Луки 18:31-43 – 19:1-10

Луки 18:31-43 – Ісус зціляє сліпого жебрака

«І, взявши Дванадцятьох, промовив до них: Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали Пророки про Людського Сина. Бо Він виданий буде поганам, і буде осміяний, і покривджений, і опльований, і, збичувавши, уб’ють Його, але третього дня Він воскресне! Та з цього нічого вони не збагнули, і ця річ перед ними закрита була, і сказаного вони не розуміли.

І сталось, як Він наближався був до Єрихону, один невидющий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить народ, то спитався: Що це таке? А йому відказали, що проходить Ісус Назарянин. І став він кричати й казати: Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною! А ті, що попереду йшли, сварились на нього, щоб він замовк, а він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною! І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той наблизивсь до Нього, то Він запитався його: Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі? А той відповів: Господи, нехай стану видющим! Ісус же до нього сказав. Стань видющий! Твоя віра спасла тебе! І зараз видющим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали хвалу Богові.»

Іноді, коли ви чуєте прекрасну музичну п’єсу, ви виявляєте, що композитор посилює створювану музикою напругу, поки усередині вас не з’явиться почуття, що ця напруга от-от виплеснеться у фінальній мелодії чи акорді. Одна музична тема розвивається в одному напрямі, інша – в іншому. Звуки немов би стикаються один з одним. Іноді в концерті сольна партія інструменту як би бореться з оркестром, начебто кожному було призначено взяти верх. Іноді окремі інструменти в квартеті прагнуть до домінування. Або ж виникає напруга усередині прекрасної пісні чи фортепіанної п’єси. Музика розквітає в напрузі і веде слухачів далі вперед, поки ця напруга не виплеснеться.

У цьому фрагменті Лука створює напругу між двома сюжетними лініями, які наприкінці перетинаються і знаходять розв’язку в розп’ятті і воскресінні Ісуса. З одного боку, Ісус знову каже учням про причину їх подорожі в Єрусалим: Син Людський – тепер ясно, що Він говорить про Себе, – буде переданий у руки нещадних язичників-окупантів, буде убитий і на третій день воскресне. Усе це абсолютно не те, що вони собі уявляли, чого хотіли, про що мріяли, якщо, звичайно, вони взагалі правильно зрозуміли Його слова. Швидше за все, вони утішали себе думкою, що Він, мабуть, говорить загадками, сенс яких для них незрозумілий. Звичайно, вони не думали, що Він виражається буквально. Незважаючи на тривогу, вони продовжували йти за Ісусом.

З іншого боку, ми бачимо сліпого жебрака, який довіряє Ісусові так повно, що, коли йому видається шанс висловити своє заповітне бажання (адже він легко міг би попросити грошей або їжі), він хапається за цей шанс і просить Ісуса повернути йому зір. І от ще одній людині Ісус може сказати, що її віра стала для неї засобом спасіння і зцілення. Людина приєднується до натовпу, йде за Богом і вихваляє Його.

Учні не можуть бачити, а жебрак тепер може. Подорож в Єрусалим темна і загадкова і в той же час сповнена радощі і сяйва. От ми вже майже прийшли в місто, і усі теми, які Лука розвивав по дорозі, сходяться воєдино у великій миті цього входу в Єрусалим. З одного боку, це місце, де зібралися сили пітьми, які готові напасти на самого Ісуса. За цією жахливою подією, як ми тепер добре знаємо, є видимим попередження місту і Храму: якщо вони не приймуть Ісусового запрошення, Його звістки про примирення, то Його доля стане і їх долею. А учні, блукаючі в пітьмі, все ще цього не розуміють.

З іншого боку, сили нового віку вже взялися за справу. Де б не знаходився Ісус, Він не лише запрошував людей увійти до Царства: він зціляв їх, дарував нове життя, передбачаючи абсолютну радість і зцілення, які повинні остаточно проявитися з настанням нового Божого дня. Тут – збудження, сердечна хвала, прославляння Божого Царства.

