень, йдеться про досягнення Павлом повноліття, коли він став «сином заповіді», тобто пройшов «бар міцва», юдейську церемонію входження в доросле життя.) Чи перед нами опис християнського життя Павла? Чи Павло переходить від дохристиянського життя до християнського по ходу розділу? Чи щось ще?

Усі ці тлумачення підходять до тексту не з того кінця. Передусім, потрібно помітити, що в античності часто писали від першої особи однини («я»), коли хотіли висловити певну загальну думку. Так ми іноді пишемо від першої особи множини («ми») або від другої особи («мимоволі відчуваєш…»). Сам Павло в Гал. 2:15-21 робить це, чергуючи «я» з «ми». У цьому ракурсі, мабуть, потрібно розглядати і Рим. 7. Втім, Павло не говорить про людство в цілому. Він говорить конкретно про Ізраїль – Ізраїль, який отримав від Бога в дар хороший Закон, але виявив, що дехто не забув скористатися цим даром Ізраїлю на шкоду. (Як сусід у моїй ілюстрації скористався новою системою сигналізації.)

Цим «дехто» був гріх (точніше кажучи, Гріх). Ізраїль також перебував «в Адамі». Серйозна проблема біблійного богослов’я полягає в тому, що, коли Бог вирішив позбавити світ, Він призвав як знаряддя Свого Промислу сім’ю, яка сама (подібно до усього іншого людства) потребувала спокутування. Так або інакше, цієї проблеми Павло торкався вже раніше. Зараз він говорить про неї більш прямо.

Це показує ще одну причину, чому Павло пише «я», а не «Ізраїль» або «юдеї». Врешті-решт, то була і його власна історія. Йому не хочеться від неї дистанціюватися і зрікатися, роблячи вигляд, що він про неї сам не тужить. Більше того, цей уривок (з його «я», пригніченим наслідками гріха в народі Божому) безпосередньо пов’язаний з розділами 9-11 (де Павло плаче про дію гріха серед богообраного народу, його родичів за тілом). Взагалі Послання до Римлян не збірка богословських нарисів, а єдине ціле, а тому важливо помічати зв’язки, що з’єднують різні його частини. Ми повернемося до цього питання трохи пізніше.

У цьому уривку Павло робить відразу дві речі. Якщо я вигляну з вікна кабінету, я побачу не лише те, що робиться в саду, але і віддзеркалення лампи, що стоїть на підвіконні. Якби я сфотографував цю частину вікна, на фотографії відобразилося б і те, і друге. Аналогічним чином йде справа з Павловим описом приходу Закону до Ізраїлю: попутно відбивається час, коли Адам отримав заповідь у саду (див. знову Рим. 5:13,14 і 5:20). Павло хоче сказати, що, коли Бог дав Ізраїлю Тору, Ізраїль скопіював Адама, порушивши її. В основі лежить думка, що «гріх» завжди незримо був присутнім в Ізраїлі, а тому неминучим наслідком святого і благого Закону мало стати порушення його Ізраїлем. Звідси Павло робить висновок для нас парадоксальний, а для нього цілком природний: «Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра» (в. 12). Загалом, цей розділ знімає із Закону відповідальність за невдачу Ізраїлю, одночасно намагаючись показати його нездатність дарувати обіцяне.

Що обіцяв Закон? Згідно в. 10, обіцяне було «життя». Знову і знову, але особливо в Лев. 18:5 і Втор. 30:15-20, Тора звертає до Ізраїлю обіцяння: хто дотримає її, житиме, а порушники накличуть на себе погибель. Вже в Старому Заповіті проводиться паралель між Ізраїлем (що отримав Закон і Землю обітовану) та Адамом і Євою (поміщених у Саду і що отримали заповідь з попередженням про смерть у разі порушення її). Для Адама і Єви «смерть» включала вигнання з Саду, а для Ізраїлю покарання полягало, зокрема, у факті полону. Проте і вигнання, і полон – не провина заповіді, даної в Саду, і Закону, даного Ізраїлю. Це наслідок гріха.

