Луки 12:35-48 – 12:49-59

Луки 12:35-48 – Ісус закликає бути пильними

«Нехай підперезані будуть вам стегна, а світла ручні позасвічувані! І будьте подібними до людей, що очікують пана свого, коли вернеться він із весілля, щоб, як прийде й застукає, відчинити негайно йому. Блаженні раби ті, що пан, коли прийде, то знайде, що пильнують вони! Поправді кажу вам: підпережеться він і їх посадовить, і, підійшовши, буде їм послуговувати. І коли прийде о другій чи прийде о третій сторожі, та знайде так само, блаженні вони! Знайте ж це, що коли б знав господар, о котрій то годині підкрадеться злодій, то він пильнував би, і свого б дому не дав підкопати. Тому будьте готові і ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте! Озвався ж Петро: Господи, чи до нас кажеш притчу оцю, чи до всіх? А Господь відказав: Хто ж тоді вірний і мудрий домоправитель, що пан настановить його над своїми челядниками, щоб давати харч визначену своєчасно? Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так! Поправді кажу вам, що над всім маєтком своїм він поставить його. А коли раб той скаже у серці своїм: Забариться пан мій прийти, і зачне бити слуг та служниць, їсти та пити та напиватися, то прийде раба того пан за дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає, і розітне його пополовині, і визначить долю йому з невірними! А раб той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий. Хто ж не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть.»

Цього року найобтяжливішим для мене моментом було очікування в аеропорту реєстрації на рейс у Тель-Авів. Я віз на Святу Землю невелику групу паломників, і ми встали із самого рання, щоб вчасно встигнути в аеропорт. У нас був багаж, квитки і… лише один паспорт на двох з дружиною. Її паспорта не було. Ми обшукали всі сумки і кишені. Я зателефонував своєму сусідові і попросив його пошукати паспорт у нас удома на той випадок, – якщо ми забули його там. Інші члени нашої групи дивилися на нас із співчуттям і замішанням. Не стану і намагатися описати, що відчувала моя дружина. Коли ж ми майже домовилися з дружиною, що вона прилетить цим же рейсом, але наступного дня, я пересунув валізу, і на підлогу раптом впав той самий паспорт! Виявляється, поки в мене перевіряли квитки, він випадково вислизнув і застряг між двома сумками.

Майбутня поїздка примушує вас ретельно продумати, що узяти з собою і як все краще підготувати. Коли літак вже на відстані двохсот кілометрів від вашого міста на висоті восьми тисяч метрів, який сенс, якщо ви раптом згадаєте, що узяли з собою не ті черевики, які потрібно було узяти?! І в нашому уривку попередження Ісуса починаються з поради, яка колись вже була дана людям, що вирушали в дорогу. Спочатку вона була адресована ізраїльтянам, на яких чекав поспішний Вихід з Єгипту (Вих. 12:11). Як ми бачили, Лука виділяє тему Виходу в різні моменти, розповідаючи про подорож Ісуса в Єрусалим, а в нашому фрагменті він прямо вказує на перший Вихід єврейського народу. Ізраїльтяни повинні були їсти їжу, заготовлену для подорожі, і повинні були рушити в дорогу, щойно їх про це оповістять.

Розвиваючи цю картину, Ісус зберігає цю строгу ноту невідкладності, але на відміну від старозавітної історії представляє Своїх послідовників як слуг, що очікують, коли їх пан повернеться додому з тривалого шлюбного бенкету. («Друга сторожа» ночі приблизно співпадала за часом з північчю; «третя сторожа» відповідала часовому відрізку безпосередньо перед світанком.) У міру розвитку образу стає усе більш ясно, що Ісусу важлива як сама ілюстрація, так і її тлумачення. І коли ми простежимо увесь хід Його думки, вона в окремих своїх моментах виявиться досить страхітливою.

Ісус не лише залучений у безперервну війну із силами зла. Він не лише закликає учнів до безмежної вірності навіть в умовах відкритого протистояння. Він не лише каже, що Царство Боже вимагає віднині повної переоцінки цінностей. Він попереджає, що настає криза, велике викриття, до якого потрібно бути готовими, беручи приклад із слуг, які нетерпляче прислухаються до кроків свого пана і чекають, що він от-от постукає в двері. Здається, що Ісус стоїть перед моментом, коли сили світла і пітьми от-от зійдуться в страшній битві, результатом якої стануть Його власна смерть і неймовірна катастрофа, яка спіткає Ізраїль у цілому і Єрусалим зокрема. Хоча цей і подібні до цього уривки часто сприймалися багатьма як пророцтва фінального повернення Ісуса, сам Лука упродовж усього свого Євангелія, здається, вважає, що вони відносяться до клубка подій, якому, як те було відомо Ісусу, судилося розплутатися ще за життя Його сучасників.

