Римлян 6:12-14 – 6:15-19

Римлян 6:12-14 – Заклик до святого життя

«Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедности, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші Богові за знаряддя праведности. Бо хай гріх не панує над вами, ви бо не під Законом, а під благодаттю.»

У попередньому уривку ми наводили аналогію зі зміною одного домовласника на іншого. Візьмемо тепер іншу аналогію з тієї ж сфери. Допустимо, я живу тисячу років тому і я дрібний фермер. Моя маленька ферма знаходиться на межі між двома великими маєтками, і роками хазяїн маєтку, на території якого я розташовуюся, мене тиранив. Скажімо, якщо він йшов воювати чи вплутувався в місцеві сутички, він вимагав, щоб я бився на його боці, інакше, погрожував, він спалить мій будинок або зробить ще щось неприємне. Крім того, вже не раз він відбирав у мене мої мирні знаряддя на кшталт лопат і сап і відвозив їх ковалеві, щоб той перекував їх на мечі і щити. Так мені доводилося брати участь у його військових походах, хоча мені треба було доглядати за фермою.

Гаразд, нарешті мені це набридло, і я перебрався за річку, у протилежний маєток. Ми відбудували новий будинок і господарство (на щастя, старий власник був у від’їзді і не міг перешкодити). Благородний лорд, на землі якого я виявився, привітно зустрів нас, а плату стягує набагато меншу, ніж колишній хазяїн. Втім, кілька разів старий мерзотник заходив, погрожуючи напустити на мене свою зграю, але, мені здається, він таємно побоюється мого нового лендлорда. Загалом, працюю та за фермою наглядаю. Звичайно, доводиться допомагати і новому лордові. Але хіба це можна порівнювати з тим, що раніше було! Жодних військових походів: лорд будує школи і лікарні, особливо для бідняків. Ну, просить іноді прийти з інструментами і допомогти. І звичайно, якщо біда яка станеться: помре хто, або пожежа, або худобина захворіє. Тут мене, так, кличуть. Що і казати, іноді доводиться попрацювати. Але чесно сказати, таким трудам я тільки радий, тим більше – робити це для нього!

Такі от нешкідливі вигадки. (Іноді мені подобається фантазувати, як я живу в Середньовіччі. Не упевнений, втім, що Середньовіччя мене так же зачарувало б, якби я в ньому опинився.) Мені здається, вони добре ілюструють сенс уривка. Стаючи християнами, переходячи до життя в оновленому людстві, ми змінюємо хазяїна.

Деякі люди знаходять це дуже дивним. Багато наших сучасників – як і Павлові сучасники, судячи з того, як він підкреслює свою думку, – просто не мислять у таких категоріях. Для них християнське благовістя – просто новий спосіб релігійності, з якого вони не роблять радикальних висновків для свого життя. Проте нейтралітет дотримати не вийде. Як казав Боб Ділан (у свій християнський період, мабуть): «Ти повинен комусь служити». І далі: «Це може бути диявол, це може бути Господь, але ти повинен комусь служити». Про диявола Павло тут не згадує, але «гріх» для нього – щось більше, ніж сума всіх шкідливих інстинктів і невірних вчинків: це певна надлюдська сила, надлюдська енергія.

Ця сила може діяти і діє тиранічно: вона вимагає, а вимоги підкріплює погрозами. Ти повинен це зробити: ти повинен піти в шинок і напитися; ти повинен максимально задовольняти свої сексуальні бажання; ти повинен узяти чужу річ; ти повинен максимально розширити свою бізнес-імперію … Як і за часів Павла, список можна продовжувати до безкінечності. Вимоги супроводжують погрози: якщо ти не зробиш цього, то пропустиш «справжнє» життя; не знатимеш задоволення; захворієш, станеш сміховиськом, рухне економіка, тебе переможуть вороги. Коли людина каже, що «просто не може» відмовитися від чогось, вона часто виходить не з реального стану справ, а із страху перед погрозами колишнього хазяїна.

Мабуть, найважливіше слово в цьому уривку – найперше («тож»). Ще його можна перекласти як «тому». Відноситься воно до попереднього уривка, де Павло закликає читачів «розрахувати», де вони зараз знаходяться. Вони переїхали за річку. Вони більше не живуть на колишній території. Вони не лише не зобов’язані слухатися старого хазяїна: вони зобов’язані його не слухатися, але слухатися хазяїна нового. І основна їх зброя в цій сутичці – пам’ять про те, хто вони такі, пам’ять про своє хрещення і віру. Мартін Лютер, будучи спокушений, вигукував: Baptizatus sum! («Я хрещений!»). Багато християн, які вважають, що Павло (і вже тим більше Лютер) утримався б від подібних тверджень, поза сумнівом, будуть здивовані, але тут – сама основа нового підходу.

