«А наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. 3:20), – проте доки ми перебуваємо в тілі, як мовиться, маємо земну «прописку», приналежність до певної країни, простіше кажучи – громадянство. І цей факт не можна ігнорувати в будь-якому випадку, бо він є частиною Божого плану відносно кожного з нас: саме в місці нашого конкретного перебування ми повинні бути «сіллю землі» та «світлом світу» (див. Мф. 5:13,14).
За подібною аналогією треба ставитися і до земної Церкви, певної християнської конфесії, як до місця нашого тимчасового перебування на шляху до Церкви небесної. Але тимчасовість цього перебування в жодній мірі не применшує його значення, адже саме тут кожен вірний повинен навчитися життєвим правилам Небесного Царства, принципам, які відкривають «вузькі ворота» (Мф. 7:14) до нього. Які ж ці принципи?
«Блаженні убогі духом, …ті, що плачуть, …лагідні, …голодні і спраглі правди, …милостиві, …чисті серцем, …миротворці, …гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне» (Мф. 5:3-10), – такі умови потрапляння до Небесного Царства.
Звичайно, народження в одній країні не примушує людину решту життя проживати в ній. Це саме стосується і її перебування в певній церковній громаді, християнській конфесії – людина вільна змінити свою конфесійну приналежність. Проте зміна проживання чи/та конфесійної, церковної приналежності в жодній мірі не скасовує вимоги бути «сіллю землі» та «світлом світу», бути святим згідно волі Божої (див. 1Сол. 4:3).
Продовжуючи аналогію із земним перебуванням і земною Церквою, треба наголосити на тому, що як недоречне засудження людини за її національність, расу, місце проживання, так само недоречно засуджувати конкретну людину за її релігійні переконання. Слід пам’ятати, що «кожен з нас дасть за себе відповідь Богові» (Рим. 14:12), – саме за себе, а не за когось іншого.
А стосовно питання відповідності певної християнської конфесій Біблії, винесеного на початку попереднього допису, то в цьому випадку краще скористатися наступною біблійної порадою: «Не будемо ж більш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати братові приводу до спотикання або спокуси» (Рим. 14:13), – адже доволі часто подібні суперечки не приносять жодної користі, але стає лише в осуд нам.
«Слово, яке Я сказав, – воно судитиме його в останній день» (Ін. 12:48), – а слово Боже наголошує на любові ближнього «як самого себе» (Лк. 10:27), а не його осуді.
Про що і повинні дбати всі вірні, так це про власне освячення, бо саме в цьому полягає «воля Божа» (1Сол. 4:3), а зовсім не в пошуках скалки в оці ближнього.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Земні та небесні паралелі
Ваш коментар:
