Луки 1:1-4 – 1:5-25

Луки 1:1-4 – Пролог

«Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова, тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле, щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився.»

Уявіть собі кричущий заголовок у газеті: «Інопланетяни забрали мою дитину». Чи, можливо, такий: «Бабуся перепливає Атлантичний океан». І яка реакція людей? «Мабуть, це правда, раз це надруковано в газетах». «Я бачив це по телевізору». «Я чув це від того, хто розмовляв із самим очевидцем події».

Ми вже навчилися сміятися над подібними речами. Новини «готуються» з розрахунком на те, що ми хочемо почути. Телекамери часто обманюють нас. Та й оповідання від «приятеля мого приятеля» теж можуть бути вигаданими. Як нам дізнатися, чому варто вірити, а чому ні?

Лука починає своє Євангеліє просторовою і бездоганною з погляду граматики фразою, що нагадує масивний камінь біля входу у величезну будівлю. От, каже він, перед вами щось надійне і що заслуговує на довіру. У першому столітті письменники Середземномор’я досить часто починали свої тексти подібними вступними фразами; за ними читач міг здогадатися, що перед ним – серйозна праця, написана в результаті ретельних досліджень. Це не політ авторської уяви і не дозвільна вигадка. Зміст книги дозволяє її авторові з’явитися перед світом з високо піднятою головою.

«Звичайно, – скептично заперечимо ми, – хіба він міг сказати інакше?» Але розглянемо його домагання. Лука не просто закликає нас вірити йому на слово; він звертається до свідоцтв багатьох очевидців. Про ці події вже писали інші; за джерело він бере їх писання, у достовірності яких немає приводу сумніватися. Більше того, він спілкувався з очевидцями, які розповіли йому про те, що вони чули і бачили. І, мабуть, найважливіше, він чув оповідання авторитетних учителів у місцевих громадах. І от про цих людей нам слід тепер дещо сказати.

Уявіть собі село в древній Палестині. Там не було ні книг, ні газет, ні телебачення, ні радіо. Там були офіційні оповідачі. Наприклад, відбувається велика подія: землетрус, озброєне зіткнення чи відвідування імператора. Через пару днів оповідання про це ходять по всьому селу, і цим оповіданням надається типова форма. Події ці відомі кожному жителеві, але право розповідати признається за кращими в селі оповідачами.

Поведінка цих оповідачів цілком передбачувана. Вони не стануть міняти суть того, що розповідається; інакше люди помітять це і їх поправлятимуть. Це схоже на те, коли сьогодні в сім’ї розповідається історія або анекдот, і всі члени сім’ї наперед знають кожне слово. Так само ви не станете міняти слова вашого національного гімну чи пісень, які ви співали в дитинстві. Тому коли в другій половині I століття Лука обходив села Палестини і Сирії, слухаючи те, що розповідали авторитетні оповідачі, або «слуги Слова», як сам він їх називає, він прекрасно розумів, що має справу з надійними свідоцтвами, що безпосередньо сходять до минулих подій. За п’ятсот років до цього Платон сказав, що є небезпека в записуванні фактів; він вважав, що людська пам’ять є найкращий засіб для вірного осмислення фактів і їх передачі. Століття потому після Луки один з великих християнських учителів заявив, що віддає перевагу над текстами живим свідченням. Як виникла та чи інша книга, ви сказати не можете, але живому свідкові ви завжди можете подивитися в очі і вирішити для себе, чи варто довіряти його свідоцтву.

Тоді чому ж Лука все-таки записав факти? Хіба тим самим він не створив собі проблеми? Та й хто він такий, і коли він писав?

Безумовно, я хотів би знати, хто був автором цієї книги, але, на жаль, нам це невідомо. Ми називаємо його «Лукою», наслідуючи церковне передання, яке приписує йому Євангеліє і Дії Апостолів (з Дій 1:1 витікає, що Дії Апостолів і Євангеліє написані однією і тією ж людиною, в обох книгах є безліч аргументів на користь спільного автора). Цілком можливо, що він – той самий Лука, якого Павло згадує як свого супутника (див. Кол. 4:14; Филим. 1:24; 2Тим 4:11). Ймовірно, він писав у проміжку 50-90-і рр. Мав минути певний час після того, як «багато» інших написали і пустили в користування свої тексти, але немає особливих причин наполягати, що він писав пізніше за 80-й рік. Цілком можна припустити, що він дійсно був згаданим супутником Павла і що писав у 60-70-і рр.

Головний привід для створення ним свого Євангелія – той факт, що Блага звістка про Ісуса широко поширилася – далеко за межі первинних громад і місць, які відвідував сам Ісус. Петро, Павло та інші місіонери проголошували цю звістку всюди, і, поза сумнівом, існували плутані оповідання, які перекручували правду про те, ким був Ісус, що Він сказав і зробив, що з Ним насправді сталося. Луці відомі інші документи, автори яких постаралися зафіксувати на папері історію життя Христа, але його власна мета – звернення до ширшої аудиторії, до освічених, розумних, допитливих людей. Можливо, що «високодостойний Теофіл» – це реальна особа, римський губернатор або місцевий чиновник, з яким познайомився Лука; або ж автор використовує літературний прийом, звертаючись до того, хто чув про християнство і, можливо, «любить Бога» («Теофіл» у перекладі з грецької означає «той, хто любить Бога»). Він натякає на те, що «Теофіл» вже «пізнав… істоту науки» і знає про Ісуса і про те, що означає йти за Ним, так що Лука, можливо, має намір звернутися до новонавернених, бажаючих більше дізнатися про християнське вчення.

В усякому разі, якщо він писав наприкінці 60-х або початку 70-х рр., то ще одним приводом для створення Євангелія могла бути жахлива війна, що бушувала в той час у Палестині. У 66-му р. євреї повстали проти римських окупантів, а в 70-му, після тривалої облоги, Єрусалим був зруйнований римлянами. У багатьох містах і селах, де раніше ступала нога Ісуса, тепер страчували кожного десятого жителя. У результаті не лише було винищене старше покоління, але були розсіяні або зовсім знищені ті громади, які зберігали живу легенду про Ісусові справи. Оповіданням, призначеним для усної передачі в мирний і стабільний час, тепер погрожувало забуття. Якщо їх не записати, то Блага звістка не зможе бути передана наступним поколінням. І для Луки, який, подібно до всіх перших християн, вірив у доленосний характер подій, що сталися, було життєво важливо представити історичні факти максимально ясно і точно.

Таким чином, Лука як би зводить величні ворота у своє Євангеліє. Він запрошує нас увійти і розташовуватися тут як вдома. Тут ми набудемо упевненості і надійної основи для міцної віри.

Луки 1:5-25 – Гавриїл відвідує Захарію

«За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім’я Захарій, з денної черги Авія, та дружина його із дочок Ааронових, а ім’я їй Єлисавета. І обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні. А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, та й віку старого обоє були. І ось раз, як у порядку своєї черги він служив перед Богом, за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти й покадити. Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору. І з’явивсь йому Ангол Господній, ставши праворуч кадильного жертівника. І стривоживсь Захарій, побачивши, і острах на нього напав. А Ангол до нього промовив: Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван. І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато-хто втішаться. Бо він буде великий у Господа, ні вина, ні п’янкого напою не питиме, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері. І багато синів із Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога. І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, щоб серця батьків привернути до дітей, і неслухняних до мудрости праведних, щоб готових людей спорядити для Господа. І промовив Захарій до Ангола: Із чого пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку… А Ангол прорік йому в відповідь: Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене послано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Новину. І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого! А люди чекали Захарія, та й дивувались, чого забаривсь він у храмі. Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки знаки їм давав, і залишився німий… І як дні його служби скінчились, він вернувся до дому свого. А після тих днів зачала його дружина Єлисавета, і таїлась п’ять місяців, кажучи: Так для мене Господь учинив за тих днів, коли зглянувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми!»

Столиця Ірландії – чудове старе місто Дублін. Він знаменитий через безліч причин. Люди приїжджають туди зі всього світу, щоб погуляти його вулицями, посидіти в його пивних, відвідати історичні будівлі і подивитися на місця, що стали всесвітньо відомими завдяки літературній творчості такого письменника, як Джеймс Джойс.

Але, як це не дивно, увагу більшості відвідувачів Дубліна привертає його зоопарк. Іншою пам’яткою, що привертає увагу туристів, є так звана Книга з Келса, головний експонат спеціальної експозиції в Трініті-коледжі. Цей прекрасно прикрашений орнаментом рукопис Євангелій датується приблизно 800 р. Р.Х. – так що ця книга набагато ближче до епохи Нового Заповіту, ніж до нашої.

Організатори виставки не відразу показують публіці цей манускрипт. Вам спочатку демонструють інші старовинні книги, поступово готуючи вас до зустрічі з цим справжнім скарбом. Діставшись до центру виставки, ви устигаєте подумки зануритися у світ древньокельтського християнства, познайомитися з життям ченців, які роками старанно переписували окремі фрагменти Біблії, щедро прикрашаючи їх орнаментом. Тепер ви готові оцінити книгу належним чином.

