Луки 13:22-30 – 13:31-35

Луки 13:22-30 – Вхід через тісні ворота

«І проходив містами та селами Він і навчав, до Єрусалиму простуючи. І озвався до Нього один: Господи, хіба буде мало спасених? А Він відказав їм: Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам, багато-хто будуть намагатися ввійти, та не зможуть! Як устане Господар та двері замкне, ви зачнете вистоювати ізнадвору, та стукати в двері й казати: Господи, відчини нам! А Він вам у відповідь скаже: Не знаю Я вас, звідки ви! Тоді станете ви говорити: Ми їли й пили перед Тобою і на вулицях наших навчав Ти… А Він вам відкаже: Говорю вам, не знаю Я, звідки ви. Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду! Буде плач там і скрегіт зубів, як побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж вигнаних геть… І прийдуть інші від сходу й заходу, і півночі й півдня, і при столі в Царстві Божім засядуть! І ось, є останні, що стануть за перших, і є перші, що стануть останніми!»

Я сидів в аеропорту дві години в очікуванні рейсу. Я прилетів у Нью-Йорк з Англії, втомився і хотів швидше перелетіти у Вашингтон, добратися у свій готель і виспатися. Нарешті, почалася посадка на маленький літак. Я знав, що замовлене мною місце – біля вхідного люка, тому пропустив майже всіх інших пасажирів вперед себе.

Потім я підійшов до вхідного люка, і, до мого жаху, стюард закрив його прямо перед моїм носом. Він безперестану вибачався і сказав, що терпіти не може цієї частини своєї роботи. Сказав, що, відповідно до якогось незрозумілого припису, на борту цього літака має бути певне число пасажирів і що всі місця вже зайняті. Я показав йому свій квиток, на якому він сам раніше поставив штемпель, і запитав: «А як щодо мого місця?». «Так, – відповів він. – Я розумію, що ви повинні відчувати. Мені дуже шкода».

Йому було шкода, а я був у сказі. Я занадто втомився, щоб далі протестувати, проте написав гнівний лист в авіакомпанію і, врешті-решт, як компенсацію отримав ваучер на 100 доларів, що дозволяє в найближчі два місяці скористатися безкоштовно послугами місцевої авіакомпанії. Це, зрозуміло, мало могло утішити людину, що живе на іншому континенті. Не пам’ятаю, коли я ліг спати тією ніччю, але я прийняв рішення ніколи більше не стояти осторонь під час посадки на маленький літак.

У наведеному фрагменті Ісусове попередження звучить майже так само необґрунтовано, як у ту ніч – розпорядження авіакомпанії. Якщо ви замовили місце, вас повинні пустити на борт незалежно від того, який ви по рахунку в черзі. Здається, з боку хазяїна будинку несправедливо впускати людей до якогось моменту, а потім, зачинивши двері перед іншими, сказати, що він їх ніколи не знав. Але варто лише трохи розміркувати над розвитком Ісусового вчення в Луки аж до цього пункту, як стане ясно, що це попередження потрібне.

Питання про те, чи багато хто спасеться, посилає нас до питання про останнє і остаточне спасіння. Цікаво, що Ісус ухиляється від прямої відповіді на це запитання; Він не стане надавати статистичні дані, щоб задовольнити одну лише людську цікавість. Він робить суворе попередження, обумовлене тим, що в контексті Його подорожі в Єрусалим питання спасіння не стільки питання посмертної долі, скільки куди важливіше і невідкладне питання кризи, що нависла над усією нацією.

У цьому контексті Його попередження і своєчасне, і необхідне. Виконуючи Свою місію, Ісус розкриває ворота Царства і спонукає людей увійти до нього. Ворота не особливо широкі, і потрібні енергія і наполегливість, щоб зуміти пройти крізь них; туди не потрапиш, якщо ти випадково прогулювався повз. Одного разу – і досить скоро – ворота закриються, і буде вже пізно. Бог дає Ізраїлю цей останній шанс через Ісуса, але Ісус – останній вісник. Якщо Його не приймуть, можливості більше не буде. У Діях Апостолів учні переконують людей ім’ям Ісуса: «Рятуйтесь від цього лукавого роду!» (Дії 2:40); якщо люди не відгукнуться на Ісусів заклик, вони накличуть на себе суд, на який приречений «цей рід». Ті, хто хоче подивитися, що ж станеться далі, і ті, хто вважає, що будуть виправдані, раз вже вони колись раніше брали участь у святковому бенкеті з Ісусом, – виявлять, що вже немає жодної надії для людей, які втратили останню можливість.