Павло використовує такий образ: різні частини тіла – знаряддя, службовці своєму хазяїну. Усі наші органи, наш розум, пам’ять, уява, емоції і воля мають бути поставлені на службу не гріху, а Богові. Мислити і діяти ми повинні як люди, які переселилися на іншій бік річки (тобто як ті, хто помер і воскрес до нового життя). Коли ми віддаємо себе на служіння Богові, для нас починається життя воскресіння. Звичайно, коли станеться саме воскресіння, це стане величезною зміною (Рим. 8:11 і т. д.). Наші нинішні тіла зітліють і загинуть. Але коли ми воскреснемо, то виявиться (на наш великий подив), що наші труди на службі в нового хазяїна стали частиною не лише нас самих, але і нового світу, який він призвав до буття. Віддайте себе Богові, каже Павло, як люди, воскреслі з мертвих.

Дещо про інше каже в. 14. Він нагадує нам про тему, яку ми, на відміну від Павла, запросто могли забути. Одна з причин, за якими гріх не володарюватиме над нами (одна з причин, за якою над нами не має влади ваш колишній хазяїн), полягає в тому, що покинувши його територію, ми також покинули місце, де володарює Закон. Згадаємо Рим. 5:20,21. Існують дві сфери, два житла: людство Адамове і людство Христове. Як це ні вражаюче, Закон Божий – частина саме Адамового світу. Про те, як таке могло вийти, Павло поговорить у розділі 7. А доки, на той випадок, якщо комусь спало на думку, що наслідування юдейського Закону допоможе служити новому хазяїну, Павло відкидає цю думку. Ми не під володарюванням Закону, але під володарюванням благодаті. Іншими словами, Бог нами править безпосередньо, через смерть і воскресіння Свого Сина.

Старий хазяїн нам бреше. Він намагається представити нового хазяїна у вигляді тирана, який хоче всіляко нас винищити і зробити наше існування бідним і жалюгідним (а інакше навіщо усі ці «не роби того», «не роби цього»!). Тому дуже важливо пам’ятати, хто ми такі і де знаходимося. Пам’ятати, що друге ім’я Бога, Якому ми служимо, – Ісус, і Він повний благодаті, милості і любові.

Римлян 6:15-19 – Два види рабства

«Що ж? Чи будемо грішити, бо ми не під Законом, а під благодаттю? Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, або гріха на смерть, або послуху на праведність? Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали. А звільнившися від гріха, стали рабами праведности. Говорю я по-людському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечистості й беззаконню на беззаконня, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освячення.»

Одному журналістові-газетяру спала думка, як убити одним каменем двох зайців.

Річ у тім, що в британському суспільстві (як і в багатьох інших західних країнах) росте молодіжна злочинність. Багато молодих людей сидять без роботи і без мети в житті. Сили в них є, але немає ні грошей, ні можливостей, щоб отримувати задоволення від тих речей, які вони бачать по телевізору. Тому вони йдуть у злочинність, та ще стають злочинцями дуже кваліфікованими. І суспільство в цілому гадки не має, що робити в такій ситуації. Хапати людей і саджати до в’язниці? Це можна, але загалом це не вихід.

З іншого боку, багатьох англійців пригнічують невдачі нашої крикетної команди. В інших видах спорту успіхи іноді бувають, але англійський крикет, колись краса і гордість нашої країни, вже дуже давно нас не радував.

Журналістові спало на думку наступне рішення. Забираємо цих сильних, але небезпечних хлопців з вулиць. Поміщаємо їх до виправної установи. А потім навчаємо спорту. Примусове фізичне виховання, навчання всім спортивним навичкам, тренування від зорі до зорі – і незабаром нове покоління крикетистів буде готове до підкорення світу. Журналіст міг би ще додати, що в такому підході є особливий сенс, якщо основним суперником Англії в крикеті є Австралія. А як люблять говорити самі австралійці, їх предки (депортовані злочинці) були відібрані кращими суддями Лондона!

Окрім жартів, сенс порівняння полягає в тому, що треба використовувати сили, які витрачаються на злочинність, у мирних цілях. «Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечистості й беззаконню на беззаконня, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освячення» (в. 19). Це серйозне завдання, що стоїть перед християнами будь-якого віку і будь-якого покоління, зокрема і тих, хто навернувся вже будучи дорослим. Подумайте тільки, скільки сил у вас раніше йшло на речі, хибність яких ви тепер розумієте. Якби всю цю енергію, ініціативу і фантазію узяти та прикласти заради розвитку Царства Божого, заради здійснення задуму Божого про світ!

