Луки 19:11-27 – 19:28-40

Луки 19:11-27 – Цар, слуги і гроші

«Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну притчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж думали, що об’явиться Боже Царство тепер. Отож Він сказав: Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись. І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін, і сказав їм: Торгуйте, аж поки вернуся. Та його громадяни його ненавиділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: Не хочемо, щоб він був над нами царем. І сталось, коли він вернувся, як царство прийняв, то звелів поскликати рабів, яким срібло роздав, щоб довідатися, хто що набув. І перший прийшов і сказав: Пане, міна твоя принесла десять мін. І відказав він йому: Гаразд, рабе добрий! Ти в малому був вірний, володій десятьма містами. І другий прийшов і сказав: Пане, твоя міна п’ять мін принесла. Він же сказав і тому: Будь і ти над п’ятьма містами. І ще інший прийшов і сказав: Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці. Я бо боявся тебе, ти ж бо людина жорстока: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв. І відказав той йому: Устами твоїми, злий рабе, суджу я тебе! Ти знав, що я жорстока людина, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. Чому ж не віддав ти міняльникам срібла мого, і я, повернувшись, узяв би своє із прибутком? І сказав він присутнім: Візьміть міну від нього, та дайте тому, хто десять мін має. І відказали йому: Пане, він десять мін має. Говорю бо я вам: Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що він має. А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, і на очах моїх їх повбивайте.»

Король Ричард I правив Англією з 1189 по 1199 рр. Більше половини свого правління він провів за межами країни, беручи участь у хрестових походах; потім, на шляху додому, він був схоплений і запроторений до в’язниці. За час його відсутності його брат принц Джон у своєму суперницькому домаганні на трон набув собі підтримки в особі різних впливових фігур, включаючи єпископа Лічфілдського. Коли, нарешті, Ричард повернувся в 1194 році, він простив єпископові його невірність за умови, що той збудує наново його собор. Так, завдяки поверненню нежданого короля і його суду, виникла славна церква, яка стоїть до цього дня.

Розповідь Ісуса про царя, що повертається, і про тих, хто не хотів його влади, тим більше устрашає, що там немає місця прощенню. Ми не можемо пом’якшити цю історію або обминати стороною її гострі кути, оскільки Лука в частині розділу, що залишилася, дає зрозуміти, що сенс цієї притчі незмінний. Ісус оплакує місто, а Його суворі дії в Храмі ясно свідчать, що сцену суду наприкінці притчі слід сприймати серйозно.

Але хто ж цей цар? Хто слуги? Коли відбувається суд?

В історії церкви найчастіше притчу розуміли як образ останнього суду, того часу, коли наприкінці історії Ісус повернеться як Цар, щоб винагородити Своїх вірних послідовників і покарати невірних. Лука, зрозуміло, вірить у друге пришестя Ісуса (див. Дії 1:11), але він не мав на увазі, що цю притчу слід тлумачити саме таким чином. Це притча про щось таке, що має статися ближче до часів Ісуса.

Ісус розповідає про царя, який повернувся, щоб подивитися, чим займаються його слуги, з тієї ж самої причини, за якою розповідає і майже всі інші Свої притчі: Він хоче роз’яснити, що робить Він сам і в чому сенс Його дій. Він приходить в Єрусалим, досягаючи мети Своєї довгої подорожі. І змушує Своїх слухачів розцінювати цю подію як довгождане повернення Бога Ізраїлю, його верховного і законного царя. Таким увесь час було приховане значення Його подорожі. Саме так усе мало б виглядати, коли істинний Бог, нарешті, повернувся б на Сіон.

Пророки говорили про цей день. Через тривалий час після повернення вигнанців в Єрусалим Малахія казав, що «Господь, Якого шукаєте ви» (3:1), несподівано прийде в Храм зі Своїм нещадним судом. Також і Захарія говорив про Бога, Який прийде, врешті-решт, – і усі святі (ангели?) з Ним. Ясно, що багато юдеїв у той час вірили, що, хоча Храм довго відроджувався (і тепер прикрашався і розширювався Іродом), живий Бог все ще не повернувся, щоб жити в ньому. Але зараз, каже Ісус, це, нарешті, відбувається. І хто встоїть перед Ним?