Ісус передбачає (і попереджає), що якраз ті, проти кого хочуть повстати Його співвітчизники, а саме язичники зі сходу і заходу, півночі і півдня, що віками їх пригноблювали, залякували і розоряли, можуть у такому разі потрапити в Боже Царство раніше за них. Дивні справи Божої благодаті, яка нікому не гарантує автоматичних привілеїв, хоча і вибирає окремих людей для певної ролі, означають, що перші будуть останніми і навпаки.

Але ми маємо бути обережними, щоб не вирвати цей уривок з контексту, застосувавши його до ширшого питання про вічне спасіння. Наполегливі застереження Ісуса, звернені до Його сучасників, свідчать про особливе критичне становище, в якому вони опинилися. Втім, ми повинні також побоюватися думки, ніби до питання про вічне спасіння все це не має відношення. Якщо життя людське –лише гра; якщо ми не відчуваємо, що є якийсь сенс у нашому моральному і духовному виборі; якщо, врешті-решт, нам здається, що Новий Заповіт обдурив наші очікування, то і справді можна пройти повз розкриті ворота Божого Царства і гірко пошкодувати про це згодом.

Луки 13:31-35 – Ісус оплакує Єрусалим

«Тієї години підійшли дехто з фарисеїв, і сказали Йому: Вийди собі, і піди звідси, хоче бо Ірод убити Тебе… А Він відказав їм: Ідіть і скажіть тому лисові: Ось демонів Я виганяю, і чиню вздоровлення, сьогодні та взавтра, а третього дня закінчу. Однак, Мені треба ходити сьогодні та взавтра, і часу найближчого, бо згинути не може пророк поза Єрусалимом. Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім зостається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Ви мене не побачите, аж поки не настане, що скажете: Благословенний, Хто йде в Господнє Ім’я!»

Будинок, де я живу, був побудований після Другої світової війни на місці старого будинку, згорілого дотла в одну з ночей 1941 року після вибуху бомби, скинутої прямо на нього ворожим льотчиком. Мешканці будинку в цей час допомагали гасити сусідню будівлю, і, коли вони направили водяні насоси на свій будинок і той, що розташовувався по сусідству, було вже надто пізно.

У стародавньому світі вогонь завжди таїв у собі небезпеку. Звичайно, у багатьох сферах життя він був потрібен, але без наших сучасних заходів обережності і протипожежної безпеки він легко міг вийти з-під контролю. Римські письменники новозавітного періоду живо описують охоплені вогнем вулиці Риму; влітку 64 року Р.Х. у Римі сталася пожежа, яка тривала тиждень і знищила півміста. Хоча слова «пожежа» і «вогонь» у наведеному пасажі не зустрічаються, але використаний тут Ісусом сильний образ викликає їх у свідомості. Правда, це вже пожежа не в місті, а на фермі.

Тварин вогонь приводить у жах не менше, ніж людей, а то і більше. Коли хлів охоплений вогнем, тварини намагаються врятуватися; але якщо це не вдається, вони пускають у хід різні, залежно від виду тварин, способи захисту своїх дитинчат. Тут зображена квочка, що збирає своїх курчат під крила, щоб захистити їх. Відомі такі випадки, коли після пожежі на фермі люди, розчищаючи двір, знаходили мертву квочку, обпалену начорно, і живих пташенят, що сховалися під її крилами. У таких випадках птах буквально віддає своє життя, щоб врятувати виводок. Цим яскравим і сильним чином Ісус показує, що він насправді бажав зробити як для Єрусалиму, так і для всього Ізраїлю. Але в той момент Він бачив лише розгублених пташенят, які розбігаються від Нього в різні боки, не помічаючи диму і вогню, що вказують на близьку небезпеку, і не чуючи застережень Того, Хто один може забезпечити їх безпеку.

