Івана 7:31-39 – Ріки живої води
«А багато з народу в Нього ввірували та казали: Коли прийде Христос, чи ж Він чуда чинитиме більші, як чинить Оцей? Фарисеї прочули такі поголоски про Нього в народі. Тоді первосвященики та фарисеї послали свою службу, щоб схопити Його.
Ісус же сказав: Ще недовго побуду Я з вами, та й до Того піду, Хто послав Мене. Ви будете шукати Мене, і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете… Тоді говорили юдеї між собою: Куди це Він хоче йти, що не знайдемо Його? Чи не хоче йти до виселенців між греки, та й греків навчати? Що за слово, яке Він сказав: Ви будете шукати Мене, і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете? А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п’є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений.»
– Склянка води кожну годину, неухильно!
Я зібрався в туристичній похід через пустелю, і мій друг мав усі підстави хвилюватися. Я виріс у вологому і холодному кліматі, так що цілком міг недооцінити небезпеки обезводнення. Проте навіть одноденний похід – я збирався пройтися по пагорбах над древніми поселеннями Кумрана, де були знайдені Сувої Мертвого моря – був пов’язаний із серйозним ризиком. Мене попередили, що солдати під час тренувань у пустелі випивають кожну годину по склянці води, і веліли наслідувати їх приклад.
Коли потрапляєш у такі місця, стає ясніше сенс багатьох сторінок Біблії. Адже ця книга була написана на Близькому Сході, де велику частину території займає пустеля, і вода – найголовніше, що треба людині в повсякденному житті і в дорозі. Якщо в племені і в міста є джерело води – річка, джерело, надійний колодязь, народ процвітає; якщо води немає, немає і життя.
Піднявшись на пагорби над Мертвим морем, цілком усвідомлюєш незвичайний образ вірша 38. Тут все ще видніється старовинний акведук, прорізаний жителями Кумрана в схилі гори, щоб у тих окремих випадках, коли люта злива обрушувала з неба потоки «води живої» і пересохлі русла наповнювалися, хоч би частину цілющої вологи відвести у великі цистерни, заготовлені общиною для зберігання води в довгі місяці посухи. «Жива вода», як ми пам’ятаємо з вірша 4:10, звичайне позначення проточної води, але, оскільки слово життя грає таку важливу роль у тексті цього Євангелія, ми і тут розрізняємо певний додатковий відтінок значення.
Але на яке місце Старого Заповіту посилається тут Ісус? Запрошення спраглим прийти і напитися – ясний відгомін Ісаї 55:1, одного з головних євангельських закликів Старого Заповіту. Іван підкреслює: мова Ісуса прозвучала в перший день свята Кучок, а в обряд цього свята, як ми переконалися в першій частині розділу, входить узливання водою і вином, коли священики обходять вівтар. Серед молитов цього свята возносилися молитви про дощ і про воскресіння померлих, так що не лише тема води, але і нового життя органічно з’єднувалася з образами, що вже були в головах Його слухачів.
Але де в Біблії сказано, що ріки живої води потечуть із серця людини? (Буквально тут сказано навіть не «серце», а «шлунок» або «живіт», але йдеться про якнайглибші шари особи, до яких ми застосовуємо слово «серце»). Єдине скількись схоже місце ми знаходимо в пророка Єзекіїля, особливо слід звернути увагу на розділ 47.
Там, у пророчому видінні про відновлення Єрусалиму і Храму після Вавилонського полону, виникає образ: з-під порогу Храму заструмує нова річка, вона ставатиме все глибше і більше і прокладе собі шлях до Мертвого моря, повз ті пагорби, де я стояв, дивлячись на сліди кумранського поселення. Коли річка досягне Мертвого моря, вода в ньому стане прісною і люди вудитимуть у ньому рибу, прекрасні плодові дерева ростимуть на березі. Цей же образ виникає наприкінці Апокаліпсису Івана (22:1-2) і входить в опис Нового Єрусалиму.
