Спочатку необхідно усвідомити, що за життя всі “святі” були звичайними людьми, які мало чим відрізнялися від сьогоднішніх добре відомих святих. А значить, природно, вони мали людські недоліки і слабкості. Біблія говорить, що немає жодної безгрішної людини: “Всі згрішили і позбавлені слави Божої” (Рим 3:23). Священне Писання показує, що апостоли, пророки і патріархи були звичайними людьми: Петро допускав лицемірство (див. Гал. 2:11-14), Павло вважав себе грішним (див. Рим. 7:14-25), Варнава з Павлом мали розбіжності (див. Діян.15:36-40), пророк Іона ухилявся від виконання волі Господньої і ремствував проти явленої Богом милості до ниневітян (див. Іона 1:3, Іона 4:1), Яків у змові з матір’ю Ревеккою обдурив батька, щоб отримати первородство (див. Бут. 27 роз.), десять засновників колін Ізраїльських – діти Якова – продали в рабство свого брата Йосифа (див. Бут. 37 роз.) і т.д. Біблія стверджує, що безгрішний тільки Ісус Христос: “Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив жертвою за гріх” (2 Кор. 5:21).
Проте, померлих видатних християн церковним рішенням стали зводити в ранг “святих”. І, звичайно, першими такої честі удостоїлися апостоли. Тому давайте подивимося, що вони говорили про ставлення до себе інших людей.
Апостол Петро під час свого багатого на чудеса служіння не давав прихилити перед ним коліна. “Коли входив Петро, Корнилій його зустрів і поклонився, припавши до його ніг. Петро ж підвів його, кажучи: “Встань, я теж людина”” (Діян. 10:25,26).
Також Павло і Варнава після здійснених зцілень не дозволяли себе “обожнювати”. “Мужі! Що це ви робите? І ми такі самі люди, як і ви, і благовістимо вам, щоб ви навернулися від цих неправдивих до Бога Живого, Який створив небо і землю, і море, і все, що в них” (Діян. 14:15).
Така скромна поведінка апостолів абсолютно відповідає духу першої Церкви. Тому апостолам ніхто не поклонявся. У Церкві вони вважалися більш досвідченими і шанованими серед рівних братів християн. У них були помічники, але не було слуг і прислуги. Вони мали величезну кількість послідовників, але не були багаті і навіть терпіли позбавлення, несучи Євангеліє по світу (див. 2 Кор. 6:3-5). Тобто апостоли не могли навіть помислити дозволити піднесення себе, а не Христа (див. 1 Кор. 1:12,13). Можливо, завдяки такому самозабутньому служінню апостолів поняттю “святий” почали приписувати значення абсолютної чистоти і безгрішності. Проте, ні старозавітне, ні новозавітне Писання жодну вірну Богу людину не називає святою як чистою і безгрішною. Уся справа в зміненні сенсу поняття святості, що сталося впродовж століть.
Згідно із словниками Стронга і Вінокурова, у Новому Завіті слово “святість” представлене грецьким словом αγιος, яке означає:
1) святий, благочестивий, праведний, 2) присвячений;
у Старому – єврейським קָדוֹשׁ קֹדֶשׁ, що перекладається також: 1) святий, 2) присвячений.
У Єврейській енциклопедії, у статті “Святість”, можна прочитати: “У Біблії святість позначається словом קֹדֶשׁ кодеш, …а то, що вважається святим, – קָדוֹשׁ кадош. Єврейські тлумачі, трактують дієслово з коренем קדש (кдш) як “бути відокремленим”, “відособленим”.
Бог, джерело святості, іменується Святий (Кадош). Предмети, місця, особи і дії, пов’язані зі служінням Богові чи присвячені Йому, набувають святості.
Оскільки святість є суть Бога, Біблія розглядає моральну досконалість як істотний аспект святості”.
Таким чином, згідно з думкою мовознавців, які досліджують Біблію, і юдейських богословів, термін “святість” у Біблії означає: 1) віддаленість від гріха і 2) відокремленість, посвяту для Бога.
Давайте розглянемо ці два аспекти слова святість:
Перший аспект. Віддаленість від гріха, нечистоти і беззаконня.
У цьому сенсі по-справжньому святим є лише Бог: “Господи… Ти єдиний святий” (Одкр. 15:4). Творець постійно закликає Свій народ: “Будьте святими, бо Я Господь, Бог ваш святий” (Лев. 11:44). При цьому, кажучи про святість, Творець не стільки вчить усуненню від абстрактного зла, скільки закликає не порушувати Свої конкретні веління. У наведених вище розділах книги Левит умовами святості Господь називає виконання заповідей закону Мойсеєвого: “Не оскверняйте душ ваших якою-небудь твариною, що плазує, і не робіть себе через них нечистими, щоб бути через них нечистими, бо Я – Господь Бог ваш: освячуйтеся і будьте святими, бо Я Господь, Бог ваш святий” (Лев. 11:43,44); “Будьте святими, бо святий Я Господь, Бог ваш… Не звертайтеся до ідолів і богів відлитих не робіть собі” (Лев. 19:2,4); “Будьте переді Мною святі, бо Я святий Господь Бог ваш… Чоловік чи жінка, якщо будуть вони викликати мертвих або ворожити, нехай будуть віддані на смерть” (Лев. 20:26,27) та ін.
Тобто, згідно з вченням Біблії, святість – це не просто безгрішність, а виконання людьми Божого закону, недотримання якого і є гріхом.
- Старий Завіт: “Освячуйте себе і будьте святими, бо Я Господь, Бог ваш, святий. Дотримуйтеся постанов Моїх і виконуйте їх, бо Я Господь, що освячує вас” (Лев. 20:7,8).
