Ревність за Богом

Коли вам здається, що духовні сили покидають вас, коли ви відчуваєте, що вами починає опановувати зневіра, варто пригадати коротенький діалог, що виник між Богом та пророком Іллею, якого не можна, судячи з усіх справ його, вважати слабовольною, полохливою людиною. Отже, пряма мова:

– Ти тут, Іллє?

– Поревнував я за Господа Бога Саваофа, бо сини Ізраїлеві залишили завіт Твій, зруйнували жертовники Твої і пророків Твоїх убили мечем; залишився я один, але і моєї душі шукають, щоб відняти її. (1Царів 19:13,14)

Як бачимо, зі слів Іллі можна дійти висновку, що справи його не те що кепські, а просто жахливі: він залишився один і йому загрожує небезпека. Варто зазначити, що це не було перебільшенням, проте цікава реакція Бога, Який не втішає Іллю, а починає давати йому прямі накази: «Піди… помаж Азаїла на царя над Сирією, а Іиуя, сина Намессіїного, помаж на царя над Ізраїлем; Єлисея ж, сина Сафатового, з Авел-Мехоли, помаж на пророка замість себе» (1Царів 19:15,16).

«Цікавість» Божої реакції полягає в її незвичності для пересічного обивателя, адже ми звикли, щоб усі уважно слухали, шкодували нас, особливо, коли нас дійсно спіткає якесь лихо. Не факт, що ми у свою чергу поступимо так з ближнім, натомість на свою адресу хочемо (а подеколи і прямо вимагаємо) саме такого дбайливо-трепетного ставлення.

«Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8,9), – добре біблійне нагадування всім нам, що Бог оцінює цей світ за зовсім іншими критеріями, які зазвичай притаманні людям. Бог дійсно хоче нам допомогти і тому Він часто діє всупереч усім нашим сподіванням. Напевно, зовсім не цих слів очікував Ілля від Бога: він чекав похвали, розради, обіцянки, що Господь не залишить його, натомість почув прямий наказ: «Піди назад своєю дорогою через пустелю в Дамаск» (1Царів 19:15). Слід зазначити, що попередня дорога зайняла в Іллі «сорок днів і сорок ночей до гори Божої Хорива» (1Царів 19:8), так що на пророка чекав довгий і тяжкий шлях. При чому через пустелю, де з ним могло статися хтозна що.

Навіть слова сказані на додаток Іллі Богом: «Утім, Я залишив між ізраїльтянами сім тисяч мужів; всіх цих коліна не схилялися перед Ваалом, і всіх цих уста не цілували його» (1Царів 19:18), – не можна вважати словами втіхи. Це констатація факту, чи навіть докір пророку: на кшталт, ти не один, у Мене є ще 7000 тисяч вірних мужів, так що не вважай себе «єдиним і неповторним».

Так що ж у підсумку отримав Ілля, здолавши довгий сорокаденний шлях до гори Божої Хорив? – Як не дивно, багато. Він почув Бога, він отримав від Нього прямий наказ, що слід робити йому далі. Для людини, яка «ревнує за Богом», тобто шукає Його волю у своєму житті – це насправді є сенсом усього життя. Сенсом, який на жаль, залишається незбагненної таємницею для багатьох людей.

А сорок днів, які провів Ілля по дорозі на Божу гору, були його підготовкою до цієї зустрічі з Богом. Сорок днів, це насправді так мало, якщо багатьом людям не вистачає десятиліть, щоб підготовитися до зустрічі з Творцем, почути Його голос у віянні «тихого вітру».

Ну а для тих, хто відчуває, що ними починає опановувати зневіра, варто пригадати урок, який можна винести з цієї історії: у моменти, коли здається, що Бог покинув нас, що ми залишилися на самоті зі своїми проблемами, це лише самообман, адже в такі моменти Бог є зовсім поруч, просто нам треба «поревнувати за Богом», як це зробив свого часу Божий пророк Ілля.

Автор: Михайло Лукін

Попередній запис

Поневіряння і вознесіння Іллі

Незважаючи на всі ці чудеса, Іллі непросто було жити серед своїх одноплемінників – точніше кажучи, більшу частину часу йому доводилося ... Читати далі

Наступний запис

Ісая – Пророк з великої літери

Пророк Ісая, Юліус фон Каролсфельд Як в українській літературі є поет номер один – Шевченко, – ... Читати далі