Тут проходить контраст між двома видами «рабства». Павло відмітає ідею про те, що раз ми, християни, вільні від рабства гріху, то віднині «вільні» робити усе, що захочемо. Мабуть, йому часто доводилося стикатися з відповідним звинуваченням з боку юдеїв і юдеохристиян: почувши, що він вважає християн вільними від Закону, вони починали тривожитися за етичні наслідки. (У наші дні, коли в Павлові багато хто бачить суворого мораліста, трішки забавно читати подібні спори.) Павло відповідає, що християнська свобода – щось абсолютно інше. Для порівняння: коли ви складаєте іспит на отримання водійських прав і отримуєте «свободу їздити», це не означає, що ви можете витворяти на дорогах усе, що заманеться, – гнати на червоне світло, по зораних полях, через опущені залізничні шлагбауми та ін. Взагалі коли ви отримуєте нові свободи, з ними приходять і нові рамки. Ці рамки утрудняють один вид свободи (свободу робити, що заманеться) заради іншого виду свободи. (Скажімо, якщо кожен водій матиме право їздити, де хоче і як хоче, то багатьом взагалі не захочеться керувати машиною!)

Говорячи про нові рамки, Павло вводить поняття нового «рабства». Свобода не є моральний вакуум: вона куплена для нас смертю нашого володаря, смертю самого Ісуса. Саме як люди вільні і для того, щоб зберегти цю свободу, ми повинні зберігати Йому вірність. У принципі, колишнє «рабство» і нинішнє «рабство» припускають абсолютно різне розуміння «рабства», але відправною точкою ця метафора працює. (Речення на самому початку в. 19 («Говорю я по-людському, через неміч вашого тіла»), мабуть, якраз і означає, що для нового способу життя поняття «рабство» не дуже підходить. Іншими словами, метафора має свої обмеження.)

Отже, Павло говорить про два види «рабства». По ходу справи він використовує трохи різні поняття, що може збити з пантелику неуважного читача. Скажімо, у в. 16 він висуває таку альтернативу: слухатися гріха або слухатися самого «послуху». Фраза про слухняність послуху звучить дещо дивно, але Павлу треба протиставити щось «гріху», і цього доки достатньо. Послух гріху веде до смерті (як Павло вже неодноразово пояснював), а слухняність «послуху» – до «виправдання», виправдального вироку на останньому Суді (пор. Рим. 2:16).

Виправдальний вердикт позначений тут словом «праведність». В основі цього поняття лежить акцент на благе бажання Творця повернути світ з хаосу до належного порядку, виправити людей і привести їх до правильних взаємин з Собою. Тут Павло з його допомогою вказує на те, що мета нового життя, вимога нових стандартів поведінки пов’язані саме з виправленням світу: Бог виправляє світ і хоче, щоб Його новонароджені діти брали участь у цих трудах, брали участь своїм життям і служінням заради Царства Божого.

І тут ми починаємо розуміти, що означає на практиці нове «рабство». Мова не про те, що на нас звалили нові обов’язки, і ми повинні неухильно їх виконувати. Сталася зміна серця (в. 17). На початку свого послання Павло вже згадував, що проблема Адамового людства багато в чому пов’язана з серцем (Рим. 1:21,24). Зараз він говорить про те, що християни преображенні зсередини. Є присутнім глибоке бажання бути слухняними «того роду науки, якому ви себе віддали». Ранні християни розробили певні базові традиції відносно благовістя (1Кор. 15:3-8); євхаристії (1Кор. 11:23-26) і поведінки (1Сол. 4:1 і цей уривок), а також деяких інших моментів. Ці приблизні правила визначали рамки віри і поведінки – свого роду сімейний кодекс. Як пастир Павло, поза сумнівом, неодноразово спостерігав, що, коли люди приєднуються до цієї сім’ї, усередині них щось відбувається, щось спонукає їх хотіти жити відповідно до своєї нової общини. Так, це вимагає вчення і морального зусилля. Але, слава Богу, каже Павло, воля людини спрямована в потрібний бік.

Можу собі уявити, що сказав би Павло побачивши церкви на початку XXI століття…

Попередній запис

Римлян 6:1-5 – 6:6-11

Римлян 6:1-5 – Перемога над гріхом через хрищення «Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась? Зовсім ні! Ми, ... Читати далі

Наступний запис

Римлян 6:20-23 – 7:1-6

Римлян 6:20-23 – Куди ведуть ці дві дороги «Бо коли були ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який ... Читати далі