Марка 12:13-17 – Чи платити податки кесареві
«І вони вислали деяких із фарисеїв та іродіянів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсім ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати? А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: Чого ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити. І принесли вони. А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті ж Йому відказали: Кесарів. Ісус тоді каже в відповідь їм: Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже! І дивувалися з Нього вони…»
У мене на столі лежить монета часів Тиберія Цезаря, ймовірно, той самий динарій, про який йде тут мова. Уся розміром з ніготь великого пальця, але напис читається цілком ясно і добре видно голову імператора Тиберія. Достатньо глянути на це обличчя і стане ясно, що суперечка була не лише про податкову політику.
Необхідність платити податки Риму постійно дратувала набожних євреїв. Проблема не лише в грошах, хоча для багатьох цей тягар був надмірно важким (адже вони також платили місцеві податки, податок на Храм, а жителі Галілеї – побори Іродові), але ще важче сприймалося символічне значення податку. Євреї затверджували себе як народ Божий, але насправді управляли ними чужаки, і це було для них нестерпним. З часів вавілонського полону, за півтисячоліття до цих подій, євреї перебували під чужоземним пануванням. З династією Хасмонеїв (приблизно 163-63 рр. до Р.Х.) вони набули часткової незалежності, але тут з’явилися римляни. Римляни оподатковували їх, і євреї ненавиділи римлян.
І сама монета ображала релігійні почуття: євреям заборонялося робити зображення. Можна було сперечатися, чи допускається зображувати рослини і квіти, але людський образ знаходився під безумовною забороною, а з кожного римського мідяка на світ холодно і зарозуміло поглядав Тиберій. А напис! На одній стороні було вибито латинню: «Тиберій Август, син божественного Августа», а на зворотній: «Первосвященик» (римські імператори виконували обов’язки верховного жерця головного римського культу). «Син Божий» і «Первосвященик» – якби римляни спеціально намагалися образити євреїв, навряд чи вони зуміли б придумати щось гірше. І навряд чи в Євангелії від Марка трагічна іронія десь відчувається сильніше, ніж у той момент, коли Ісус, істинний Цар і Син Божий, стоїть у Храмі, експлуатованому єврейськими первосвящениками.
Отже, Ісусу було поставлене не чисто політичне чи соціальне запитання, але релігійне. Деяких набожних євреїв римські монети шокували настільки, що вони уникали користуватися ними і навіть доторкатися до них (у країні ходила також єврейська «валюта»), деякі відмовлялися навіть дивитися. Коли Ісус просить показати Йому монету, Він не заявляє у відкриту, що сам Він ніколи б не узяв у руки щось подібне, але ставить фарисеїв у незручне становище, бо вони знають, де взяти римську монету.
Тут, як і в 3:6, фарисеї та іродіяни діють разом. Каверза очевидна: або Ісус схвалить сплату податків римлянам і налаштує проти Себе народ, або Він засудить податок, і тоді вони донесуть римському губернатору Понтію Пілату про карний злочин – підбурювання до заколоту. Блискуча відповідь Ісуса розбила всі їхні підступи.
Щоб цілком зрозуміти Його слова, треба знову-таки знати передісторію. За двісті років до того Маккавеї підняли повстання проти Сирії під гаслом: «Віддайте язичникам їм належне і виконуйте закон!» (1 Мак. 2:68). Так єдиною фразою визначався обов’язок євреїв стосовно Бога і стосовно язичників. Перша половина цієї фрази означала: «Що отримуєте від них, то і повертайте». Іншими словами, це був заклик до помсти: віддати язичникам насильством за їх насильство.
Але тепер здійснюється революція іншого роду. Ісус не бажає насильницького заколоту, Його месіанський рух зачіпає глибше і укорінене зло, ніж язичницька окупація сама по собі. Він не стане вплутуватися в порожню дискусію на тему, що нам слід було б робити і що ні, але Він і не пропонує якусь готову формулу, яка на всі часи визначить стосунки між державою і Церквою, – хоча на цьому хисткому фундаменті багато хто намагався звести хистку політичну будівлю. Він повертає кинутий м’яч – з подвоєною силою. У Його словах можна виділити три аспекти, і кожен з них виявився абсолютно несподіваним для тих, хто запитував.
По-перше, «віддайте кесареве кесареві» можна розуміти як розумну пораду: «Так, платіть податки», але без обурливого для євреїв додавання – «і тим самим визнавайте римлян своїми панами». Оскільки Ісус привертає загальну увагу до блюзнірського образу і напису, Його слова набувають зневажливого відтінку: «Поверніть цю мерзоту тим, від кого вона виходить». Відповідь, що задовольняє національну гордість, але не піддає Ісуса звинуваченню в заколоті.
По-друге, тут звучить виразний відгомін гасла Маккавеїв: «Віддайте язичникам їм належне», «заплатіть ним їх власною монетою». Це можна було сприйняти як зашифрований заклик до революції – адже Царство Боже настане, коли єдиний істинний Бог стане царем світу, змівши жалюгідних царьків, що вважають себе синами богів, первосвящениками та всім іншим. Але знову ж таки в контексті цієї сцени слова Ісуса не підлягають карному переслідуванню, адже буквально Він відповідає: «Так, платіть податки».
