Луки 1:26-38 – 1:39-56

Луки 1:26-38 – Звістка про народження Ісуса

«А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім’я Назарет, до діви, що заручена з мужем була, на ім’я йому Йосип, із дому Давидового, а ім’я діві Марія. І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами! Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання. А Ангол промовив до неї: Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця. А Марія озвалась до Ангола: Як же станеться це, коли мужа не знаю?… І Ангол промовив у відповідь їй: Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото твоя родичка Єлисавета і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жадної речі! А Марія промовила: Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм! І відійшов Ангол від неї.»

Запитайте в газетярів, якого роду тематика забезпечує найбільший попит, і миттєво будуть згадані три теми: секс, великосвітське життя і релігія. А якщо все це подано під одним соусом, то ще краще! «Позашлюбна дитина попзірки» – це славно; «У принцеси таємний роман» – ще цікавіше; «Король таємно провів ніч з черницею» – зовсім чудово! Тому коли люди читають розповідь про відвідування Марії Гавриїлом і про Дитину, яка має народитися і стати прийдешнім Володарем Світу, їх читацьке сприйняття часто слідує шляхом, прокладеному читанням преси. Люди вичитують у цій історії багато такого, чого в ній немає, і не уловлюють тих по-справжньому важливих речей, про які в ній говориться.

Почнемо з найочевиднішого. Розповідь дає нам зрозуміти, що Ісус був зачатий Марією перш, ніж вона вступила в якісь сексуальні відносини. Багато людей сьогодні нездатні в це повірити, але вони часто думають, що це неузгодження було виявлене лише в найновіші часи, внаслідок того, що ми тепер з точністю узнали весь механізм зачаття і народження. Але це далеко не так. Древні люди не знали про Х-хромосоми і Y-хромосоми, але вони знали не гірше за нас, що діти – це прямий результат статевих стосунків, і якщо жінка заявляє, що її вагітність є результат чогось іншого, то вона, швидше за все, приховує таким чином свій злочин проти моралі і суспільства. Але історія Марії описується не лише Лукою, але і Матвієм, причому описується настільки по-різному, що практично виключає варіант літературного запозичення. Схоже, ця історія мала широке розповсюдження в ранній церкві, а не була просто фантазією наступних поколінь. Навіщо було так чинити цим двом письменникам (а також – членам благочестивих юдео-християнських громад, що передавали ці оповідання) і піддавати себе ризику бути висміяними, якщо в них не було надійних підстав вважати все це правдою?

Важливо підкреслити, що в цій розповіді нічого не говориться про збереження Марією невинності після народження Ісуса. Це вже набагато пізніша ідея. Також нічого там не сказано і про те, добрі чи погані самі по собі сексуальність і сексуальні стосунки. Що б там не хотіли Лука і Матвій сказати своїм оповіданням, вони вже точно не мали на увазі, що невинність морально краще, ніж шлюб. Вони не очорняють ні секс, ні жінок, ні акт зачаття, ні момент народження. Вони просто повідомляють, що в Ісуса не було земного батька і що сталося це тому, що Марія випала особлива честь: стати матір’ю втіленого Бога.

Лука не хоче сказати, що тим самим Ісус був позбавлений усієї повноти людської природи. Учені доведуть, що невинне народження теоретично можливе (таке іноді трапляється в дрібних тварин, наприклад – в ящірок) і що дитя, зачате таким чином, є повноцінною людською істотою. Проблема полягає в тому, що, хоча такі речі можливі, дитина в такій ситуації має бути жіночої статі. Дійсно чудово, з наукового погляду, те, що Ісус був чоловіком.

Ангел дає подвійне пояснення всієї цієї події. Святий Дух злине на Марію і наділить її силою (як завжди діє Дух) зробити щось більше і стати кимсь більшим, ніж вона могла б сама по собі. Але в той же час «Всевишнього сила обгорне» її. Це вже щось інше: сам Бог-Творець розповсюдить на неї Своє верховне володарювання.

Усе це звучить до крайності дивно, але ми повинні пам’ятати, що в Біблії (і в кращих пам’ятниках юдейської і християнської думки) істинний Бог описується як той, за Чиїм образом спочатку були створені люди. Ми говоримо тут не про язичницького бога, який грубо і безцеремонно вторгається в справи смертних, а про Того, Хто, за виразом блаженного Августина, створив нас для Себе. Коли Він бере ініціативу у Свої руки, це завжди прояв Його любові, яка печеться про нас і залучає нас до Його рятівного промислу. У цьому сенсі Марія – кращий приклад того, що відбувається всякий раз, коли Бог благодатно діє через людину. Сила Бога ззовні і Дух, Який вселяється всередину, призводять до чогось такого, що не могло б статися якимсь іншим чином.