Щось дуже схоже зробив Лука на початку свого Євангелія. Звичайно, його розповідь присвячена Ісусу, проте ім’я «Ісус» відсутнє в перших 30 віршах, і фігура самого Ісуса не відразу вводиться в оповідання. Лука збирається розповісти нам про незвичайну вагітність Марії і про незвичайне народження Ісуса, але він знає, що нам треба підготувати розум і серце до сприйняття цієї історії. Тому він починає з розповіді про благочестиву подружню пару, Захарію і Єлисавету.

Спочатку він знайомить нас з їх бідою. Ця пара, що вже пережила вік, в якому ще можна народжувати дітей, нарешті, чекає дитину. Зверніть увагу, усе це відбувається в культурі, де жінці ганебно бути бездітною. Драматизм посилений забавною зустріччю Захарії і ангела (не бійтеся виявляти в Біблії смішне, коли воно дійсно таке!). Лука вказує, що в усій цій занадто людській історії замішання, напіввіри і упертої відданості обов’язку Бог переслідує далекоглядні рятівні цілі. Син, якому належить народитися, виконає біблійні обіцяння Бога про вісника, який підготує Ізраїль до прийдешнього Божого відвідування. У Писанні передбачено, що пророк Ілля одного разу повернеться, щоб підготувати народ до приходу Бога. Гавриїл повідомляє Захарії, що в цьому і полягатиме Іванова роль.

У пам’яті будь-якого читача Біблії ця розповідь може викликати цілий ряд древніх історій: про Авраама і Сарру, в яких у похилому віці народився син (див. Бут. 21), про Рахіль, що принесла Якову двох синів після кількох років безпліддя (див. Бут. 30; 35) і, особливо, про народження Самсона (див. Суд. 13) і Самуїла (див. 1 Сам. 1). Лука тим самим натякає, що його історія не є чимось новим і дивним, але займає своє місце в давніх Божих задумах. Дитина, яка має народитися і яку назвуть Іваном, зіграє вирішальну роль у виконанні Богом Своїх обіцянь. Таким чином, ця історія готує нас, немов туристів, до показу головного експоната, до ще більш знаменних подій, які не змусять на себе чекати.

Захарія і Єлисавета нічого такого не чекали. Вони були благочестивими людьми, які жили звичайним життям. Це були «праведні перед Богом» юдеї, які дотримували Закон на знак своєї вдячності і вірності Богові. Вони жили поза Єрусалимом, у нагірній місцевості Юдеї. Подібно до всіх священиків, окрім первосвященика, що жив в Єрусалимі, Захарія повинен був приходити в місто, коли наставала його черга звершувати покладену храмову службу; він тимчасово жив там в одній з будівель, що прилягали до Храму, а потім повертався додому і до своїх звичних обов’язків учителя і керівника місцевої громади. Цього разу Захарії випав жеребок увійти до внутрішнього двору, закритого від очей простих вірних, щоб покадити. Іноді звичайна служба стає приводом для незвичайних видінь.

Лука не робить із Захарії великого героя віри, щоб тим самим прикрасити свою розповідь. Подібно до деяких старозавітних вождів, Захарія у відповідь на повідомлену ангелом звістку намагається вхопитися за щонайменшу дрібничку: йому потрібен знак, щось таке, що допомогло б йому повірити. Знак йому дається, але в ньому є присутнім елемент покарання. Ми бачимо, як ангел докоряє Захарія в тому, що той засумнівався в його словах. Захарія уражений німотою, і трагікомедія триває: старий священик виходить до народу і за допомогою знаків і жестів намагається пояснити те, що сталося (як би ви за допомогою жестів описали побаченого вами ангела?). Ну і, звичайно, розповідь закінчується описом радості Єлисавети у зв’язку з її несподіваною вагітністю.

Готуючи нас до ще більш дивовижного народження самого Ісуса, ця історія нагадує нам про щось важливе. Бог постійно діє через звичайних людей, зайнятих звичайними справами. У своїй напіввірі, що граничить з набожністю, вони готові до усього, що задумав для них Бог. Це історія про щось куди важливіше, ніж радість Захарії з приводу народження довгожданого первістка, або ж тріумфування Єлисавети у зв’язку з тим, що вона тепер вільна від ганьби з боку сільських жінок. Це історія про велике виконання обіцянок і намірів Божих. Проте потреби, сподівання і страхи простих людей не забуті в цій історії з тієї простої причини, що Бог Ізраїлю – це Бог щедрої, самовідданої любові, про що ще не раз упродовж усього свого Євангелія нам скаже Лука. У виконанні Своїх глобальних задумів він не забуває і про потреби простих людей. Драма, яка починає відбуватися на сцені, – це історія про Бога, про світ і про кожну звичайну людину, яка колись жила в цьому світі. Так розуміє її Лука.

Наступний запис

Луки 1:26-38 – 1:39-56

Луки 1:26-38 – Звістка про народження Ісуса «А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що ... Читати далі