Луки 1:57-80 – 2:1-20

Луки 1:57-80 – Гімн Захарії

«А Єлисаветі настав час родити, і сина вона породила. І почули сусіди й родина її, що Господь Свою милість велику на неї послав, та й утішалися разом із нею. І сталося восьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йменням батька його Захарій. І озвалася мати його та й сказала: Ні, нехай названий буде Іван! А до неї сказали: Таж у родині твоїй нема жадного, який названий був тим ім’ям! І кивали до батька його, як хотів би назвати його? Попросивши ж табличку, написав він слова: Іван імення йому. І всі дивувались. І в тій хвилі уста та язик розв’язались йому, і він став говорити, благословляючи Бога! І страх обгорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верховинах юдейських пронеслася чутка про це все… А всі, що почули, розважали у серці своїм та казали: Чим то буде дитина оця?… І Господня рука була з нею.

Його ж батько Захарій наповнився Духом Святим, та й став пророкувати й казати: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій! Він ріг спасіння підніс нам у домі Давида, Свого слуги, як був заповів відвіку устами святих пророків Своїх, що від ворогів наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників, що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт, що дотримає й нам ту присягу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю нашому, щоб ми, визволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого. Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати, щоб народу Його дати пізнати спасіння у відпущенні їхніх гріхів, через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав, щоб світити всім тим, хто перебуває в темряві й тіні смертельній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру! А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебувала в пустинях до дня свого з’явлення перед Ізраїлем.»

Сьогодні багато людей не можуть уявити собі життя без телебачення. Вони настільки звикли жити і думати за його вказівкою, що без нього почувають себе незатишно. Подібно до мандрівника, що загубив провідника, вони блукають у лісі своїх же думок. Якщо відняти в них на додаток радіо і газети, то… про що вони думатимуть впродовж дня?

Звичайно, до недавнього часу саме таким було становище більшості людей. Таким же було становище будь-якої людини і за часів Ісуса. Будь ви Захарієм – про що б ви думали цілий день?

Зрозуміло, про свою сім’ю. Можливо, про своє невелике господарство і його облаштування. Цілком можливо, про своє здоров’я. Про посів і майбутній урожай.

Але за всіма цими явними турботами приховані куди глибші проблеми. Щось не так у світі. Народ страждає. Ваш народ страждає. Країну наповнили озброєні люди з чужих країв, яким немає діла до ваших звичаїв і моралі. Пітьма і смерть гордо крокують вашою країною. Віками такий стан справ хвилював багатьох людей у багатьох країнах.

Але, не дивлячись на те, що усе йде з рук геть погано, у людській душі тліє надія. Усе обов’язково зміниться до кращого. Перестаньте сподіватися – і ви пропали! Часто надія продовжує жити завдяки літнім людям, які дбайливо зберігають пам’ять про минуле.

У цьому фрагменті, особливо в рядках пророчої поеми, Захарія з’являється перед нами як людина, яка багато років роздумувала про страждання і про надію. І чомусь усі ці наболілі думки вирвалися назовні саме тепер, коли він з благоговінням і захватом дивився на своє дитя.

Це поема про те, що Бог нарешті взявся за справу. Нарешті, Він виконує те, що обіцяв багато віків тому, і робить це в той момент, коли Його народ вже смертельно втомився від ворожого пригноблення. Одна за одною злі сили зневажають його; і от, нарешті, Бог збирається позбавити Своїх дітей. Читаючи ці рядки, ми відчуваємо, як сильно страждав Захарія всі ці довгі роки, усвідомлюючи безпорадність свого народу перед свавіллям неприйняття і постійною загрозою смерті. І в його уяві, і наяву – скрізь очікують вороги. У певній мірі це і змусило його засумніватися в словах Гавриїла.

Але ми також бачимо, що за його словами стоять довгі роки невичерпної віри і сокровенних молінь. Бог уклав заповіт з Авраамом. Бог обіцяв послати світу нового Давида. Бог говорив про пророка, який піде попереду, щоб приготувати шлях. Усе це було відомо, в усе це вірили, про це молилися і, більше того, пристрасно бажали цього. І от усе це має збутися. Більшу частину поеми можна представити просто як тріумфування з приводу того, що ми назвали б «політичним» порятунком – хоча мало хто з древніх євреїв, та і не так багато серед нинішніх, бажали б відокремити секулярне від сакрального так, як це зробив сучасний Захід. Але є і ознаки того, що бачення Захарії виходить за межі простої перебудови політичних сил. Милість Божа, прощення гріхів, порятунок від самої смерті – усе це складає глибший і ширший сенс «порятунку». Лука готує нас до бачення того, як Бог, виконуючи Свої старозавітні обіцяння, не обмежується відновленням політичної рівноваги в цьому світі і прокладає дорогу до абсолютно нового світу без гріха і смерті. Це, безумовно, та звістка, якій буде присвячена решта книги.

