Останнє з’явлення: на озері

Явлення Христа на берегу Галилейського озера, Джеймс Тіссо

Цього вечора сонце зайшло швидко. Учні один за одним сходилися на обумовлене місце, яке вказав Петро. Вони знайшли його тоді, коли він збирався дати лад човну. Усіх здивувало, як ретельно він готував сіті.

– Ми справді будемо рибалити. Стільки часу минуло, і я знову відчуваю свіжий вітерець з озера, що кличе мене. Зачекаємо, доки Полярна зоря не стане перпендикулярно до горизонту, а потім, якщо Ісус ще не появиться, відпливемо у відкрите озеро. А тепер до праці, бо цей човен потребує хорошого ремонту.

Товариші взялися допомагати йому, щоб підготувати до плавання старий човен. При світлі місяця вони підкріпилися їжею, яку приніс Петро. Потім, бачачи, що нічого нового не відбувалося, Петро велів відчалити.

– Що скажеш, Ісус з’явиться, чи ні? Якщо Він живий, я думаю, Він нас знайде, – прошепотів Іван у нічній темряві.

– Обережно з сітями, щоб вони тобі не вислизнули, – відповів Петро.

– Сіті добре закріплені. А що ти думаєш про цю справу?

Петро не дуже любив роздумати про речі, в яких він не був певний. Доки він не розумів чогось, йому важко було про це судити. Припущення ніколи не були його сильною стороною. Тому він відповів трохи дивно.

– Я не знаю, як воно буде. Ми повинні були прийти сюди, на озеро, і ми прийшли. Тепер нам не залишається нічого іншого, як чекати. Тим часом спробуємо щось зловити!

Після цього вже ніхто не намагався питати Петра про Ісуса і про їхню долю. І доки човен повільно плив плесом озера, вони говорили про ніч і про рибу, так, щоб зняти напругу очікування.

Коли остання зірка провістила прихід світанку, Петро розпорядився повертатися до берега. Улов був мізерний.

– Видно, я втратив нюх рибалки. А може, після такого тривалого часу розлуки риба мене вже не впізнає, – пожартував Петро.

– Петре, подивися на берег, здається, там хтось є, – сказав Іван.

Петро міцно стиснув щелепи. Хоч місяць заходив, було непросто розрізняти силуети в нічній темряві, навіть якщо перші відблиски вже провіщали світанок. За хвилю вони були вже на березі. Петро, здавалося, був зайнятий човном. Але насправді він не впускав із виду силует Чоловіка, Який не рухався з того місця, де Його помітили. Аж до болю в очах він вдивлявся у тіні, щоб помітити якісь ознаки присутности інших осіб. Але все залишалося незмінним.

Цей Чоловік наблизився сам.

– Здрастуйте, люди. Чи вдала була рибалка? Мені треба трохи риби.

Петро неспішно Його розглядав.

– Ти купець?

– Не зовсім. Скажімо, що Я також рибалка, але не зміг сьогодні вийти в море Своїм човном.

– Якщо Ти рибалка, то маєш знати, що в цьому озері зазвичай малий улов.

– Ти помиляєшся. Досить знати, де течія несе рибу, дати їй наблизитися до сітей, і м’яко, не полохаючи її, підтягнути сіті до човна. Добрий рибалка вміє дочекатися слушної миті.

Петро, чия гордість рибалки була вражена, дивився повз Нього, вдалечінь. Це були слова досвідченого рибалки. Але в цьому Чоловікові було щось, що непокоїло Петра.

– Цієї ночі ми впіймали лиш кілька рибин. Наступної ночі нам пощастить більше, і якщо Ти повернешся завтра, то ми відпустимо Тобі риби за хорошою ціною.

– Не треба чекати наступної ночі. Повертайтеся на озеро, але тримайтеся північніше, ближче до берега. Там є стільки риби, що ваш човен може потонути.

Петро запитливо подивився на Нього.

– Звідки Ти знаєш?

– Я виріс біля цього озера і знаю, як рухається риба.

Петра підкорила його впевненість. Зрештою, їм і так до вечора було нічого робити. А новий вихід в озеро дозволяв їм залишатися поблизу берега і, не викликаючи підозри, чекати на появу Ісуса.

– Гаразд, спробуймо ще раз. Але якщо нам знову не вдасться нічого зловити, поговоримо про це наступного разу.

Петро подав знак приятелям повертатися на озеро. Ніхто не заперечував.

Спустивши човен на воду, вони перемістилися трохи північніше, туди, куди вказав той Чоловік. Невдовзі вони відчули, як сіті поважчали. Риба почала заходити в сіті. Петро дав команду ще трохи попустити сіті, а потім наказав тягнути. Петро знову був захоплений своїм старим заняттям, і на якусь мить він разом з іншими забув про Рибалку, який чекав на них на березі. Витягуючи сіті, Петро побачив, що риби так багато, що їм буде важко дати собі раду цим малим човном.

Іван перший висловив свою підозру.

– Петре, ти звернув увагу на погляд того Чоловіка?

Петро, надзвичайно зайнятий рибою, відповів, не дивлячись на нього.

