Марка 4:35-41 – Ісус заспокоює бурю
«І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік. І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним. І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився! А Він спав на кормі на подушці… І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?… Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала… І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте? А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?»
На морі Галілейському на небезпеку наражаються не лише човни. Навіть сьогодні на автостоянках західного берега висять застережливі знаки для водіїв: вітер може здійнятися будь-якої хвилини, майже миттєво море починає бушувати і величезні хвилі змивають залишені на березі машини. У моєму кабінеті висить фотографія цього озера, зроблена з Голанських висот у спокійний сонячний день, але якщо раптом здійметься вітер, не захочеш навіть вийти з дому з фотоапаратом. А вже човен хвилі почнуть кидати з одного боку в інший немов іграшку.
Але Марко розповідає нам не лише про небезпеку і порятунок. За такими сюжетами Маркові читачі розрізняли древніші історії: наприклад, історію Йони. Цей пророк не хотів виконати волю Божу і відплив у протилежному напрямі. Здійнялася буря, і заспокоїти її вдалося лише тоді, коли моряки на прохання самого винуватця кинули його в море. Чи пригадаємо, як ізраїльтяни вийшли з Єгипту, і Бог відкрив їм шлях у пучині моря. Повернемося ще далі, до моменту творіння, коли за словом Божим новий світ піднявся з темного первісного океану. Кілька разів у Книзі Псалмів говориться про Бога-творця, Який стримує лють океану, заспокоюючи його грізні хвилі (наприклад, 65:8; 88:10; 92:4; 106:23-30).
Зіставте ці образи, і що ви побачите? За винятком рибалок, євреї були сухопутним народом, мореплавством займалися їх північні сусіди фінікійці. В їх очах море символізувало темні сили зла, що насуваються на славне Боже творіння, народ Божий, Божі задуми. У пророцтвах (скажімо, Даниїла) з моря виходять чудовиська.
Значить, коли Ісус рятує учнів від бурі, ми бачимо наочно і в реальності те, про що притчі цього ж розділу говорили метафорами: суверенна Божа влада над світом проявляється в усій повноті – наблизилося Царство Боже. Воно не таке, як люди думали, але воно реальне. Це та сама влада, якою спочатку був створений світ, і тепер ця влада міститься в Ісусі і діє через Нього. Як у Дан. 7 звірів, що вийшли з моря заганяє назад «ніби Син Людський», так Ісус переймає на Себе роль Божого представника і завдає поразки силам хаосу. Він не тікає від велінь Божих, на кшталт Йони, учням не доведеться кидати Його за борт. Ісус у точності виконує волю Бога Живого.
Піднімаються сили зла, злі, розлючені, але Ісус настільки упевнений у присутності і всесиллі Божій, що спокійно спить. Учні невдоволені: Йому що, геть байдуже – човен от-от піде на дно і погубить їх усіх! Ісус же ставить їм запитання, яке готує нас до подій 8 розділу: невже вам все ще бракує віри?
При читанні хорошої книги сенс перших сторінок цілком розкривається лише ближче до кінця. Той, хто вже прочитав Євангеліє від Марка цілком, нехай перечитає цей уривок і розгледить у ньому – немов у перевернутий бінокль – зменшену копію усієї євангельської історії в цілому. От Ісус вирушає в дорогу разом з учнями, і сили зла (божевільні, що кричать у синагозі, недобрі люди, що замишляють зло проти Нього, впливові люди, які вирішили схопити Ісуса і стратити Його) повстають проти Нього, і от вже Ісус не спить спокійним сном на дні човна, а возноситься, прибитий до хреста. І знову ми чуємо Його голос: Чому ви устрашилися? Чи ви не маєте віри? І на третій день буря стихає, гробниця порожня, великий страх охоплює усіх і знову всі задаються питанням: Хто ж Він?