Власна історія Захарії, його німота впродовж дев’яти місяців, повернення дару мови в момент наречення своєї дитини, – це віддзеркалення в мініатюрі долі сучасного йому Ізраїлю. Пророцтво, в яке багато хто вірив, довгий час ніяк не проявлялося. Тепер воно повинне було проявитися, щоб пробудити в серцях багатьох почуття вірності своєму Богові. Покарання Захарії за брак віри виявляється тепер новим знаменням, знаменням того, що Бог творить щось нове.

Просторовий перший розділ Луки зводить воєдино те, що нам властиво сприймати окремо. Викладаючи подробицю за подробицею, він зв’язує свою розповідь з древніми біблійними писаннями про Ізраїль, з патріархами, пророками і псалмами. І це не випадково, адже він описує кульмінаційний момент багатовікової історії, її розв’язку. Він ніколи не забуває про цей глобальний вимір; усе, що він говорить нам про Ісуса, набуває сенсу як виконання Божих обіцянь і виправдання надій Ізраїлю.

Розповідь Луки не менш співзвучна і особистим сподіванням і страхам простого люду. Захарія, Єлисавета і Марія виступають як реальні люди, що коливаються між вірою і сумнівом, закликаються довіритися Богові в новий історичний момент. І справа тут не лише в літературній майстерності Луки, але і в характері Бога, який він описує, – великомасштабна картина і маленькі людські історії гармоніюють одне з одним. Кінець кінцем це, як Лука і вважав, розповідь про те, як Бог-Творець прийшов врятувати Свій народ. Це розповідь, як тепер скаже Лука, про те, як сам Бог народився Немовлям.

Луки 2:1-20 – Народження Ісуса

«І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них… А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим… Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме. І ось раптом з’явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля! І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили… А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано.»

Якщо ви спробуєте вказати на щось собаці, вона, швидше за все, подивиться на ваш вказівний палець, а не на те, на що ви їй вказуєте. Нехай це дещо дратує, проте добре ілюструє ту поширену помилку, якої всі ми час від часу припускаємося.

Подібної помилки припускається багато людей, читаючи в Євангелії від Луки історію Різдва. Що їм відомо про народження Ісуса? Ясла для худоби – різдвяна колиска. Найзнаменитіші ясла для худоби у світовій історії. Можна бачити її на різдвяних листівках. У церквах часто виготовляють мініатюрні «вертепи», що зображують сцену Різдва, і запрошують паству молитися перед ними. Іншим різдвяним атрибутом, незмінно присутнім на листівках, стали віл і осел. Ці тварини також фігурують у різдвяних пісеньках, хоча в тексті Луки немає жодних вказівок на те, що пастухи привели з собою в печеру своїх тварин або що якісь тварини знаходилися в тій «печері», де були Марія з Йосипом.

Спробуємо з’ясувати, де ж вони все-таки зупинилися у Віфлеємі. Згідно з переказом, вони постукали в двері готелю, де їм сказали, що вільних місць немає, і запропонували кошару. Але в традиційних перекладах у слова «готель» є кілька значень, і можна припустити, що Марія і Йосип просто розташувалися в нижньому (цокольному) поверсі будинку, тоді як зазвичай постояльці займали верхні поверхи. Нижній поверх часто призначався для домашніх тварин – звідси ясла, або годівниця для худоби, яка підійшла для Немовляти, – але зовсім не обов’язково думати, що тварини в цей момент знаходилися там.

Зосереджуватися на яслах, забуваючи те, чому саме вони були згадані в першу чергу, – означає уподібнюватися собаці, який дивиться не на вказаний об’єкт, а на вказівний палець. Чому Лука тричі згадав ясла в цій історії?

