Марка 7:24-30 – 7:31-37

Христос і жінка-хананеянка, Жан-Жермен Друе

Марка 7:24-30 – Сирофінікіянка

«І встав Він, і звідти пішов у землю тирську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись. Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому. А ця жінка грекиня була, родом сирофінікіянка. Вона стала благати Його, щоб із дочки її демона вигнав. А Він їй сказав: Дай, щоб перше наїлися діти, не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щенятам! А вона Йому в відповідь каже: Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок… І Він їй сказав: За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки! А коли вона в дім свій вернулась, то знайшла, що дочка на постелі лежала, а демон вийшов із неї.»

Це вже не просто зцілення, але політичний інцидент. Ісус знову наражається на небезпеку, а яку саме – ми можемо зрозуміти, зіставивши цей епізод з попередніми віршами. Щойно була показана суперечка про чисте і нечисте, і от вже Ісус вимушений мати справу з дівчиною, одержимою нечистим духом. Щойно Ісус вимовив слова, правильне тлумачення яких знищує захисний бар’єр, зведений євреями I століття навколо власної культури, для власної самоідентифікації; тепер Він приходить у місто язичників, намагається на якийсь час сховатися від людей, але це Йому не вдається, і в результаті Він здійснює чудо, яке мовою справ говорить те ж саме, що Він щойно говорив незрозумілими для слухачів реченнями.

З цього погляду треба розуміти обмін репліками між Ісусом і жінкою, що бентежать нас. При всій напруженості цієї сцени, ясно чутному відчаї жінки, тут відчувається і чітка іронія. Деякі коментатори намагалися прочитати цю сцену в дусі фемінізму, ніби, жінка коригує Ісуса, докоряє Йому за певну вузькість поглядів, проте навряд чи Марко хотів представити справу таким чином. Жінка приймає образливе прізвисько (євреї часто називали язичників «щенятами», але ж і язичники нічого доброго про євреїв не говорили) і обертає її до власної вигоди. Якби вона чи оповідач цієї історії, Марко, мали на увазі спростувати або підправити Ісуса, навряд чи варто було робити це саме так.

Мабуть, сам Ісус і рання Церква усвідомлювали, що в Його місію не входило поширення Благої звістки в язичницькому світі, що Він повинен був проповідувати тільки євреям про довгождане позбавлення, що вже наблизилося, і здійснити це позбавлення, завершивши Свою місію в Єрусалимі (про це ж йде мова, приміром, у Мф. 10:5-6 і Рим. 15:8-9). Як багато євреїв того часу Ісус вважав, що після спокутування Ізраїлю настане час всього іншого світу, який буде приведений під рятівну (і судову) владу Бога Ізраїлю, Творця. Язичники навернуться досить швидко, так що на даний момент найважливіше не відволікатися від головної мети. Ісус попрямував на північ, за межі єврейської території, не проповідувати і зціляти, а відпочити, сховатися після низки ризикованих справ і висловлювань.

Отже, Ісус не заперечує право язичників на любов і милосердя єдиного істинного Бога. Але Він не хоче поширювати Свою місію на інші регіони, щоб не відволікатися від тієї важкої і небезпечної місії, до якої Він покликаний. Якщо Він прославиться в Тирі, приморському місті, розташованому не так далеко від Галілеї, євреї отримають хибний сигнал. Місія Ісуса – не робота мандруючого цілителя і проповідника, але Звістка про Царство Боже, що настає.

Цей епізод досить різко нагадує нам, що Ісус прийшов не для того, щоб бродити всюди і надавати медичну допомогу. Йому належало зробити абсолютно конкретні (і нелегкі, що викликають ворожість багатьох людей) речі і часу було відпущено небагато. Коли ми уявляємо Ісуса в приємному для нас вигляді того, хто вирішує усі великі і малі проблеми людей, ми йдемо від всепоглинаючого сенсу Його унікальної місії. Ісус не може відволікатися від месіанського покликання, яке веде Його на хрест, і нам, читачам Євангелія і послідовникам Ісуса, не можна відволікатися від цієї конкретної місії Ісуса, як би не захоплювало нас цілком природне і навіть Богом дане бажання побачити, що цілюще світло Благої звістки поширюється на всі боки.

Учні сприйняли, а Марко описав вчинок Ісуса як знак, що підтверджує кожне слово, сказане Ним про ритуальну чистоту. Старі бар’єри, старі табу усунуті. Щенята під столом вже їдять свою частку від даного дітям хліба, а незабаром вони перестануть бути собаками і стануть дітьми, як і усі інші. Ми розуміємо, що Марко звертається передусім до своєї общини, де язичники виявилися причетними до обіцяного Ізраїлю Царству. Саме тому, що різкі слова Ісуса відносяться до того малого залишку часу, коли Ізраїль повинен почути Благу звістку – не то буде надто пізно – ми повинні розуміти, що описана тут термінова, напружена ситуація вирішилася розп’яттям і ніколи вже не повернеться. Ісус помирає на хресті, а римський центуріон свідчить: «Чоловік Цей був справді Син Божий!» (Мр. 15:39). З тієї миті для всього світу стало абсолютно істинним те, що було передбачено в цьому епізоді з сирофінікіянкою. Єврейський Цар став спасителем світу.