Уявіть собі це у вигляді голлівудського фільму. Його обов’язково потрібно дивитися на великому екрані, щоб отримати належне враження. Ви хочете отримати роль у цьому фільмі, зробити його своїм. Якщо ви шукаєте разом з Ісусом Царство, це ваша історія, навіть якщо ви цього ще не розумієте, навіть якщо ви цього не хочете. Вітер і хвилі обрушаться на вас. Сили зла були подолані хрестом і порожньою гробницею, але як люди, що не досягли свого, вони сповненні люттю більше колишнього і прагнуть завдати більше шкоди. У результаті гинуть християни – і окремі люди, і цілі громади.
Знову ж таки першим читачам Марка це було відомо краще, ніж нам. Вони ототожнювали себе з тими переляканими рибалками в човні. Марко звертається до всіх нас: давайте, будіть Ісуса, кричить до Нього в страху і гніві. Тільки не дивуйтеся, що, заспокоївши бурю, Він обернеться до вас і запитає, коли ж ви нарешті набудете віри.
Марка 5:1-20 – Зцілення біснуватого
«І на другий бік моря вони прибули, до землі Гадаринської. І як вийшов Він із човна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних печер, що мав духа нечистого. Він мешкання мав у гробах, і ніхто й ланцюгами зв’язати не міг його, бо часто кайданами та ланцюгами в’язали його, але він розривав ланцюги та кайдани торощив, і ніхто не міг угамувати його. І він повсякчас перебував день і ніч у гробах та в горах, і кричав, і бився об каміння… А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, і вклонився Йому, і закричав гучним голосом, кажучи: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене! Бо сказав Він йому: Вийди, душе нечистий, із людини! І запитав Він його: Як тобі на ім’я? А той відповів: Леґіон мені ймення багато бо нас. І він Його дуже просив, щоб їх не висилав із тієї землі. Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб у них ми ввійшли. І дозволив Він їм. І повиходили духи нечисті, і в свиней увійшли. І гурт кинувся з кручі до моря, а було зо дві тисячі їх і вони потопилися в морі… А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повиходили люди побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіона, убраний сидів, і при умі, і полякались вони… Самовидці ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней. І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього краю. А як Він сів до човна, то біснуватий став просити Його, щоб залишитися з Ним. Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою! І пішов він та в Десятимісті зачав проповідувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались!»
Східний берег Галілейського озера, що круто здіймається до Голанських висот, і понині, через 2000 років, – спірна територія. Тривалий час ці землі належали Сирії; у результаті війни 1967 року вони дісталися Ізраїлю; у тривалому процесі мирного врегулювання вони перетворилися на один з предметів торгу, і політики, що змінюють один одного, намагаються якось вирішити це питання. Хотілося б мені сподіватися, що все буде вирішено на той час, як ви прочитаєте цю книгу, але боюся, ця історія триватиме ще довго.
За часів Ісуса політика була такою ж складною, як і зараз. Після смерті Ірода Великого в 4 р. до Р.Х. країну розділили його сини, і Пилипу дісталася частина на північному сході від Галілейського моря. Та ж область на південному сході, де відбуваються події 5-го розділу Марка, ніколи не належала юдеям. Це «Декаполис», «Десятимістя» – правда, вже древні автори не могли дійти згоди, про які саме десять міст йде мова. Так і книжники, писарі, копіюючи Маркове Євангеліє, плуталися в назві міста – Гераса, Гаргаса, Гадара – і ми бачимо всі ці варіанти в різних перекладах першого вірша.
Для нас суттєве, що події відбуваються на неєврейській території, що ці люди не були євреями. Це ясно вже тому, що вони тримали свиней. Як відомо, євреї вважали свиней нечистими тваринами. Більше того – набожні євреї уникали також кладовищ, боячись осквернитися. Дотик до померлого або до могили робив людину «нечистою», вона не могла брати участі в релігійних обрядах. Біснуватий, що вискочив назустріч Ісусові, – осереддя всякої нечистоти.
На той час римляни вже близько ста років контролювали цю територію. Вони ввели сюди свої легіони і окупували країну, як і багато інших – від Британії на заході до Єгипту на Сході. Залізний кулак крушив усе, що вставало на його шляху. Небагато хто – місцеві політики, збирачі податків, повії – навчилися співпрацювати з новою владою і навіть отримувати з цього прибуток. Для більшості населення римляни залишалися найбільшим ворогом, втіленням сатани.