Відповідь: бо це були цілком відповідні для новонародженого ясла, що послужили знаком для пастухів. Вони вказали пастухам на ту саму Дитину, яку вони шукали. А також дали їм зрозуміти, що ангел знав, про що каже. Безумовно, це ще один дивовижний штрих у розповіді, що дозволяє уявити собі юну матір, яка з ясел для худоби споруджує цілком відповідне для свого Малюка ліжечко. І, поза сумнівом, цей образ буде підхоплений багатьма проповідниками, що розповідають про те, як Бог сходить у безлад реального життя. Проте не забуватимемо, що Лука згадав ці ясла, бо через них пастухи узнали новину і отримали необхідні вказівки.

Чому це так важливо? Бо саме пастухи розповіли, ким було це Немовля. Він був Спасителем, Месією, Господом. Самі по собі ясла не важливі. Вони лише вказівник на особу і місію Немовляти, що лежить у них. Пастухам, яких покликали з пасовища (подібно до того як юного пастуха Давида привели з поля, щоб помазати його на царство), ввіряється дивна новина. Марія і Йосип, почувши її з цього несподіваного джерела, отримують зовнішнє підтвердження того, що до цього моменту було їх особистою таємницею.

Можна припустити, що пастухи, подібно до інших палестинських євреїв того часу, включаючи Захарію з попереднього розділу, знали, що збирається зробити Спаситель, Месія, Господь. З метою відтворити у свідомості читачів ту епоху, Лука на самому початку своєї розповіді згадує про кесаря Августа, що знаходиться далеко в Римі і перебуває в зеніті своєї слави.

Август був прийомним сином Юлія Цезаря. У результаті кровопролитної громадянської війни він став одноосібним правителем римського світу, здолавши всіх своїх політичних суперників. Останнім був знищений знаменитий Марк Антоній, що покінчив життя самогубством незабаром після поразки в битві при Акції в 31-му р. до Р.Х. Август перетворив велику Римську республіку на імперію, яку сам же і очолив. Він сповістив, що несе справедливість і мир всьому світу. Оголосивши свого названого батька «божественним», Август тим самим прийняв титул «сина бога». Поети писали гімни на честь початку нової ери; історики склали дивну історію про те, як Рим наполегливо йшов до своєї величі і досяг вершини свого процвітання в особі самого Августа. У народі говорили, що Август – «спаситель» світу. Він був царем народу, його «паном»[*]. Мешканці східної частини його імперії також все більше і більше поклонялися йому як богові.

Тим часом на схід від Риму, народився Хлопчик, Якого вже наступне покоління назве «Сином Божим». Його послідовники говоритимуть про Нього як про «Спасителя» і «Господа». Його прихід, на їх думку, несе справедливість і мир всьому світу. Ісус ніколи не стояв перед римським імператором, але в кульмінаційний момент Євангелія від Луки він стоїть перед Понтієм Пілатом, представником імператора. Ясно, Лука думав про цю сцену, коли писав про те, як римський імператор затіяв перепис по всій своїй території і як, завдяки цьому перепису, Ісус народився в місті царя Давида.

Історики роздумують у зв’язку з цим переписом. Перепис, зроблений, коли намісником Сирії був Квіріній, мав місце значно пізніше, ніж народився Ісус (і, що цікаво, він спровокував заколоти юдеїв, обурених тим, що вони повинні платити податки Риму). Текст оригіналу все ж залишає можливість припустити, що йдеться все-таки про більш ранній перепис. Є багато головоломок, які історикам ніяк не розгадати, і це одна з них.

Але думка Луки нам зрозуміла. Народження цього Малюка є початок конфлікту між Царством Божим – яким би крихким, примарним і уразливим воно не здавалося – і царством світу. Август ніколи і нічого не чув про Ісуса з Назарету. Але через століття наступники Августа в Римі не лише почули про Ісуса; вони відчайдушно намагалися стерти з лиця землі Його послідовників. А ще через два століття сам імператор став християнином. Коли на листівці чи в церкві ви бачите ясла, не затримуйтеся на них. Вдумайтеся в те, на що вони вказують. А вказують вони на царську велич Дитини, Яка лежить у них. Подальша розповідь Луки в Євангелії і – пізніше – у Діяннях Апостолів буде про те, як Ісус стає справжнім Царем.


[*] В англ. тексті гра слів: lord означає і «пан», і (з великої букви – Lord) «Господь». – Прим. пер.

Попередній запис

Луки 1:26-38 – 1:39-56

Луки 1:26-38 – Звістка про народження Ісуса «А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що ... Читати далі

Наступний запис

Луки 2:21-40 – 2:41-52

Луки 2:21-40 – Семен і Анна «Коли ж виповнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був ... Читати далі