Марка 7:31-37 – Зцілення глухонімого

«І вийшов Він знов із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика. І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: Еффата; цебто: Відкрийся! І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв’язалось негайно, і він став говорити виразно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували. І дуже всі дивувалися та говорили: Він добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити!»

Нещодавно я отримав факсом «секретну інформацію», не то щоб цілком таємну, оскільки через пару днів про це напишуть у газетах – але все таки я мав досить дивне відчуття. У політиці щось подібне відбувається раз у раз, репутації створюються і знищуються однією недбалою реплікою, яка потрапляє на газетні шпальта, допускаються і навмисні витоки, щоб зашкодити політичним опонентам. Але для мене це незвично.

Ісус хотів до часу тримати певні речі таємно, проте чутки не те, що просочувалися – вони хлинули потоком, люди не могли утриматися, вони тільки і говорили про те, що на їх очах зробив Ісус. Це дивно: навіщо ж Ісус здійснював чудеса, якщо Він не хотів, щоб про них говорили?

Подумайте про природу таємниці, про те, як люди зберігають секрет чи не утримують його, і ви зрозумієте, наскільки природно усе сталося. Людина була глуха і майже не могла говорити. Марко використовує барвистий вираз для опису цієї недуги: язик нещасного був зав’язаний путами і раптом «розв’язався» і з тієї миті він говорив виразно. Одна мить – від німоти до мовлення. Ісус лікував цю людину наодинці, проте зцілення не могло залишитися таємним. Ісус просив оточення мовчати, але їх язики теж «розв’язалися». Таємниця і вільна мова, і знову – німота і вільна мова. Увесь час ми чуємо про це. Чому так?

Ми вже бачили, що вчинки Ісуса викликали в багатьох підозри і побоювання. Самозвані законники були Ним невдоволені, чутка про Нього проникла в палац Ірода Антипи. У те століття, коли чутки служили найшвидшим і найефективнішим засобом поширення новин, коли уславитися пророком означало наразитися на смертельну небезпеку (згадайте, яка доля спіткала Його попередника), уся країна повнилася чутками про нового пророка – Ісуса. А Йому ще належало здійснити Свою місію, скинути тиранічну владу ворога, покласти початок Царству Божому.

Із цього приводу ми можемо зводити тільки припущення, але, схоже, Марко підштовхує нас саме в такому напрямі. Можливо, Ісус сподівався ще на певне відстрочення, перш ніж усе прийде до кінця. Можливо, Він хотів ще помандрувати, зібрати більше прибічників, дати Своїм улюбленим і упертим галілеянам ще один шанс почути Звістку і навернутися. Але Йому доводилося нелегко: Марко раз у раз розповідає, як Ісус намагався усамітнитися, піти від натовпу, а люди очікували Його всюди, куди б Він не йшов. Напевно, Він розумів, що ще декілька таких дивовижних зцілень, і Його популярність стане нестерпною для влади. Він не міг припинити Свою працю по впровадженню Царства, не міг Він і перешкодити людям говорити про це.

Так Марко готує нас до подій наступного розділу, в якому Ісус відкриває найбільшу таємницю в розмові з учнями і починається новий етап Його служіння. Нагадує нам Марко і про значення цих зцілень. «Розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим» – читачі Марка, як і ті галілеяни, читали пророцтво Ісаї (35:5-6): розплющаться очі сліпих, відчиняться вуха глухих, і німі язики заспівають.

У таких виразах Ісая провіщав оновлення Ізраїлю після довгих сумних років полону. Народ Божий буде позбавлений від язичницького поневолення, і усе творіння зрадіє. І в ту пору, і зараз зцілення не зводиться до виправлення якихось огріхів у машині, що іменується людським організмом. Зцілення завжди було і буде знаком Божої любові, що проривається в наш світ, поневолений болем і смертю. Особливо таким знаком служили зцілення Ісуса. Вони були знаменнями великого зцілення, яке відбудеться, коли таємниця вийде назовні, коли Ісус відкриється всьому світу, і наша хвала, що заїкається, виллється струнким співом з глибини душі.

Закликаючи читачів йти за Ісусом, Марко кличе їх не у рутинне життя традиційної релігії, але у світ приголомшливих подій. І якщо ми як і раніше залишаємося глухі до Його слів, то це наша проблема, а не Його.

Попередній запис

Марка 7:1-13 – 7:14-23

Марка 7:1-13 – Божа заповідь і людське передання «І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули із ... Читати далі

Наступний запис

Марка 8:1-10 – 8:11-21

Марка 8:1-10 – Насичення чотирьох тисяч «Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він ... Читати далі