Отже, ці події виявляться для учнів неабиякою перевіркою. Якщо вони розслабляться, якщо вирішать, що, якщо вони Ісусові послідовники, усе буде гаразд (а Ісус зовсім не має на увазі, що вони накинуться з кулаками на своїх побратимів-служителів; тут зображений Ним образ просто наслідує свою художню логіку), то вони побачать, що не готові до прийдешніх подій. Ісус знає, що ці часи не так вже далекі. І в якомусь сенсі сам Він йде в Єрусалим для того, щоб їх наблизити. Але Він знає також, що учні зрозуміли дуже мало з того, що має статися, тому Він і закликає їх підготуватися. Тому Він показує образ слуг і пана увесь час з різних сторін, повторюючи суворі застереження.

Питання Петра виражає важливу думку. Юдейські оповіді про пана і слуг часто були просто притчами про Бога і Ізраїль, і, щонайменше, одне з оповідань Ісуса підпадає під цей жанр (Лк. 16:1-9). Отже, чи розуміти учням образ пана, що повертається додому, як такий, що відноситься не лише до них («челядників» Ісуса), але й до всього Ізраїлю?

Мабуть, так: притча говорить про весь народ. З цієї миті ми знайдемо в Луки декілька попереджень, що ясно показують, що станеться з нацією в цілому і з її головним символом, Храмом, якщо Ізраїль не усвідомлює, що Пан повертається. Цей образ перекликається з Лк. 19:11-27, де говориться не про друге пришестя Ісуса, а про повернення Бога Ізраїлю на Сіон. Ісус переконаний, що саме ця подія сталася там і тоді. Пан повернувся, а слуги не були готові.

У той же час цей уривок часто справедливо застосовують при посвяченні в сан або звершенні церковних служб, коли християни збираються разом для молитов про тих, кому довірене служіння в церкві Божій. Це величезна відповідальність, яку добре ілюструє притча про слуг і пана. Має витвережувати те, що, згідно із словами Павла, певну категорію християн після смерті чекає засудження (зазвичай він не пропонує нічого, окрім надії), він має на увазі вождів і наставників, які не зуміли виконати своїх завдань (1 Кор. 3:12-15). Євангелісти і учителі, пастори і богослови однаково розділяють цю відповідальність: коли прийде пан, чи виявляться вони готовими і вірно виконуючими свою місію – або не виявлять належної старанності і погано поводитимуться зі своїми домашніми?

Луки 12:49-59 – Розпізнавання знамень часів

«Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав! Я ж маю христитися хрищенням, і як Я мучуся, поки те сповниться! Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ! Віднині бо п’ятеро в домі одному поділені будуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох. Стане батько на сина, а син проти батька, мати проти дочки, а дочка проти матері, свекруха навпроти невістки своєї, а невістка навпроти свекрухи!…

Промовив же Він і до народу: Як побачите хмару, що з заходу суне, то кажете зараз: Зближається дощ, і так і буває. А коли віє вітер південний, то кажете: Буде спекота, і буває. Лицеміри, лице неба й землі розпізнати ви вмієте, чому ж не розпізнаєте часу цього? Чого ж і самі по собі ви не судите, що справедливе? Бо коли до уряду ти йдеш зо своїм супротивником, попильнуй з ним залагодити по дорозі, щоб тебе до судді не потяг він, а суддя щоб прислужникові не віддав тебе, а прислужник щоб не посадив до в’язниці тебе. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси й останнього шеляга!»

Великий композитор Людвіг ван Бетховен іноді жартував над вихованою салонною публікою, особливо коли відчував, що насправді вона не має інтересу до серйозної музики. Він, приміром, виконував одну зі своїх повільних п’єс, і вона звучала м’яко і красиво, заколисуючи слухачів у приємному відчутті, ніби світ – це затишне і приємне місце, де вони можуть розслабитися в напівсні і мареннях про прекрасне. Але потім, як тільки затихали останні ноти, Бетховен раптом оглушливо проводив усім передпліччям по клавішах і реготав над шоком, в який викликав у публіки.

Можливо, це занадто жорстоко. І, звичайно, у багатьох своїх творах Бетховен знаходив менш агресивні способи розповідати своїм слухачам про те, що світ повний не лише краси, але і страждання, а також робити перехід і в зворотному напрямі: дивовижним чином вихоплювати радість з трагедії, зокрема і трагедії власного життя. Але шок від раптового удару по клавішах, що обриває приємну мелодію, до якої вже звикло вухо, – це хороший образ того, який ефект могла викликати в слухачах мова Ісуса наприкінці Лк. 12.