Чи перетинаються ці дві лінії? Ще ні. Попередження не доходять до вух тріумфуючих людей. Натовпи, що вихваляють Бога, сподіваються, що Царство от-от настане, і не чекають, що їх проводир буде незабаром заарештований і страчений. Але в середині сцени Лука додає лінію вчення, що проходить через усе служіння Ісуса аж до моменту, коли все виконається. Усе це відбувається, каже Ісус, оскільки усе сказане пророками має збутися (в. 31). Саме так відбудеться промисел Божий, описаний пророками. Фактично, якраз тому, що Ісус накликає на Себе темні сили старого віку, а, врешті-решт, – і саму смерть, всюди завирує нове життя. Це подібно до музики, спрямованої до своєї кульмінації, – до великих акордів хреста і воскресіння. Передуючі хресту події починають складатися в нашій свідомості в єдину схему: Лука знову попереджає нас про те, що зробить Ісус через Свою смерть. Вслухуючись, ми дізнаємося в цій музиці відгомони власних доль.

У Своїй смерті Ісус візьме на Себе сліпоту і відчай світу. Це такий непомірний тягар, що ми не можемо цього зрозуміти. У світі і в Писанні багато що залишається для нас таємничим, такими ж таємничими здавалися учням Ісусові слова. Є багато що таке, чого краще не розуміти до кінця, щоб не відсахнутися і не відступитися від Ісуса. Але Лука каже нам, якщо ми підемо з Ісусом, то Він візьме увесь тягар зла на Себе. І Він дійсно зробив це на хресті, так що все, що б нас не чекало, вже не страшне для нас. Так само, нам вже багато що дане, якщо ми тільки довіримося цілющій і оновлюючій силі Божій, яка спонукає нас бажати славити Його, навіть коли ми йдемо в невідоме.

Усе це веде і учнів, і нас до довіри Богові, Який відкрив Свій задум у Писанні і понад усе, – в Ісусі. Ми більше не збиватимемося з дороги без провідника. Більше не вихвалятимемо Бога поверхневим і бездумним чином. Ми слідуємо і поклоняємося Богові з упокорюванням і надією, які Лука описує як головні складові християнського життя. Коли ми прийдемо разом з Ісусом до наміченої мети, ми виявимося з Ним за одним столом у Царстві, якого Він вже досяг і пристрасно бажає тепер його повного звершення.

Луки 19:1-10 – Покликання Закхея

«І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон. І ось чоловік, що звався Закхей, він був старший над митниками, і був багатий, бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст. І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити. А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм! І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю. А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: Він до грішного мужа в гостину зайшов! Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо. Ісус же промовив до нього: Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!»

У недільних школах люблять Закхея. Принаймні люблять цю історію і пісні на цю тему. Маленька людина, яка підіймається на дерево, щоб побачити Ісуса, – це одна з найяскравіших, найжвавіших і найкоротших історій в усій Біблії. Діти можуть порівнювати себе із Закхеєм; вони часто виявляються за спинами дорослих і не можуть бачити, що відбувається. Але і багато дорослих можуть ототожнювати себе з ним; можливо, вони хотіли наблизитися до Ісуса, але це нелегко зробити, до того ж небезпечно.

Звичайно, Лука показує Закхея як одного зі своїх малих героїв. Тільки Євангеліє Луки говорить нам про нього і про його несподівану славу, і цей безсердечний митник як персонаж фігурує в Луки відразу в трьох основних темах: проблемі багатих і її рішенні, ототожненні Ісуса з «грішниками» і в демонстрації віри, що дозволяє упізнати в Ісусі Господа і в результаті набути нового життя. Цією історією Лука як би урівноважує сумний епізод з багатим молодим начальником у попередньому розділі і використовує його як завершальний штрих перед описом в’їзду Ісуса в Єрусалим. Мабуть, Лука хоче сказати, що Ісус прийшов, щоб творити саме такі зцілення і приносити людям саме таке нове життя. Якщо б тільки жителі Єрусалиму зуміли вникнути в суть справи і гідно відповіли на заклик!