Обіцянка, яка міститься в цих віршах, ясно нагадує нам обіцянку розділу 4. Ісус зміщує акценти: обіцянка виконається в серцях людей, а не на рівні Єрусалиму і Храму. Стоячи посеред храмового двору, можливо, у той самий момент, коли священики зливали навколо вівтаря воду на знак вдячності за Божі благословення і надію, даровану Ним на майбутнє, Ісус вигукує запрошення всім, усім і кожному, хто побажає набути в самому собі джерела живої води, яка угамує його власну спрагу і виллється у світ.
Коментар Івана допомагає нам помістити цю обіцянку в певний контекст. Ісус говорить про дух: кожен, хто повірив в Ісуса, отримує обіцянку, що в ньому мешкатиме Дух, особова і оновлююча присутність Божа. Іван також розумів, що це – новий досвід, який почнеться після того, як Ісус буде «прославлений».
Що ж все це означає? Мабуть, тут ясно указана Ісусова смерть, і далі Іван все частіше і частіше говорить про прийдешнє розп’яття саме в таких термінах. Так, у вірші 3:14 він назвав розп’яття «піднесенням», і не лише фізично Ісус буде піднесений на хресті, але і духовно це стане Його перемогою, істинною славою. Тільки жертва на хресті, якою Агнець Божий бере на Себе гріхи світу, зможе очистити серця людей і зробити їх, немов оновлений і відбудований Храм, придатними, щоб вмістити в себе Дух, Який наповнить і переповнить їх, як Бог давно цього бажав.
Момент смерті Ісуса наближається неухильно. Вже в цьому розділі ми відчуваємо, як наростає опір Йому. Ісус знає це і реагує відповідно: скоро Він піде, попереджає Він слухачів. Вони, як завжди, розуміють невірно, та все ж не зовсім помиляються в тлумаченні Його слів, адже коли Ісус буде «прославлений», «греки» дійсно увірують у Нього (і ми теж, 12:20-23). Але подібно до того, як Ісусова обіцянка всім спраглим унікальна, така унікальна і та місія, якою Він здійснив обіцяне: Він – єдиний істинний податель духовних дарів, єдиний і унікальний Агнець Божий, і Бог приносить Його в жертву заради Своєї любові до світу.
Івана 7:40-52 – Звідки прийде Месія?
«А багато з народу, почувши слова ті, казали: Він справді пророк! Інші казали: Він Христос. А ще інші казали: Хіба прийде Христос із Галілеї? Чи ж не каже Писання, що Христос прийде з роду Давидового, і з села Віфлеєму, звідкіля був Давид? Так повстала незгода в народі з-за Нього. А декотрі з них мали замір схопити Його, та ніхто не поклав рук на Нього. І вернулася служба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: Чому не привели ви Його? Відказала та служба: Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік… А їм відповіли фарисеї: Чи й вас із дороги не зведено? Хіба хто з старших або з фарисеїв увірував у Нього? Та проклятий народ, що не знає Закону! Говорить до них Никодим, що приходив до Нього вночі, і що був один із них: Хіба судить Закон наш людину, як перше її не вислухає, і не дізнається, що вона робить? Йому відповіли та сказали вони: Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не прийде Пророк із Галілеї.»
Шахова партія наближалася до завершення, і я із захопленням стежив за нею. Телевізійний коментатор якимсь чином ухитрявся роз’яснювати дії двох гросмейстерів так, що навіть я, нетямущий новачок, усе розумів. Молодший гравець зробив хід – коментатор пояснив, що хід не просто цікавий і несподіваний, але і потужний, грізний для супротивника. Після певного роздуму старший гравець відреагував – і коментатор захопився ідеальною, неординарною відповіддю, яку не могли передбачити ні глядачі, ні перший гравець. Так справа і йшла, два великих розуми змагалися один з одним, а коментатор допомагав нам, простим глядачам, зрозуміти задум і супротивний йому задум, багаторівневу стратегію, що відбувалася на наших очах.
І подібні євангельські тексти також потребують тлумачення, бо майже кожен рядок Івана, особливо обмін репліками, – немов ходи в шаховій грі. Та і питання те ж, що в шаховій грі: де король, як його знайти?