– Було темно і я не міг роздивитися Його лиця. – Але Петро затягував час, обдумуючи в тиші те, що про інші вже давно здогадувалися.

Іван наполягав.

– Мені здалося, що я впізнав той погляд. Та й, зрештою, і голос, я впевнений, що це був голос Ісуса.

Петро не відповів і подивився на берег. Уже майже розвиднілося, і він міг добре розгледіти Чоловіка, який порався біля вогню. На мить Петро завмер, зосереджений на якійсь далекій думці.

– Андрію, візьми кермо човна. Коли сіті будуть в порядку, веди човен до берега.

Нічого більше не сказавши, він став на борт човна і пірнув. Інші дивилися, як він плив до запаленого вогнища.

Коли учні прибули, вони побачили Петра і того Чоловіка, що натхненно розмовляли. Усі зрозуміли – це був Ісус.

Вони нерішуче підійшли. Петро підбадьорив їх.

– Принесіть трохи риби, спечемо її на вогні. – Потім він продовжив розмову з тим Чоловіком, і вже не було таємниці стосовно того, хто Він.

– Ми всі запитували себе, що ж нам робити далі. Але тепер, коли Ти повернувся, навчиш нас, яким має бути наше призначення.

Ісус подивився на решту учнів, які тим часом сідали навколо, не наважуючись, однак, показати своє здивування чи радість.

– Не дивуйтеся тому, що сталося. Я ж вам казав, що Я сильніший від смерти. Ви не могли тоді Мене зрозуміти, але тепер можете дивитися на Мене, говорити зі Мною, можете переконатися: це Я, і Я живий.

– Господи, пробач нам, що ми розгубилися і не зрозуміли Тебе. Але нам ніколи не було легко перебувати там, де був Ти. Наш спосіб мислення завжди прив’язував нас до речей таким чином, як ми звикли їх бачити. Але тепер, коли Ти повернувся, нам буде набагато простіше вірити в новий світ, – сказав Тома.

– Аж дотепер ви теж були такими, як інші. Однак зараз Я прошу вас про нове зусилля: вам треба поширювати те, чого Я вас навчив. Не чуда чи притчі, які Я вам розповів, а Духа, Якого Я прийшов вам передати.

– Але як ми зможемо робити це, вже без Твоєї присутности, здатної притягувати і переконувати людей? – протестували всі потроху.

– Якщо не будете нерішучими, з вашого серця випливатимуть слова і жести, яких кожен з вас навчився, живучи так довго поряд зі Мною. І цього буде досить для всіх, хто захоче повірити.

– Так, але куди ж нам іти? Тут, у Єрусалимі, є ризик, що нас схоплять, якщо виявимо себе.

– Немає якогось визначеного місця, куди вам треба йти. Ваш дім буде там, куди вас поведе ваша місія. Нема міста чи села, яке мало б на вашу присутність більше прав від інших. Це залежатиме від шляху, яким ви підете, і від людей, які вмітимуть вас прийняти.

– Але ж, якщо Ти нас покинеш, хто нам скаже, правильно ми чинимо чи помиляємось?

– Вам не треба боятися: якщо помилятиметесь, ваше сумління зуміє стати вашим проводирем до добра. Вам у важкі хвилини треба мати довіру до Бога і бути сміливими.

– А Ти не можеш ще залишитися з нами?

Ісус подивися на Івана з усмішкою.

– Як довго? На день, на рік, на кілька років? Цього вже вам не треба. Тепер прийшов ваш час, коли кожен повинен випробувати себе. Якщо б Я не відійшов, ніхто б не був змушений віддати всього себе за те, у що вірить. Тож чим швидше Я відійду, тим швидше ви знайдете силу почати свою місію.

– А де Ти будеш, коли вже не перебуватимеш з нами? – спитав Андрій.

Ісус відповів не відразу. Він намагався розсіяти тривогу Своїх учнів.

– Не настав ще час думати про те, що буде опісля. Тепер ваші обов’язки тут, на вас ще багато чого чекає. Коли прийде ваш час, ви також підете за Мною. Там, де буду Я, кожен житиме у Божому мирі.

Петро, здавалося, прокинувся від довгих роздумів. Він не пропустив жодного слова, жодного жесту з того, що казав Ісус. Це був його час, перед ним стояло завдання стати провідником учнів у місії, яка на них чекала. Він підвівся із древньою владою того, хто скеровує човен кількома точними і беззаперечними командами.

Учні також встали, щоб впорядкувати рибу і сіті. А потім всі разом витягнули човен на суходіл.

– Віддайте рибу рибалкам, які позичили нам човен. Я йду, щоб попередити Марію та інших жінок, вони чекають від нас новин, – сказав Петро.

Тим часом Ісус віддалився, хтось сказав, що в бік до села, інші – до пагорба. Тома казав, що Він попрямував до озера, але Іванові видалося, що Він бачив, як Ісус піднімався в небесну блакить. Всі, однак, були однозгідні у тому, що Він відійшов і вже не повернеться.

Попередній запис

Останнє з’явлення

Ісус йшов наодинці берегом озера. Вдалині учні сперечалися, що ж їм далі робити. Дні, які щойно минули, були дуже важкими. ... Читати далі