В юдейському світі першого століття, як ми бачили і раніше, історія про царя і його слуг могла бути уявлена, зрозуміло, як притча про Бога і Ізраїль. Як же тоді слід уявити період часу з моменту вигнання, коли Бог покинув Ізраїль, і до остаточного повернення Бога? Притча дає відповідь: як час, відведений Ізраїлю на виконання доручених завдань. Результат Бог перевірить при Своєму поверненні. Ісус попереджав впродовж попередніх десяти розділів, що суд спіткає націю, місто і навіть Храм, якщо вони, врешті-решт, не почують Його заклику. І от Бог приходить і викриває слугу, що сховав господарські гроші в хустці.

Найпохмуріша сторона цієї історії стосується громадян, які не хочуть, щоб ця людина була їх царем. Це майже напевно натяк на історію Архелая, старшого брата Ірода Антипи. Після смерті їх батька, Ірода Великого, Архелай відправився в Рим, щоб там його затвердили царем юдейським, а за ним відправилася делегація юдеїв, що не бажали цього. (Через десять років, після довгого і поганого правління, він поїхав у Рим знову – і знову була делегація юдеїв і самарян, що протестувала проти його призначення, – цього разу успішно.) Проте зараз Ісус має на увазі, що небажаний цар прийде в усій своїй владі: не новий розпусний Ірод, а істинний Цар, Цар, Який несе звістку про благодать і примирення, Цар, якого люди відкинули, бо хотіли приберегти царство для самих себе.

Отже, притча говорить слухачам про три речі. По-перше, людям, які припускали, що Царство настане негайно, вона оголошує, що воно вже настає, але воно несе із собою не лише милість, але і суд. По-друге, вона вказує, що до моменту входу Ісуса в Єрусалим над містом, що відкидає Його звістку, вже навис меч суду Божого. Якщо вони не приймуть Його сповіщення Царства, то вже нічого не можна буде поправити. По-третє, притча драматично зв’язує подорож Ісуса в Єрусалим з поверненням самого Бога і, тим самим, розкриває таємницю, приховану в Євангелії. Ісус не просто говорить про Бога, Боже Царство, Боже повернення на Сіон. Ісус усе це втілює. У Його первинній месіанській, царській місії прихована кінцева – і трагічніша – місія: сам Бог Ізраїлю в людському вигляді, нарешті, повертається в місто і в Храм, Йому присвячений, щоб усунути – на усіх рівнях – всяке нечестя. Нам, які все ще очікують останнього дня і суду Божого, остаточного приходу Ісуса в наш світ, варто серйозно подумати над цим історичним приходом Ісуса в Єрусалим як над ознакою і передбаченням Його повернення на Землю.

Луки 19:28-40 – Тріумфальний в’їзд

«А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим.

І ото, як наблизився до Вітфагії й Віфанії, на горі, що Оливною зветься, Він двох учнів послав, наказуючи: Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніколи ніхто із людей не сідав. Відв’яжіть його, і приведіть. Коли ж вас хто спитає: Нащо відв’язуєте?, відкажіть тому так: Господь потребує його. Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він їм був сказав. А коли осля стали відв’язувати, хазяї його їх запитали: Нащо осля ви відв’язуєте? Вони ж відказали: Господь потребує його. І вони привели до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса. Коли ж Він їхав, вони простилали одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили, кажучи: Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах, і слава на висоті! А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: Учителю, заборони Своїм учням! А Він їм промовив у відповідь: Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!»

Кілометр за кілометром, все вище в гору – навіть сьогодні на автомобілі цей шлях здається довгим. Ви вибираєтеся по піщаних пагорбах з Єрихону, найнижчій точці на земній кулі, їдете через юдейську пустелю, підіймаючись все вище. На середині шляху ви досягаєте рівня моря; от ви вже залишили далеко внизу долину Йордана, але вам все ще належить піднятися на досить високе узгір’я. Тут майже завжди жарко; а оскільки дощі тут рідкісні, якщо вони взагалі бувають, тут до того ж майже завжди запорошено.

Саме цією дорогою рухалися паломники з Ісусом на чолі – усе йшло, як Він задумав. Це мало стати вершиною Його історії, Його публічної діяльності, Його покликання. Він добре знав, що чекало Його попереду, і був заздалегідь готовий до цього. Він не міг припинити сповіщення Царства, але це сповіщення могло збутися лише в тому випадку, якщо в Ньому самому утілиться тепер все те, про що Він говорив. Живий Бог зціляв і рятував у Ньому і через Нього, а сили зла і смерті зійшлися воєдино в протистоянні Йому, подібно до того, як фараон і єгипетські війська намагалися перешкодити Виходу юдеїв. Але тут мали статися новий Вихід, велика Пасха[1] Божа, і ніщо не могло перешкодити Ісусу, щоб урочисто здійснити її.