Перші кроки продовжують домінантну тему розділу і всієї книги: чи є Ісус пророком, подібним до Мойсея, який обіцяний у Второзаконні 18 (див. Івана 1:21 і 6:14). Чи можна визнати Його Месією? Якщо Він – Месія, виникає проблема Його походження. Це єдине місце в Євангелії, де згадані Давид і Віфлеєм, хоча Іван, напевно, знав традицію відому нам за Матвієм і Лукою: Ісус народився у Віфлеємі, хоча ріс у Галілеї. Можливо, Іван хоче, щоб його читачі, також знайомі з цією традицією, як би заглянули через плече шаховим гравцям і здогадалися, наскільки важливу інформацію ті випускають з уваги.
Але цю думку Іван не просуває. Замість цього сюжет повертається до стражників, раніше (в. 32) посланих заарештувати Ісуса. Тепер з’ясовується, що вони повернулися без Нього. Священики, що послали стражників, гніваються: слугам доручили справу, а ті її не виконали, але в стражників напоготові заперечення: ніхто ще не чув людину, що говорить так, як говорить Ісус. (Це відчувають і понині читачі Євангелія, коли належним чином намагаються вникнути в слова Ісуса.) Він їх уразив, полонив.
Але у фарисеїв і на таку несподіванку знайшлася відповідь: ніби, будь-який знавець єврейського закону міг би підтвердити, що Ісус діє не за правилами (хоча досі в Євангелії від Івана «постраждав» тільки суботній відпочинок, на думку фарисеїв Ісус занадто легковажно ставився до всієї системи).
Зневажливим помахом руки вони відкидають свідоцтво «черні» – «що цей натовп розуміє в Законі»! Основна маса євреїв не мала можливості вивчати Тору, простий народ не дотримувався таких суворих правил як фарисеї, а тому, з погляду фарисеїв, ці люди «прокляті», підпадають під Божий суд. Оскільки Бог відкрив Свою волю в законі, якщо хтось не бажає утрудняти себе, вникаючи в усі приписи і дотримуючи їх, тим гірше. Таким людям тільки і залишається, що бігати за самозваним добре промовистим пророком.
Здавалося б, від такого вироку вже не оправитися. Але наступна репліка, наступний хід шахової партії, знову перевертає усе з ніг на голову. Знову перед нами з’являється Никодим, який раніше таємно навідувався до Ісуса (3:1-13). Іван показує, що він, якщо і не прийняв бік Ісуса, в усякому разі не займав ворожої стосовно Нього позиції. До 19:39 він стане одним з учнів, і ймовірно, до повноцінної віри в Ісуса його підштовхнула зокрема і розбіжність з колегами, що позначилася в цьому розділі. Його репліка несподівано виявляє, що в законі погано розбираються самі фарисеї! Вони засуджують Ісуса, не вислухавши, не давши Йому можливості виправдатися, не вдивившись у те, що Він робить. Типова поведінка людей, наляканих новою ідеєю: головне розправитися з нею швидше, під будь-яким приводом! На жаль, люди і понині так чинять з Євангелієм, і нам усе так само потрібні Никодими, що викривають підтасовування і масові помилки.
Але гра ще не закінчена: у фарисеїв знову знайшлася відповідь. Глузливе «чи й ти не з Галілеї?» (при тому що вони прекрасно знали походження Никодима – одного з них) виявляє зарозумілість фарисеїв: не лише рядові жителі Єрусалиму для них чернь, що підлягає прокляттю, – бо люди не слухають настанов фарисеїв, – але й усі, хто явився з Галілеї, явні нікчеми.
Ймовірно, Іван чекав, що його читачі відразу побачать безглуздість твердження: «Не прийде Пророк із Галілеї». У цій північній провінції народилися два знамениті старозавітні пророки, Йона і Осія. Замість «не прийде» Іван вживає дієслово «піднявся», який зазвичай він застосовує до воскресіння. Йона, як відомо, повернувся у світ живих, провівши три дні в утробі великої риби, а пророцтво про те, що Господь «третього дня нас поставить» знаходиться в Осії (6:2).
Отже, фарисеї не просто збрехали щодо відсутності пророків в Юдеї – їх викриває навіть власна мова, оскільки Ісус не лише «прийде з Галілеї», але і «вознесеться», Він – обіцяний Пророк, Месія. Стежачи за ходами в цій словесній партії, ми, за задумом Івана, повинні заздалегідь вгадати, чий король, який Цар переможе.