Звичайно, розповідь Луки навряд чи переконає того, хто в принципі нездатний припустити, що Ісус, будучи цілком людиною, був також і Тим, в Кому Бог Ізраїлю особисто явив Себе на арені історії. І слід зазначити, що ні Лука, ні Матвій – два письменники, які прямо кажуть про непорочне зачаття Ісуса, – зовсім не підкреслюють, що це – найважливіша подія в житті Ісуса. Павло ніде у своїх посланнях не згадує, що із зачаттям або народженням Ісуса було пов’язане щось незвичайне. Набагато більше значення він завжди надає смерті Ісуса і Його воскресінню. Але ті, хто досяг певного рівня віри в розіпнутого і воскреслого Ісуса, ті, чий розум тим самим відкрився Богові, цілком присутньому в Ісусі, відчувають в оповіданнях Луки і Матвія певну достовірність, яку важко виразити, але легко усвідомити. Можливо, це не те, чого б ми чекали, але з якоїсь причини це вселяє нам довіру.

Проте ще важливіший для розуміння всієї цієї розповіді той політичний сенс, яким Лука наділяє те, що відбувається. Народжуване дитя стане Месією, царем з дому Давидового. Бог обіцяв Давиду Потомка, який запанує навіки – не лише над Ізраїлем, але і над всім світом. І цей прийдешній цар буде, у певному значенні, «Сином Божим» (2 Сам. 7:14; Пс. 2:7; Пс. 88:27). Тут, як і майже завжди, коли в Новому Заповіті заходить мова про Ісуса, міститься грандіозне богословське домагання (Ісус настільки яскраво ототожнюється з Богом, що людям важко в це повірити, як тоді, так і тепер), а також – грандіозне політичне домагання (Ісус – істинний правитель світу, так що всі сили цього світу виявляються просто певним пережитком).

З’єднаємо все це в одне – зачаття немовляти, прояв Божої сили і виклик усій людській владі – і ми побачимо, чому ця історія має таку вибухову силу. Можливо, реакція людей пояснюється її радикальністю. Чи не пояснюється занепокоєння з приводу того, як це Марія зачала Ісуса без участі чоловіка, нашим прихованим небажанням вірити, що міг з’явитися цар з такими абсолютними владними домаганнями.

Яку б відповідь ми не вибрали, ми повинні пам’ятати про контраст між розгубленим і спантеличеним Захарією в першій історії і покірним упокорюванням Марії – в другій. Адже вона теж ставить питання Гавриїлу, але це більше схоже на прохання повідомити необхідні відомості, ніж на вимогу доказів. Отримавши пропозицію стати матір’ю Месії, вона, хай і не до кінця розуміючи, чим це обернеться для неї самої, вимовляє слова, які відгукнуться у віках і стануть зразком людського відгуку на несподіваний заклик Божий: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!».

Луки 1:39-56 – Хвалебний гімн Марії

«Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, у місто Юдине. І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоровила Єлисавету. Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлисавета наповнилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла: Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї! І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в вухах моїх голос привіту твого забринів, від радощів затріпотала дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!

А Марія промовила: Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Потужний! Його ж Імення святе, і милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його! Він показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим! Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати, як прорік був Він нашим отцям, Аврааму й насінню його аж повіки! І залишалась у неї Марія щось місяців зо три, та й вернулась до дому свого.»

Що може змусити вас радіти, не стримуючи емоцій?

Це може бути новина про те, що близька вам людина, яка важко хворіла, видужує і скоро зовсім видужає.

Це може бути звістка про те, що ваша країна позбавлена від тиранії і гніту і може дивитися в майбутнє, що обіцяє свободу і процвітання.

Чи ви раптом бачите, що повінь, яка погрожувала вашій оселі, припинилася.

Чи ви дізнаєтеся про те, що всі ваші грошові чи ділові негаразди улагоджені, і ви можете знову передихнути.

Чи це телефонний дзвінок, що сповістив вам про те, що ви нарешті призначені на посаду, до якої завжди прагнули.

Що б це не було, ви реагуєте на це незвичайним чином.

Можливо, ви відважно танцюєте з другом або подругою.

Чи весело кричите і кидаєте в повітря капелюх (одного разу я несвідомо робив це до тих пір, поки мене не зупинила думка про те, наскільки це банально).

Можливо, ви телефонуєте всім, кого тільки згадаєте, і запрошуєте їх на вечірку.

А можливо, ви співаєте пісню. Ви навіть можете під час справи створити свою власну пісню – з обривків віршів і пісень, вже відомих вам, а то і вставляючи свої власні слова в якийсь древній гімн.

І якщо ви живете в культурі, де неможливо співати стоячи струнко, то під час співу ви, можливо, станете ляскати в долоні або пританцьовувати.

Виходячи з цих міркувань, подивимося на гімн Марії. (Часто його називають Magnificat[*] за першим словом у латинському тексті цього гімну.) Це один з найвідоміших християнських гімнів. Його співали впівголоса в монастирях, співали урочисто в соборах, читали при засвічених увечері свічках у далеких церквах, а Йоганн Себастьян Бах поклав його на музику, прикрасивши партіями труб і литавр.