Навіть якщо ви не йдете пішки, а їдете машиною з Єрихону до вершини Елеонскої[2] гори, досягнувши її, ви відчуваєте полегшення і сильну схвильованість. Нарешті, запорошена пустеля змінюється буйною рослинністю, особливо в пасхальний час, у розпал весни. Підйом у гору припиняється, ви досягаєте вершини, і от перед вами виблискує в сонячних променях сам Єрусалим, святе місто, що розкинулося на пагорбі меншого розміру, ніж Елеонская гора, що височіє у вузькій, але глибокій долині. Віфанія і Вітфагія знаходяться на Оливній горі з боку Єрихону. Як тільки ви їх минете, перед вашим поглядом майже відразу ж з’явиться Єрусалим. Подорож закінчена; вона виявилася паломництвом до кінця всіх паломництв; місто Боже перебуває в очікуванні пасхальних урочистостей.

Для Ісуса це царський в’їзд – усе продумано до дрібниць, і має пройти, як по нотах. Тварина, яку Він вибирає (імовірно, по попередній домовленості з хазяями; адже Ісус не вперше у Віфанії!), – це осля. (Слово, яке використовує тут Лука, частіше означає лоша або поні; але автор знав пророцтво про Месію, що їде на молодому осляті із Зах. 9:9; звідти Лука і запозичує це слово.) Як і гроб, в який покладуть тіло Ісуса через (23:53) тиждень, це слово ніколи раніше не використовувалося. Учні уловлюють значення моменту і у своєрідному спонтанному вшановуванні Царя стелять свої плащі перед Ним на дорозі. Вони йдуть вниз, до крутого спуску в долину Кедрон, і натовп починає співати фрагмент з великого псалму хвали (Пс 118), який паломники завжди співали по дорозі в Єрусалим: це переможний гімн, гімн, що вихваляє Бога, Який уразив усіх Своїх ворогів і встановлює Своє Царство. Ісус і сам цитуватиме цей псалом в одній з дискусій в Єрусалимі (20:17). Він сам приходить як здійснення народних сподівань, як відповідь на довге очікування Царя, Який принесе мир на землю із самого неба.

Але все таки і тут знаходяться буркотуни; деякі фарисеї, йдучи поряд з натовпом, несподівано починають турбуватися – а що буде, якщо єрусалимська влада розцінить те, що відбувається як месіанський хід? Ісус знає, Лука знає, і ми, його читачі, знаємо, – що чекає Господа, коли Він прийде в місто. З погляду Ісуса, саме в цьому причина такого вшановування: воно потрібне, бо Він несе із собою Боже спасіння, новий Божий Вихід – через власну Пасху на хресті. Якби це знали і народні натовпи, вони були б збентежені і відчули біду, що незабаром з ними і станеться.

Коли ми входимо в Єрусалим разом з Ісусом, нам не дає спокою одне питання. Чи пустилися ми в це паломництво в надії, що Ісус здійснить деякі наші сподівання і побажання? Чи готові ми співати хвалебний псалом не лише до тих пір, поки Ісус, як нам здається, робить те, що ми хочемо? Довге і запорошене паломництво наших життів надає більшості з нас досить часу, щоб розібратися в мотивах, які спонукають нас йти за Ісусом. Чи готові ми не лише покладати свій одяг на дорозі перед Ним, влаштовуючи ефектне і пишне свято, але і далі йти за Ним – у Його бідах, протистоянні, стражданнях і смерті?


[1] Англійське Passover буквально означає «перехід» і є перекладом арамейського Пасха і др.-євр. Песах.Прим. пер.

[2] Гора «Елеон» (вірніше, Елайон) з др.-грец. означає гора «Олив». – Прим. пер.

Попередній запис

Луки 18:31-43 – 19:1-10

Луки 18:31-43 – Ісус зціляє сліпого жебрака «І, взявши Дванадцятьох, промовив до них: Оце в Єрусалим ми йдемо, і все ... Читати далі

Наступний запис

Луки 19:41-48 – 20:1-8

Луки 19:41-48 – Ісус очищає Храм «І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: О, ... Читати далі