Одним словом, гріх двічі скористався випадком. Подібно до сусіда з моєї ілюстрації, який міг би і не подумати про крадіжку, якби при ньому не почали встановлювати нову систему сигналізації, Ізраїль виявляє силу бажання, коли його проти відповідних бажань застерігають (в. 7,8). Була пора, коли Закону ще не було (той дивний час між Адамом і Мойсеєм, про який Павло говорив у Рим. 5:13,14). Але після дарування Закону на горі Сінай гріховність Ізраїлю розкрилася повною мірою. Скільки б Тора не обіцяла життя, присутність і сила гріха означали: смерть – усе, що Тора може принести (в. 8-11).

Тут може виникнути питання, на яке Павло відповість (в усякому разі, частково) трохи пізніше. Що ж таке «гріх»? Якщо саме в ньому криється наша основна проблема, як його перемогти? І що Бог зробив для вирішення цієї проблеми? Поки скажемо лише, що «гріх» – це сила, супротивна творінню Божому. Вона руйнує світ, створений Богом; руйнує людей, що несуть у собі образ Божий; руйнує богообраний народ, покликаний бути знаряддям спокутування.

Багато сучасних християн скажуть: усе це дуже цікаво (і саме по собі, і для розуміння Павла), але яке відношення має до нас? На жаль, багато хто з нас особливо не замислюється про положення Ізраїлю під Законом. Бо насправді цей уривок для нас максимально актуальний. Коли ми стикаємося з гріхом (будь то в нас самих або в навколишньому світі), ми не повинні його недооцінювати. Зло абсолютно реальне і могутнє. Воно протистоїть Богові, Його світу, Його людським створінням і не в останню чергу тим, хто покликаний йти за Його сином. Це не дурниці! Гріх несе обман. Гріх несе смерть.

Римлян 7:13-20 – Озираючись на життя під Законом

«Тож чи добре стало мені смертю? Зовсім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став міцно грішний через заповідь. Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я тілесний, проданий під гріх. Бо що я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю. А коли роблю те, чого я не хочу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.»

Спробуйте прочитати цей уривок голосно і швидко. Більш за все, спіткнетеся за відсутності належної вправності. Пам’ятаю, на одному передріздвяному богослужінні цей текст дали читати хлопчикові-півчому. Бідолаха! Хіба можна такі речі дітям давати?

Неможливо заперечувати, що цей уривок украй складний і заплутаний. Одні тлумачі знаходять у ньому глибоке розуміння людських проблем, а інші вважають, що тут немає ні складу, ні ладу. У мене інша думка: уривок взагалі не задуманий як точний опис Павлового (чи чийогось ще) досвіду, хоча він і перекликається з багато чим у древньому і сучасному житті і літературі. Павло говорить про інше і уперше не намагається вбити двох зайців одним каменем.

У попередньому уривку Павло пояснив, що сталося, коли Ізраїль отримав Тору: Ізраїль повторив гріх Адамів, показавши свою гріховність. Потім Павло переходить до опису життя Ізраїлю під Законом. Це не автобіографія, а питання: що буде, якщо Ізраїль, отримавши Закон, щосили постарається жити за ним?

Деякі убачають тут викриття Ізраїлю: ніби, «юдей» намагається заробити ділами виправдання і спасіння, поквитатися з Богом шляхом виконання Закону, – Павло ж показує, наскільки безглузді подібні спроби. Але ні, це все не про те. Павло обіляє не лише Закон, але і «я»: за його словами, вже не «я» це виконую (в. 17, 20), а гріх, що живе в мені. Мабуть, не лише Закон, але і сам Ізраїль були підпорядковані вищій меті, під час спрямування до якої вони тільки більше зриваються вниз. І чим більше Ізраїль поводиться правильно, тобто чим більше намагається виконати святий, справедливий і благий Закон (слідує «добру»; в. 13), тим більше Закон каже: ти мене порушив.