Але були і такі люди, кого сили зла захоплювали не ззовні, а зсередини. За дві тисячі років ми не навчилися краще розбиратися в тому дивному стані, який називали «біснуватістю», хоча і в нашому світі ми знаємо немало тому прикладів. Якщо бісів, що коять усе зло у світі, параноїки бачать за кожним кущем, це ще не означає, ніби ворожих сил, які прагнуть полонити людину, «насправді» не існує. І особливо вони проявляють себе, коли суспільство рушиться під натиском ворожих сил. Той нещасний, з яким зустрівся Ісус, з одного ракурсу, був полоненим тих сил, які захопили його країну, з другого – він був полоненим тих примарних окупантів, які оволоділи його людською суттю. Ці сили наділили його надлюдською фізичною силою (приклади тому ми знову-таки спостерігаємо щодня), проте перетворили його на нелюда: голого, самотнього, небезпечного для самого себе.
Нам невідомо, навіщо Ісус відправився на цю територію, проте Його вчинки там мають не лише драматичність, але і глибокий символічний сенс. Багато тубільців, і євреї, і інші народи, мріяли про той день, коли римлян скинуть у Середземне море (якщо вони читали тексти, подібні до пророцтва Даниїла, вони, як ми вже розуміємо, бачили в морі батьківщину чудовиськ – а ці чудовиська уявлялися чимось на кшталт персонажів з мультфільмів, які зображують можновладців). Рим був нечистий. Римляни – свині. І нехай вони повертаються в море, з якого вийшли.
Так що ж станеться, коли людина, яка сповіщала пришестя Божого Царства, суверенної Божої влади над усією людською владою, зіткнеться лицем до лиця з нещасним, одержимим бісами, одержимим Римом і його нечистими легіонами? Царство Боже несе зцілення, відновлює справедливість в Ізраїлі і у світі. Якщо нечисті істоти отруюють життя людей, відповідь проста: загнати їх у море.
Але усе не так просто. Знову Марко вказує нам на масштабніший сюжет: у підсумку Маркового оповідання сам Ісус виявиться голим, самотнім, викинутим за межі святого міста, серед гробниць, Він закричить незрозумілими і страшними словами на хресті, металеві кульки, ушиті в римський бич, розірвуть Його плоть – стандартна процедура відносно злочинців у римському світі. Так, нагадує нам Марко, слід поводитися з бісами. Так здійснюється зцілення. Ісус прийшов розділити муки людей: Він дозволить ворогам зробити з Ним усе, що в їх силах, Він перейме на Себе весь натиск зла і звільнить людей.
Ми бачимо, що біль і несправедливість фізичного поневолення є лише прояв прихованої духовної битви. Якщо забути про духовну складову, ми приречені на нескінченний цикл насильства і насильства у відповідь. Для Марка початий Ісусом рух Царства, що досяг кульмінації в Його смерті, є засобом приборкати всі земні сили, нехай навіть у цьому процесі постраждають вісники Царства. Усі, хто йде за Ісусом, і сьогодні застосовують на практиці Його перемогу.
Але ми завжди можемо розрізнити за великим сюжетом менший. Зараз на величезній картині Марка ми бачимо одну-єдину людину: вона в біді, вона потребує допомоги. Ісус йде назустріч її нужді, зціляє її біль. І сьогодні там, де біль – тобто у всьому світі, у кожній общині – Блага звістка Ісуса принесе полегшення, покаже, як Бог співчуває скорботним і дарує їм допомогу. Але зверніть увагу: Ісус не дозволив «пацієнтові» залишитися з Ним, і це теж – частина процесу зцілення. Зцілений не буде в цьому сенсі залежати від Ісуса, він піде далі своїм шляхом, а залежність його від Бога проявлятиметься в іншому: він набуде нового життя у своїй власній общині, він розповість іншим, людям неєврейської національності, про те, що зробив Ісус. Ще до того, як Павло уперше вимовив цей термін, невідомий нам, але улюблена Богом людина стала першим апостолом язичників.