Ніхто в Єрихоні не любив Закхея. Їх могло привести в жах, що з мільйонів жителів міста, що живуть там вже близько двох тисяч років, тільки один був названий по імені. Адже він був людиною, яку всі зневажали. Він був не просто митником, а головним збирачем податків; тобто оббирав не лише народ, але і підлеглих йому збирачів. Де б гроші не переходили з одних рук в інші – на брудному столі в жебрацькій халупі в занепалому містечку або на виблискуючому дисплеї комп’ютера в шикарному офісі на дев’яносто дев’ятому поверсі хмарочоса на Уолл-Стріт, руки дуже легко забруднити. Де б не починалася розмова про гроші, вона заглушає голоса чесності, поваги і людської гідності. Можна собі уявити реакцію сусідів і навіть друзів і рідних, які спостерігали за тим, як усе більш марнотратно прикрашався будинок Закхея, як все більше слуг бігало, виконуючи його накази, як одяг його ставав все розкішніше, а їжа – усе вишуканіше. Усі знали, що це їх гроші і що в збирача немає на них жодних прав; усі знали, що вони нічого не можуть з цим вдіяти.

Але от в їх місто прийшов Ісус. Мить, в яку зустрілися очі Ісуса і Закхея, заслуговує твору окремої оперної арії. Цікавість виявилася кращим, що знайшлося в цій маленькій багатій людині з лукавим поглядом. Ісус розгледів це невисловлене питання за товстою шкірою Закхеєвої пожадливості, що викликала грубе презирство в його співгромадян. Ісус вже був знайомий з достатньою кількістю митників, щоб зрозуміти, яке життя їм до душі і як, незважаючи на їх невигубне бажання більшого благополуччя, болить у них душа, – і знав, як зцілити їх.

І от Ісус знову опиняється в компанії нечестивих людей. І знову натовп назовні бурчить. Але всупереч звичним очікуванням Ісус не розповідає притчу (Лука, поза сумнівами, хоче, щоб ми згадали про блудного сина і інші історії, що він вже розповів нам). Сам збирач податків публічно розмовляє з Ісусом і свідчить про своє екстравагантне покаяння. Тут покаяння – не просто зміна серця; як і взагалі в юдаїзмі, покаяння включає відшкодування, виправлення помилки. Закхей зважився на марнотратні дії. Він не пропонує продати все своє майно, та Ісус цього і не вимагає. Але він готовий віддати половину і, якщо необхідно, вчетверо відшкодувати збитки – з чого ми можемо зробити висновок, що його чекають серйозні фінансові утруднення.

Його це мало турбує. Він виявив щось цінніше. «Сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!» перетворюється на «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло»; Ісус несе із Собою спасіння тим, хто приймає Його як Господа і того, Хто вносить в їх життя інший порядок. Ісус приводить ще одного ізгоя в сім’ю Авраамову (пор. 13:16). Закхей не збирається йти за Ісусом по дорозі в Єрусалим, уникаючи здивованих і, можливо, все ще сердитих поглядів своїх ближніх. Він збирається жити оновленим життям і на тому місці, де він тепер знаходиться, увійти до долі оновленого Ізраїлю.

Завершальний коментар знову вказує на круту і запорошену дорогу, що веде в Єрусалим. Ми вже майже прийшли. Пророки говорили про долю, що очікує Сина Людського; але Його місія – не просто в тому, щоб постраждати і померти, але – за допомогою такої долі – знайти і визволити загублену вівцю. «Він прийшов провести час з грішниками» незабаром перетвориться на «Він прийшов померти з розбійниками»; і його мета в обох випадках – одна і та ж. Син Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло.

Попередній запис

Луки 18:1-14 – 18:15-30

Луки 18:1-14 – Притчі про наполегливу вдову і про митаря «І Він розповів їм і притчу про те, що треба ... Читати далі

Наступний запис

Луки 19:11-27 – 19:28-40

Луки 19:11-27 – Цар, слуги і гроші «Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну притчу, бо Він був ... Читати далі