Це перше, що хоче сказати Павло: Ізраїль був правий у своєму бажанні наслідувати Тору, зробити її способом життя. Але якщо Закон був «духовний», то Ізраїль («я» в цьому уривку) – «тілесний» і «проданий під гріх» (в. 14). Іншими словами, Ізраїль належить «Адаму». Закон не лише не дає можливості Ізраїлю виплутатися з цієї проблеми, але і посилює її. Що ж, поки зрозуміло. Ми знаходимося на тому ж ґрунті, що і в Рим. 2:17-24. (Більше того, при уважному читанні видно, що Рим. 7 – розгорнута версія 2:17-24, а Рим. 8 в якомусь сенсі сильно розгорнута версія 2:28-29. Саме тому Павло ставить у Рим. 9 ті самі питання, що і на початку розділу 3.)

Як ми пам’ятаємо, у 2:1-24 Павло пояснив, що Ізраїль, при усіх своїх претензіях на відмінність від решти (у нього є Тора, а в інших немає) світу, скотився до загального рівня в плані гріха (1:18-2:16). І тут вимальовується друга думка Павла, менш помітна, але для його читачів дуже важлива. Проблему Ізраїлю під Законом апостол описує так, щоб вона нагадувала проблему, над якою роздумували всі язичницькі моралісти, починаючи, як мінімум, з Аристотеля. Грецькі і римські філософи і поети здавна задавалися питанням: чому вони можуть зрозуміти, які вчинки здійснювати потрібно, але здійснювати їх не вдається? І навпаки, розпізнати вчинки шкідливі можна, але утриматися від них украй складно. Павло роками сперечався з язичниками, багато разів чув на вулицях, як цитують вірші і філософію. Тому тут він задумав хитромудру річ (мабуть, навіть занадто хитромудру, раз читачі до наших днів не можуть достеменно розібратися). А саме, він пояснює становище Ізраїлю під Законом так, щоб наприкінці сказати: от висоти, яких досягає богообраний народ завдяки своєму Закону, – ті ж самі висоти, що і язичницькі моралісти. Якщо щось і могло по-справжньому показати труднощі Ізраїлю, то саме це: при усьому своєму старанні дотримувати Закон Божий ізраїльтяни прийшли до того ж, що і інші, – морального банкрутства.

Під кінець розділу Павло сам напише закінчення до цієї аргументації. А доки розберемося, що в нього виходить. У катастрофі Ізраїлю він Закон не винить. Більше того, не винить і «я». Нічого поганого в приналежності до Ізраїлю немає, нічого поганого в бажанні дотримувати Закон Божий немає (див. Пс. 18 і 118 з їх майже містичною тягою і любов’ю до Тори!). Реальна проблема – у гріху.

У в. 13 Павло вже сказав про те, що буде з гріхом. За його словами, смерть «мені» приніс гріх, «щоб стати гріхом» і «щоб гріх став міцно грішний». Це звучить дещо дивно: навіщо Богові (Який часто передбачається в Павлових «щоб») треба, «щоб гріх став міцно грішний»?

А тут ще і схожа фраза в Рим. 5:20: Закон прийшов, «щоб збільшився переступ». І, мабуть, Гал. 3:22: Писання (тобто Закон) все зачинило під гріх. Що ж це виходить? Бог дав Закон не просто знаючи, що тим самим зростуть можливості для гріха, але і спеціально створюючи ці можливості?

Відповідь ми побачимо в Рим. 8:3, але здогадатися про неї повинні вже зараз, якщо хочемо повністю зрозуміти Павла в цьому розділі і нескороминуще значення цього розділу для кожного покоління християн. Бог хотів, щоб гріх множився, щоб потім з ним розібратися, засудити його, покарати раз і назавжди. Але де ж гріху було стати «міцно грішним»? Парадоксальним чином, в Ізраїлі, тому самому народі, який покликаний стати світлом світу. Навіщо? Щоб в особі Месії, Ісуса Христа, Який втілює Ізраїль, гріх був зібраний в одному місці і засуджений раз і назавжди.

Текст, який на перший погляд здавався плутаним описом людського банкрутства, виявився підготовкою до чудової розповіді про торжество Хреста.

Попередній запис

Римлян 6:20-23 – 7:1-6

Римлян 6:20-23 – Куди ведуть ці дві дороги «Бо коли були ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який ... Читати далі

Наступний запис

Римлян 7:21-25 – 8:1-4

Римлян 7:21-25 – Подвійний Закон і нещасне «я» «Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. ... Читати далі