- Новий Завіт: “Бо воля Божа є святість ваша, щоб ви стримувалися від блуду; щоб кожний із вас міг утримувати свій сосуд у святості й честі… Бо покликав нас Бог не до нечистоти, а до святости” (1 Сол. 4:3,4,7).
Другий аспект. Відокремленість від поширеного, буденного, світського з метою наближення до Бога; приналежність Творцю; обраність, посвята Господу.
У такому розумінні святими є: скинія (див. Вих. 40:9); приладдя святилища (див. Чис. 7:1); встановлений Творцем день спокою (див. Вих. 16:23); жертовник (див. Вих. 29:37); жертва за гріх (див. Лев. 6:25); стан народу Божого (див. Втор. 23:14); місто Єрусалим (див. Неєм. 11:1); країна Ізраїль (див. Єр. 2:3); первістки синів Ізраїлевих (див. Чис. 3:13); закон, заповіді Божі (див. Рим. 7:12). Самі по собі ці предмети, люди, місця, дні і заповіді не володіють якоюсь чудотворністю: вони лише обрані чи призначені Богом для визначеної Ним мети.
Як вже було відмічено, поняття святість сьогодні означає повну чистоту і безгрішність. Тому в людей, які вивчають Біблію, викликає подив той факт, що всі юдеї і всі християни названі в Біблії святими.
- Старий Завіт: “Бо ти народ святий у Господа Бога твого, і тебе обрав Господь, щоб ти був власним Його народом із усіх народів, які на землі” (Втор. 14:2).
- Новий Завіт: “А ви – рід обраний… народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло; колись не народ, а нині народ Божий” (1 Пет. 2:9).
Щоб нам легше було розібратися в цьому питанні, давайте подивимося на застосування євреями поняття “святість” у відриві від безпосереднього богошанування. З незапам’ятних часів досі обряд одруження в юдеїв не може обійтися без однієї важливої фрази. Протягуючи нареченій золотий перстень (раніше шматочок золота) жених каже: “Віднині ти стаєш святою (присвячуєшся) для мене згідно із законом Мойсеєвим і Ізраїлю”. Після отримання згоди нареченої, усі присутні проголошують: “Освячена”. З цієї миті молоді вважаються чоловіком і дружиною. Тут ми бачимо, що, ставши дружиною, дівчина стає святою для чоловіка – відокремленою для нього, забороненою для всіх інших чоловіків.
Саме в такому сенсі Бог називає Себе чоловіком Свого народу: “Творець є чоловік твій” (Іс. 54:5). Євреї, а потім і християни, уклавши з Творцем завіт, сталі освячені – відокремлені для Нього. От чому Творець бажає, щоб ми були Його народом святим – належали тільки Йому. От чому Бог називає Себе ревнителем, коли Його народ коїть перелюб з ідолами і другими богами.
Міркуючи про перший аспект святості, ми побачили, що святими у Священному Писанні іменуються люди, які прийняли заклик Господній жити не за людськими постановами, а наслідуючи Божі заповіді. Проте, ми розуміємо, що як серед євреїв після укладання з ними завіту на горі Синай, так і в громадах перших християн були люди, які не повністю виконували Божий закон. Тепер я сподіваюся, Вам стало ясно, чому Бог через Своїх вісників усіх християн і юдеїв називав у Священному Писанні святими. Вони були святі перед Господом саме згідно з другим аспектом поняття “святість”. Усі юдеї і християни були обрані Богом, вони вступили з Ним у “шлюбний” завіт і названі святим відокремленим народом. Природно в цього завіту, як і в шлюбного договору є свої умови: 1) обопільна вірність; 2) Господь благословить Свій народ за умови виконання ним Божих заповідей.
Старий Завіт:
- “Поставить тебе Господь народом святим Своїм, як Він клявся тобі, якщо ти будеш дотримувати заповідей Господа Бога твого і будеш ходити путями Його” (Втор. 28:9).
- “Якщо ви будете слухатися гласу Мого і дотримувати завіт Мій, то будете Моїм уділом з усіх народів, тому що Моя вся земля, а ви будете у Мене… народом святим” (Вих. 19:5,6).
- “Господь обіцяв тобі нині, що ти будеш власним Його народом, як Він говорив тобі, якщо ти будеш зберігати всі заповіді Його, і що Він поставить тебе вище за всі народи, які Він створив, у честі, славі і красі, і що ти будеш святим народом у Господа Бога твого” (Втор. 26:18,19).
Новий Завіт:
- “Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа” (Євр. 12:14).
- “Майте досконалу надію на благодать, що подається вам у явленні Ісуса Христа… за прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх вчинках. Бо написано: “Будьте святі – Я бо святий”” (1 Пет. 1:13,15,16).
- “Він настановив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших пастирями та вчителями, на довершення святих, на діло служіння… Тому я кажу і заклинаю Господом, щоб ви більше не робили так, як роблять інші народи… тому що ви чули про Нього і в Ньому навчились, – бо істина в Ісусі, – відкинути колишній спосіб життя старої людини, яка зотліває в спокусливих похотях, а обновитися духом розуму вашого і одягнутися в нову людину, створену за Богом, в праведності і святості істини” (Еф. 4:11,12,17,21-24).
- “Отже, вдягніться, як обрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння… І нехай панує в серцях ваших мир Божий, до якого ви й покликані… Слово Христове нехай оселяється у вас щедро” (Кол. 3:12,15,16).
Автор: Валерій Татаркін