Ми вже побачили, що наближається криза[*]. Тому від учнів потрібна безумовна відданість. Але тепер навіть усі наші поняття про Благу звістку перевертаються з ніг на голову. Ісус – Князь Миру? Ні, Князь Розподілу! Сім’я, яка почує цю звістку, позбудеться всякого миру: як і передбачали пророки, ця звістка зробить розкол серед домочадців. Попередження про батьків і синів, матерів і дочок включають цитату з Мих. 7:6, де пророк Михей попереджає про кризу, що насувається, і наполягає на тому, що єдиний вихід – це повна довіра Богові.

І от Ісус бачить прийдешню кризу, кризу, в якій визначиться Його власна доля («хрищення», якому Він повинен ще піддатися). Йому дивно і страшно, що мало хто з Його сучасників здатний це зрозуміти. Їм легко розпізнавати знамення погоди: хмари, що йдуть від Середземного моря, означають дощ, що наближається, а вітер, що дме з боку жаркої і сухої пустелі Негев, провіщає спеку. Чому ж вони не бачать, що твориться навколо них: від римської окупації до нестерпного безчинства Ірода, від гордовитості ситих первосвящеників до фальшивої діяльності фарисеїв, а в центрі усього цього – молодого пророка, що сповіщає Боже Царство і зціляє хворих? Чому вони не можуть зміркувати, що до чого, і усвідомити, що зараз – той самий момент, якого чекала вся історія Ізраїлю? Чому вони не бачать, що наближається криза?

Якби вони були на це здатні, їм можна було б порадити вжити заходи, доки є час. Останню частину розділу (вірші 57-59) не можна розуміти як напучення людей, над якими вже почався суд. Як і в деяких інших притчах у Луки, Ісус, швидше, має тут на увазі кризу, про яку досі йшла мова упродовж більшої частини 12-го розділу. Ізраїль, що опирається Божому задуму, згідно з яким він має бути світлом для світу, і несамовито прагнучий повстати проти Риму, у будь-який момент може накликати на себе звинувачення з боку якогось римського чиновника в підбурюванні до бунту. Знаходячись під загрозою повного знищення, він повинен невідкладно шукати шляхи до згоди. Як ми знаємо, ці попередження були залишені без уваги. Прийшли римляни – влада, судді, начальники і усі інші, – і в 70 році Р.Х. Ізраїль кінчив тим, що був вимушений заплатити усе до останньої копійчини.

Застереження Ісуса упродовж усього розділу йдуть з наростаючою силою, і наступний розділ продовжує ту ж тему. Проте сьогодні можна було б задатися питанням: яка користь нам від цього попередження подій, що збулися майже дві тисячі років тому?

Часткова відповідь на це питання полягає в тому, що якщо ми не зрозуміємо кризи, перед лицем якої виявився в дні Ісуса Ізраїль, і того, як Ісус реагував на цю кризу, ми не зрозуміємо і того, що сам Ісус (і Лука як оповідач) думав про Свою власну смерть. Цей момент розбирається в пізніших розділах. Проте є і ще один вимір.

Із самого початку церква тлумачила цей розділ як попередження для кожного покоління, щоб воно уміло розпізнавати знамення часів, великі зміни в народах, в урядах, у політичних курсах – і реагувало б на все це адекватно. Якщо Царство Боже повинне встановитися на землі, як і на небесах, то пророча роль церкви частково полягає і в тому, щоб розуміти земні події в правильному сенсі і уміти співвідносити їх з небесною звісткою. І якщо ми, подібно до Ісуса, виявимо, що несемо розподіл і що нас самих спіткала криза, то так тому і бути. Чого ж ще ми могли б чекати?

А може настати і такий час, коли християнські учителі і проповідники побачать, подібно до Бетховена, який споглядав салонну публіку, що людям стало на землі занадто затишно і зручно. Іноді, приміром, підбираючи біблійні читання для церковних служб, навмисно викидають звідти всі вірші про суд, що містять застереження і категоричні вимоги прагнути до Божої святості. Можливо, буває і так, що, подібно до Ісуса в Його ситуації, нам слід будити людей приголомшуючим гуркотом. Врешті-решт, у Біблії є безліч попереджень про небезпеку, що загрожує тим, хто заснув під час роботи.


[*] «Криза» означає в др.-грец. «суд». – Прим. пер.

Попередній запис

Луки 12:1-12 – 12:13-34

Луки 12:1-12 – Подальші попередження «Того часу, як зібралися десятитисячні натовпи народу, аж топтали вони один одного, Він почав промовляти ... Читати далі

Наступний запис

Луки 13:1-9 – 13:10-21

Луки 13:1-9 – Притча про фігове дерево «Того часу прийшли були дехто, та й розповіли Йому про галілеян, що їхню ... Читати далі