По-третє, веління віддавати Боже Богові теж викликає цілу низку запитань. Чи хотів Він сказати цим, що всі люди несуть на собі образ Божий і тому повинні віддавати Богові самих себе, своє життя, повертати їх Богові, як римську монету – Цезарю? Чи говорив Він, стоячи посеред храмового двору, що система жертвопринесень, розроблена з метою віддати належне Богові, буде скасована і перевершена досконалішим служінням? Чи говорив Він – всупереч «нормальним» революціонерам – якщо віддати усього себе Богові, то з’ясується, що застосування насильства проти насильства, спротив злу злом, просто «не працює»? Я особисто думаю, що Він натякав на все це, і, ймовірно, на багато інших сенсів.
Але от чого Він не мав на увазі – скільки не намагаються спотворити Його слова в такому напрямі – ніби життя людей і всього світу можна розділити на різні половини («релігійна» частина і «політична» або «соціальна»). Це дуже пізня ідея, вона зародилася лише в XVIII столітті і зробила величезний вплив на сучасний світ, проте нині все більш явною стає її неадекватність і навіть небезпечність. Приміром, тим самим виявляється неможливою християнська критика громадських інститутів і політики, зокрема економічної, хоча наш світ цього відчайдушно потребує. Єврейська думка і думка християнська, що продовжила її, завжди розглядала світ у цілому і все, що в ньому, як творіння єдиного Бога, а тому всі аспекти цього світу підпорядковані Його суверенній і рятівній владі.
Обмовимося повторно: тут ми не знайдемо готової вичерпної «християнської істини» з питань відношення релігії і суспільства чи Церкви і держави. Це була коротка, їдка відповідь стосовно конкретного випадку. Але все, сказане Ісусом, вимагає глибокого осмислення. Царство Боже виходить за вузькі межі альтернативних питань, які намагаються задати хитромудрі люди (нерідко з додаванням лестощів, як у даному випадку). Бог дає нам мудрість проникнути в суть речей і повністю віддати себе своєму істинному Богові і Цареві.
Марка 12:18-27 – Шлюб і воскресіння
«І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його та сказали: Учителю, Мойсей написав нам: Як помре кому брат, і полишить дружину, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружину його, та й відновить насіння для брата свого. Було сім братів. І перший взяв дружину й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, і він не лишив дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресенні, як воскреснуть вони, то котрому із них вона дружиною буде? Бо семеро мали за дружину її. Ісус їм відказав: Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі. Щождо мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як при кущі сказав йому Бог, промовляючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь дуже.»
Після смерті принцеси Діани в 1997 у церквах і громадських будівлях Британії і всього світу викладалися «поминальні книги», в яких люди могли розписатися на знак скорботи і співчуття. Сотні тисяч людей залишили в цих книгах свої імена.
Я прочитав декілька записів у соборі Лічфілда, коли там працював. Мене уразила різноманітність людських уявлень про те, що відбувається після смерті. Одні стверджували, ніби Діана стала небесною зіркою, інші писали, що Бог хотів наблизити її до Себе і тому забрав від нас раніше терміну. Із запису в запис повторювалася думка, що то був невпізнанний ангел, який повернувся у свою обитель, або ж – довівши в земному житті свою ангельську природу, принцеса стала справжнім ангелом. Усьому цьому ми не знайдемо підтверджень у Біблії, так що, ймовірно, подібні думки приходять до людей самі собою, щось на кшталт народної релігії, що допомагає пережити скорботу, яка спіткала мільйони прихильників принцеси Діани.
Тут, у цій суперечці Ісуса з саддукеями, ми максимально наближаємося до гіпотези, ніби люди перетворюються на ангелів.
Насправді тут цього не сказано. Ми зіткнулися з дуже важким і заплутаним питанням, так що краще розбирати всю проблему крок за кроком, щоб у точності зрозуміти позицію Ісуса і погляди Його опонентів і зробити з цього висновок для себе.
Саддукеї, еліта єврейського священства, не визнавали воскресіння. Це зовсім не означає «лібералізму» у питаннях релігії, як іноді помиляються. Навпаки: це були консерватори як у богослов’ї, так і в політиці. Воскресіння здавалося для них небезпечною новою єрессю. На їх думку, із цього приводу нічого не було сказано в початкових розділах Біблії, у «П’ятикнижжі Мойсеєвому», Торі (від Буття до Второзаконня), яке вони вважали найбільш авторитетним. Наскільки вони розуміли, ідея воскресіння вводилася в пізніх і з їхнього погляду дуже сумнівних книгах, на кшталт Даниїла з пророцтвами, що містяться там, і у вченні різних угрупувань, наприклад, фарисеїв. (Фарисеї користувалися впливом серед простого народу, так що мабуть, більшість євреїв також вірили у воскресіння.)