Це – Євангеліє до Євангелія, палкий і радісний вигук тріумфування за тридцять тижнів до Вифлеєму, за тридцять років до Голгофи і Пасхи. Воно супроводжується поворотами і розгойдуваннями, лясканням у долоні і пританцьовуванням. Усе це – про Бога і про безповоротні зміни. І все це – через Ісуса, Який щойно зачатий, ще не народився, але Який змусив стрибати від радості немовляти в утробі Єлисавети, схвилював Марію і сповнив її запаморочливою надією і тріумфуванням. У багатьох сучасних культурах саме жінки знають сенс у святкуванні, співі і танці та своїми тілами і голосами виражають при цьому набагато більше, ніж можна висловити словами. Це ми бачимо і в гімні Марії.

Звичайно, Марії ще доведеться багато що узнати. Меч прошиє її душу, як було передбачене їй, коли Ісус був ще немовлям. Коли Йому буде дванадцять років, вона позбудеться Його на три дні. Коли Йому буде тридцять, вона вирішить, що він збожеволів. Потім впродовж трьох днів в Єрусалимі вона перебуватиме в абсолютному відчаї, оскільки їй здаватиметься, що той самий Бог, Якого вона зараз оспівує, обдурив Її (до речі, відчуття ці властиві юдейській традиції, яку вона використовує в цьому гімні). Всі ті з нас, хто перечитує і співає цей гімн, повинні пам’ятати і про такі речі. Але момент тріумфу настане знову під час Пасхи і П’ятидесятниці, і цього разу вже безповоротно.

Чому Марія співає подібний гімн? Що спільного у звістці про її Сина з проголошенням влади Божої позбавляти влади сильних світу цього і підіймає покірливих?

У Марії і в Єлисавети – одна спільна мрія. Це древня мрія Ізраїлю про те, що одного разу збудеться все, передбачене пророками. Одного разу Бог Ізраїлю виконає те, що Він обіцяв прабатькам: усі народи благословляться через сім’ю Авраамову. Але, щоб це сталося, сили, які тримають світ у рабстві, мають бути скинуті. Ніхто, будучи бідним, голодним, поневоленим і нещасним, не може щиро дякувати Богові за Його благословення. Бог повинен отримати перемогу над бандитами, корупціонерами, над злими силами, занадто добре знайомими таким людям, як Марія та Єлисавета. Не забуватимемо, що жили вони в правління Ірода Великого, чиї звірства доповнювалися тиранією з боку Риму. Марія і Єлисавета, подібно до багатьох своїх співвітчизників і сучасників, вивчали Писання, вбирали в себе псалми і пророцтва, що повідомляли про прийдешню милість, вселяли сподівання на остаточний переворот, на швидку перемогу над злом, і, нарешті, на прихід Бога-Спасителя.

Усе це виражено в гімні Марії, який можна порівняти з пінистим в келиху напоєм, що переливається через край і заливає усе навколо. Майже кожне слово – цитата з Біблії, яку Марія, мабуть, знала з дитинства. У ньому багато відгомонів пісні Анни з 1 Сам. 2, що оспівувала народження Самуїла і все те, що Бог збирався зробити через нього. Тепер дві майбутні матері разом оспівують те, що Бог збирається зробити через їх синів – Івана та Ісуса.

Лука вводить у своє оповідання усі ці моменти як антураж до того, що за ними слідує: обидва хлопчики виростуть і дійсно стануть знаряддями давно обіцяного Богом перевороту, перемоги над силами зла. Багато що в гімні Марії відгукнеться в проповіді її Сина, у Його напученнях багатим не сподіватися на своє багатство і в Його обіцянках дати Царство Боже бідним.

Але знову-таки Лука не просто малює грандіозну картину. Відвідування Марією Єлисавети – це дивовижне зображення двох жінок – літньої, яка після довгого відчаю нарешті завагітніла, і молодої, яка завагітніла набагато раніше, ніж того чекала. Тут міг би виникнути певний внутрішній конфлікт: Марія могла б відчувати гордість, Єлисавета – образу. Але нічого такого не відбувається. Навпаки, нам стають видними інтимні подробиці: Іван, за три місяці до свого народження, стрибає від радості в животі Єлисавети, почувши голос Марії, і Дух Святий надихає Єлисавету вихвалити і оспівати Марію.

За всім цим – радість про Бога. Бог бере ініціативу у Свої руки – Господь-Бог, Спаситель, могутній, святий, милосердний, вірний. Бог – головна причина для радості.


[*] «Величає [душе моя Господа]» (лат.) – Прим. пер.

Попередній запис

Луки 1:1-4 – 1:5-25

Луки 1:1-4 – Пролог «Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, як нам ті ... Читати далі

Наступний запис

Луки 1:57-80 – 2:1-20

Луки 1:57-80 – Гімн Захарії «А Єлисаветі настав час родити, і сина вона породила. І почули сусіди й родина її, ... Читати далі