Образ квочки і пташенят у Луки найяскравіше показує, як Ісус розумів Свою смерть. Але, перш ніж ми розглянемо цю метафору детальніше, повернемося на початок фрагмента. Раз є присутнім образ пташенят (принаймні у Луки; ми не можемо стверджувати, що вірші 31-33, відсутні в Матвія, спочатку були прив’язані до віршів 34-35, які в Матвія є), значить, окрім вогню, є і інша серйозна небезпека – хижий звір, лисиця. Саме так Ісус називає Ірода.

Над цією історією весь час маячила зловісна Іродова тінь, але лише тепер він став являти для Ісуса реальну загрозу. Фарисеї, які застерігають тут Ісуса про Іродові задуми, можливо, належать до тих багатьох помірних фарисеїв, які, подібно до Гамаліїла в Діях 5, вважали за краще стояти осторонь і чекати остаточного прояснення: від Бога цей рух або ні. Звичайно, таємно вони могли сподіватися, що позбавляться від Ісуса, що Він піде з їх території; але Лука про це нічого не каже. Що набагато важливіше – це Ісусова відповідь.

Ісус ясно виражає Своє презирство до Ірода. Врешті-решт, усі знали, що Ірод став царем виключно завдяки римлянам, які цінували його батька як найнадійнішого пригноблювача в околиці. Римляни витягнули Ірода з нізвідки і поставили жандармом в одній зі своїх далеких земель. Ісус рішуче говорить про Свою дивну місію: так, у результаті Він буде убитий владою, але не в Галілеї. Ірод буде побічно причетний до цього (Лк. 23:6-12), але його роль незначна.

Важливо тут те, що Ісус підпорядковує Своє життя певній вищій необхідності, як Він вже оголошував раніше (9:22, 44; 12:50). Він образно говорить про наступні два дні роботи і про звершення в третій день. Два дні – на вигнання бісів і зцілення від хвороб; «а третього дня закінчу». Уважний читач Луки не упустить прихованих перекличок: батьки знайшли Ісуса на третій день у Храмі (2:46); Ісус воскресне з мертвих також на третій день (24:21).

Отже, доля Ісуса – піти в Єрусалим і померти, по дорозі наражаючись на небезпеку з боку хитрої лисиці – Ірода, а потім узявши на Себе роль матері-квочки, що захищає своїх пташенят від раптової небезпеки. Але чи буде Єрусалиму користь від Його жертви? В Єрусалиму була довга історія повстань проти Бога, відмови від шляху миру (і, на жаль, схоже, ця оцінка справедлива як для древнього, так і для сучасного Ізраїлю). Єзекіїль у пророчому видінні бачить, що повстання народу змушує Бога покинути Храм і місто, роблячи їх відкритими для спустошливого нашестя ворога (Єз. 10-11). Єдиний спосіб для міста і Храму уникнути руйнування, що загрожує ним, – це привітно прийняти Ісуса як посланого Богом миротворця; але, судячи з усього, вони не розташовані до цього. Коли Лука поверне нас до цього моменту знову, буде вже надто пізно.

Що ми можемо бачити наприкінці 13-го розділу? Ми можемо бачити з вражаючою ясністю значення подорожі Ісуса в Єрусалим. На Ізраїль насувається найбільша криза, і Ісус настійно закликає покаятися і прийняти шлях Його Царства, шлях примирення. Тільки так можна уникнути біди, яка інакше стане прямою відповіддю на упертий опір Ізраїлю. Будучи вірним Своїй місії, Ісус піде в Єрусалим і, як птах, що укриває собою своїх пташенят, перейме на Себе всю силу катастрофи, яку Він передбачав народу і Храму. Один віддасть Себе заради багатьох.

Попередній запис

Луки 13:1-9 – 13:10-21

Луки 13:1-9 – Притча про фігове дерево «Того часу прийшли були дехто, та й розповіли Йому про галілеян, що їхню ... Читати далі

Наступний запис

Луки 14:1-11 – 14:12-24

Луки 14:1-11 – Ісус і фарисей «І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одного з фарисейських старшин, ... Читати далі