Окрім усього іншого, віра у воскресіння вважалася небезпечною з політичної точки зору. Вона набула популярності в пору повстань II століття до Р.Х.: мученикам було обіцяно блаженство, хоча і не відразу після кончини, але наприкінці світової історії, при воскресінні, коли вони набудуть нових тіл. Ця віра ґрунтувалася на фундаментальній концепції Бога-Творця, а значить – і відновника світу. Якщо Бог має намір відновити наново весь світ, зокрема Ізраїль, і вдихнути життя в мертві тіла, небезпека і смерть вже не так страшні. У цій вірі черпали відвагу повстанці, але багаті люди, що знаходяться при владі, вважали за краще, щоб народу не забивали голову подібними ідеями.
Ісус вимовляє слова і здійснює вчинки, які виглядають як початок революції, – хоча це буде революція іншого роду. Саддукеї хотіли перевірити, чи не солідарний Він з небезпечними, бунтівними фарисеями.
Відповідь: так, звичайно, але знову ж таки – абсолютно по-іншому, по-своєму. Саддукеї розповідають якусь (швидше за все, вигадану) історію, що стосується однієї з постанов древнього єврейського Закону (Втор. 25:5-10; Бут. 38:8): якщо чоловік помирав, не встигнувши нажити в шлюбі дітей, його молодший брат брав у дружини вдову і первісток від нового шлюбу вважався сином померлого. Таким чином зберігалася родова спадкоємність і порядок спадкоємства. В історії саддукеїв жінка послідовно виходила заміж сім разів. Саддукеї посилаються на подібну ситуацію як на аргумент проти воскресіння, адже якщо всі повстануть з мертвих, чиєю дружиною буде семикратна вдова?
Ісус різко засуджує саддукеїв: вони не відають всемогутності Божої, вони і Біблію як слід не читали. І Він наводить подвійний контраргумент: спочатку Він стверджує, що воскресіння не зводиться просто до повернення життя, до відновлення колишнього фізичного існування – станеться преображення, і почнеться нове, інше тілесне життя.
От де починається плутанина. Я часто чую, як слово «воскресіння» використовується в значенні «Життя після смерті», а оскільки багато хто поміщає посмертне буття в якесь безтілесне «місце» або «стан», що іменується «небеса», де також, окрім усього іншого, можуть перебувати ангели, цей текст розуміють як обіцянку: після смерті ви потрапите на небеса і станете безтілесним духом, подібним ангелам, і це буде «воскресіння».
Проте якраз такого сенсу ні цей текст, ні все новозавітне вчення про воскресіння не має. Єврейська концепція воскресіння припускала якраз тілесне життя, яке буде дароване людям у далекому майбутньому, після того «посмертного існування» (яким би воно не було), яке народ Божий має зараз. Твердження, що воскреслі з мертвих уподібняться «ангелам на небесах» зовсім не означає, що вони стануть в усьому схожими на ангелів, включаючи відсутність тіла. Їх схожість з ангелами зачіпає тільки один аспект: зникне необхідність мати потомство і продовжувати рід (у чому і був сенс встановлення, згідно з яким брат брав у дружини вдову), померлі і воскреслі перейдуть до іншого тілесного буття, де подібні речі стануть не потрібними. (Звідси виникає питання про характер міжлюдських відносин після воскресіння, але ця розмова відвела б нас занадто далеко.)
Такий перший пункт: воскресіння, за словами Ісуса, не означає дублювання всіх сторін нинішньої людської природи. Ми набудемо тілесного і зрозумілого нам людського буття, але стануться також істотні зміни, про істинну природу яких ми поки що можемо тільки гадати.
Далі, Ісус бере один з найважливіших текстів Тори, безумовно авторитетний в очах саддукеїв, і розглядає його як доказ того, що мертві воскреснуть. Звертаючись до Мойсея з куща, що горить, Бог називає себе Богом Авраама, Ісака та Якова. Оскільки Бог побажав відкрити Себе саме в такій формі, стверджує Ісус, це означає, що патріархи не можуть бути мертвими і зникнути зі світу Божого навіки.
Це твердження знову-таки може бути зрозуміле неправильно. Ісус не наполягає, ніби Авраам, Ісак і Яків живі зараз і знаходяться в присутності Божій, і що їх нинішнє життя після смерті і є воскресіння. Суть саме в тому, що зараз вони «мертві», але оскільки Бог відкриває Себе як їх Бога, у Нього, поза сумнівом, є намір у майбутньому воскресити їх з мертвих.
Отже, «воскресіння» не є якийсь евфемізм смерті – це щось протилежне смерті, нове тіло, яке Бог подарує людині в новому світі. Смерть, згасання і розпад фізичного тіла, для нас явне зло – якщо не так, то ми починаємо заперечувати благо Божого творіння. Віра у воскресіння означає не лише сподівання на нашу прийдешню, кращу долю – вона надає цінність і нинішньому створеному Богом світу: що Бог створив, Він преобразить і відновить.
